Малий мажорний септакорд

Малий мажорний септакорд — септакорд, що складається з великої та двох малих терцій, що утворюється за допомогою додавання до мажорного тризвуку малої септими. У натуральному та гармонічному мажорі, а також у гармонічному мінорі малий мажорний септакорд будується на п'ятому, тобто домінантовому ступені, і тому зазвичай називається домінантсептакордом.

Малий мажорний септакорд від До: C7 Аудіо слухатифайл.

Натомість, в натуральному мінорі та мелодичному мажорі малий мажорний септакорд будується від сьомого ступеню, відтак він не є домінантсептакордом.


Домінантсептакорд в історії музикиРедагувати

Композитори епохи Відродження уявляли гармонію як послідовність інтервалів, а не акордів, «проте, певні дисонансні звучності свідчать про те, що домінантний септакорд зустрічався досить часто».[1]

Монтеверді (зазвичай вважається першим, хто використав акорд V7 без підготовки[2]) та інші композитори раннього бароко починають розглядати септакорд V ступеню як початок функціональної гармонії.

Нижче наведено уривок із «Lasciatemi Morire» Монтеверді, Lamento d'Arianna (1608). У ньому домінантний септакорд (червоним кольором) оброблений консервативно, «підготовлений і розв'язаний як затримання, що чітко вказує на його дисонансний статус».[1]

 


V7 постійно використовувався протягом класичного періоду з подібним трактуванням, що й у бароко. У період романтизму поступово впроваджується вільніше голосове ведення, що призвело до зменшення функціонального використання в періодипостромантизму та імпресіонізму, зокрема збільшилась кількість використовуваних дисонантних акордів домінантової функції (зокрема розширених), натомість використання малого мінорного — зменшилось. В академічній музиці XX століття або свідомо використовувалась функційна гармонія, або ж навпаки, функційної гармонії уникало, відповідно уникаючи й домінантсептакорди. Натомість джазу і [[Популярна музика|популярній музиці]b і надалі лишається властивою функціональна гармонія, зокрема й акорди V7.[1]

Уривок із «Мазурки фа мінор» Шопена (1849), соч. 68, No4, тт. 1–4 домінантсептакорди виділено червоним кольором: «септима до цього часу майже набула консонатного статусу».[1]

 

ОберненняРедагувати

Обернення Основний тон Функційне позначення Тональне позначення
Для тональності C-dur
Септакорд квінта (V ступінь) V7 G7
Квінтсекстакорд терція (VII) V65 G65
Терцквартакорд квінта (ІІ) V43 G43
Спекундакорд септима (IV) V2 G2
Обернення домінантсептакорда
 
Обернення домінантсептаккорда: Сеяптакорд, Квінтсекстакорд, Терцквартакорд, Секундакорд.

Початкові такти фортепіанної сонати Моцарта до, K545 містять домінантні септаккорди в оберненнях — терцкварт- і квінтсекстакорди:

 
В. А. Моцарт, Соната для фортепіано До мажор, K545 початкові такти.
В. А. Моцарт, Соната для фортепіано До мажор, K545 початкові такти

Завершальна каденція цєї ж частини містить септакорд в основному вигляді:

 
В. А. Моцарт, Соната для фортепіано До мажор, K545, кінець першої частини
В. А. Моцарт, Соната для фортепіано До мажор, K545, кінець першої частини

У цьому уривку з першої частини струнного квартету op. 127 Бетховена септакорди в другому і третьому оберненнях створюють «величну і багату гармонію»[3] :

 
Л.ван Бехтовен, Квартет op. 127, перша частина, такти 135—139
Л.ван Бехтовен, Квартет op. 127, перша частина, такти 135—139

Малий мажорний на інших ступенях ладуРедагувати

Малий мажорний септакорд може утворюватися і на інших ступенях ладу, якщо використовується альтерація. В цьому випадку септакорди дозволяють композитору модулювати в іншу тональність. Ця техніка надзвичайно поширена, особливо з класичного періоду, і приpвела до подальшого інноваційного використання домінантного септаккорду у функції подвійної домінанти (DD7, показано нижче), у ланцюгах домінантсептакордів (V7->V7->V7) і та використанні несправжніх домінантсептакордів (напр. #IV♭3♭565)

 

Розв'язанняРедагувати

Домінантсептакорд найчастіше розв'язується в тонічний тризвук, при цьому септимовий тон повинен вестися тільки вниз на велику (в мінорі) або малу (в мажорі) секунду, таким чином переходячи в терцієвий тон тризвуку. Решта голосів, які складають простий домінантовий тризвук, йдуть за правилами мелодичного з'єднання: бас стрибком на кварту вгору або квінту вниз переходить в тоніку, в неї ж розв'язуються терцієвий (ввідний) і квінтовий тони. Таким чином, тонічний тризвук виявляється неповним — з пропущеним квінтовим тоном), але з потроєним основним.

Якщо ввідний тон знаходиться в одному з середніх голосів, його можна вести ходом на терцію вниз, тоді тризвук виходить повним[4].

Зменшена квінта у складі септкорду розв'язується зі звуженням, а збільшена кварта (якщо септима знаходиться нижче за терцію, як у другому такті нижче) розв'язується з розширенням. Септима завжди розв'язується поступово вниз[5][6] а терція розв'язується вгору до тоніки[4], хоча в таких випадках основний тон акорду може знадобитися потроїти.[5]

 
Розв’язання тритонів у заключних тактах Сонати для фортепіано №11 Сі-бемоль мажор Op. 22 Л. ван Бетховена]] (1800).[7]

Обернення домінантсептакорду також розв'язуються у тонічний тризвук за винятком секундакторду, який розв'язується у тонічний секстакорд:

  •  
    Розв'язання домінантсептакорда та його обернень: А — повний домінантсептакорд; B — неповний домінантсептакорд; C — квінтсекстакорд; D, E — терцквартакорд; F — секундакорд.

Малий мажорний септакорд у блюзовій гармоніїРедагувати

У рок -та поп-музиці, що продовжують традиції блюзу, септакорди IV і V ступенів «майже завжди» є домінантсептаккордами (іноді з додатковими тонами), при цьому тонічний акорд найчастіше є мажорним тризвуком. Приклади: пісні «Rock Around the Clock» і «Fanny Mae» Бастера Брауна. Інколи у вигляді домінантсептакорду представлена також і тоніка, наприклад у піснях «Back in the USA» Чака Беррі та «Your Mama Don't Dance» Loggins і Messina.[8] Використовуваний здебільшого в перші 15 років ери рок-музики, тонічний малий мажорний септакорд звучить дещо «ретроспективно» (наприклад, «Roll With It» гурту Oasis) . В пісні «Rock and Roll Music» Чака Беррі малий мажорний септакорд використаний на усіх основних ступенях — I, IV та V.[9]

Несправжні септакордиРедагувати

Домінантновий септакорд є енгармонічно рівним збільшеному квінтсекстакорду подвійної домінанти, відомого в західній теорії музики як «німецький акорд». Такий акорд інколи називають «несправжнім»[10] або «хибним» домінантсептакордом. Наприклад, септакорд A –C–E –F (яка зазвичай розв'язується в G) енгармонічно рівний септакорду A –C–E –G (яка зазвичай розв'язується в D ):

 

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Benward & Saker (2003), vol. 1: p. 201.
  2. Goldman (1965), p. 39.
  3. Radcliffe, P. (1965, p. 99) Beethoven's String Quartets. London, Hutchinson.
  4. а б Benjamin, Horvit, and Nelson (2008). Techniques and Materials of Music, pp. 46–47. ISBN 0-495-50054-2.
  5. а б Benward & Saker (2003), vol. 1: pp. 202–204.
  6. Benward & Saker (2008), vol. 2: p. 343
  7. Allen Forte (1979). Tonal Harmony in Concept & Practice, p. 145. Third edition. ISBN 0-03-020756-8.
  8. Stephenson, Ken (2002). What to Listen for in Rock: A Stylistic Analysis, p. 82. ISBN 978-0-300-09239-4.
  9. Stephenson (2002), p. 75.
  10. М. Римський-Корсаков Практичний підручник гармонії [Архівовано 2 листопада 2021 у Wayback Machine.] / переклад Є. Дроб'язка.- Київ, 1948

ЛітератураРедагувати