Відкрити головне меню
Кіндрат Мальований (у центрі) і послідовники його вчення

Мальо́ванці — група духовних християн[1], течія в баптизмі, що виникла в Російській імперії в кінці 80-х років XIX століття і була поширена, в основному, в Київській, Херсонській та Мінській губерніях. Течія вийшла з штундо-баптизму, однак, попри свій раціоналістичний характер, набула чітких містичних рис, і в цьому відношенні наближається до хлистів. Отримала свою назву за ім'ям засновника і голови Кіндрата Олексійовича Мальованого.

ІсторіяРедагувати

Виникнення віровченняРедагувати

У 80-х роках XIX століття в Київській губернії досить широко поширився баптизм, принесений німецькими колоністами.

У 1884 році Кіндрат Олексійович Мальований, біографію котрого можна простежити за публікаціями журналіста київської газети «Київська думка» (1913 рік) П. І. Кореневського, неписьменний міщанин-колесник міста Тараща, Київської губернії, йде з православ'я і, при великому скупченні народу, в присутності урядника та влади, хреститься за баптистським обрядом у ставку біля села Кердань, Таращанського повіту[2]. Цей чоловік нібито з'явився на землі врятувати людей від Страшного суду, якого кожен повинен чекати з дня на день[2].

Однак за деякий час, в кінці 80-х років, в таращанську в'язницю переводять кілька сектантів з села Скибіна, що знаходиться в 30-ти верстах від міста Таращі, яких починають відвідувати однодумці, що зупиняються у Мальованого. На побачення з товаришами сектанти часто беруть з собою і Мальованого, вечорами ведуть з ним довгі релігійні бесіди і дискусії.

Через кілька місяців перебування у в'язниці, глава цього сектантського руху, Венедикт Душенковський, висилається в Єлизаветпольську губернію, а незабаром слідує висилка й інших сектантів. Проте сім'я релігійного сумніву вже кинуте в душу Мальованого і, після припинення спілкування з сектантами, він самостійно приймається за вивчення Біблії.

Мальований обирає з числа одновірців-баптистів чотирьох співрозмовників, що найбільше пасують за настроєм і разом з ними приступає до спільного вивчення Біблії. Через деякий час він приходить до висновків, що Ісус Христос є не людиною, а всього лише прообразом або синонімом істини чи правди, описувані в Біблії події лише притча або передбачення, а життя Христа ще попереду.

Поширення і розвитокРедагувати

Прийшовши до таких висновків Кондратій Мальований в травні-червні 1890 року починає проповідувати своє нове вчення.

У 1891 році Мальований оголосив, що в нього вселився Дух Святий, і оголосив себе Христом[3]. Сергій Булгаков, автор «Довідника з єресей, сект і розколів» (вид. 1913, перевиданий у 2004 році), стверджував, що кожен послідовник Кіндрата вважався святим і живим втіленням Святого Письма. Послідовники на молебнях входили в транс, при цьому частим було явище, коли чоловіки молилися в жіночому одязі, а жінки голими. Вони завжди милися тільки в холодній воді на природі[2]. Володимир Бехтерєв, видатний російський медик-психіатр у своїй книзі «Навіювання і його роль в суспільному житті» (глава «Епідемія мальованщини»), вказує на те, що однією з головних особливостей мальованського руху була наявність у людей галюцинацій[4].

Після цих подій біля будинку Мальованого, в якому крім нього проживала також його дружина і шестеро дітей, починають збиратися натовпи селян, що прийшли подивитися на «Спасителя», чутки про якого з надзвичайною швидкістю облетіли довколишні села і містечка.

Арешт засновникаРедагувати

За деякий час Кондратій Мальований був арештований, після чого у квітні 1893 року його відвезли до Києва, до Кирилівського дому божевільних, де психіатр Іван Сікорський (батько відомого авіатора Ігоря Сікорського) визнав його душевнохворим[5], і 14 вересня того ж року, для виключення спілкування зі своїми послідовниками, був переведений в Казанський дім божевільних, де утримувався до серпня 1905 року.

Після запроторення Мальованого в лікарню для божевільних на чолі сектантів стає селянин Сквирського повіту Іван Лисенко, котрий у свою чергу оголосив себе Христом, Сином Божим, а Мальованого — Богом-Отцем, що явився у плоті[6].

Після виходу з лікарні Кіндрат повернувся до Таращі, де проживав до своєї смерті 21 лютого 1913 року.

Після смерті він залишив автобіографію «Історія життя К. Мальованого», а також численні «Послання». Оскільки сам Кіндрат Мальований був неписьменний, тексти за нього записував його зять, також член секти.

Від смерті Мальованого до наших днівРедагувати

Після запроторення Мальованого до будинку для божевільних рух мальованців продовжував поширюватися у Київській, а також у Херсонській та Мінській губерніях, перекинувся в Сибір і навіть дійшов до Іркутської губернії[7].

Мальованці (толстовці-мальованці), що жили в околицях Києва, залишалися вірні поглядам засновника течії і після його смерті. В 60-ті роки 20 століття мальованці масово піддавалися висилкам і гонінням за відкидання держави. Молодь потрапляла до в'язниці за відмову брати в руки зброю. В наш час рух має певну кількість послідовників в Україні (Київська та Житомирська області), а також в Росії (Тульська область).

Мальованці та відомі людиРедагувати

Після повернення до Росії в 1905 році, у мальованців деякий час жив Іван Михайлович Трегубов, автор низки статей з російського сектантства.

На захист мальованців виступав Павло Іванович Бірюков — російський публіцист і громадський діяч, відомий як найбільший біограф, друг і послідовник Льва Толстого.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Часть вторая. Русские секты. 2. Духовные христиане. Архів оригіналу за 2 грудень 2016. Процитовано 6 грудень 2016. 
  2. а б в С. 
  3. Малёванцы //Этолог.
  4. В. М. Бехтерев «ВНУШЕНИЕ И ЕГО РОЛЬ В ОБЩЕСТВЕННОЙ ЖИЗНИ» // СПб: Издание К. Л. Риккера, 1908 год
  5. Параноик Малёванный как виновник своеобразной психопатической эпидемии.
  6. Малеванщина // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)(рос.)
  7. Тайные общества и секты

ПосиланняРедагувати