Музика епохи класицизму

Музика епохи класицизму або музика класицизму — академічна музика XVII–XVIII століття.

У середині XVIII століття Європа почала рухатися в сторону нового стилю в архітектурі, літературі, мистецтві — класицизму. Цей стиль прагнув наслідувати ідеали античності, головним чином Класичної Греції.[1]

Класицизм, як художній напрямок, був створений у Франції в першій половині XVII століття. Цікавість, яка виникла ще в епоху Відродження, до античної культури, спричинила наслідування в усіх видах мистецтва античним зразкам.

Естетика класицизму була заснована на переконанні розумності та гармонічності світоустрою, що проявилося в увазі до збалансованості частин твору, ретельній обробці деталей, розробці основних канонів музичної форми. Саме в цей період остаточно сформувалася сонатна форма, заснована на розробці і протиставленні двох контрастних тем, визначився класичний склад частин сонати та симфонії. Просвітництва в 2-й гюл. XVIII століття.

Риси музичного класицизму

ред.
 
Струнний квартет. Зліва направо: скрипка 1, скрипка 2, віолончель, альт

Класичній музиці властива гармонійність світосприймання, раціоналізм, нормативність, виваженість творчих задумів, виструнченість й вивершеність форм, драматургії[2]. Розрізняють ранній класицизм (Ж. Б. Люллі), просвітницький (К. В. Глюк) і віденський класицизм (Й. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен), що став його вершиною[2]. Попередником класицизму є галантний стиль пізньої барокової епохи, що ознаменував поворот до легкої елегантності замість величної серйозності та вражаючої величі бароко.

В музичних творах доби класицизму музична тема складається із фраз (зазвичай 4-тактних) і контрастуючими мелодії фігураціями. Фактура — переважно гомофонно-гармонічна з чітко вираженою мелодією вгорі і підпорядкованим акомпанементом, наприклад, у вигляді альбертієвих басів[3]. Це відрізняє класичну музику від барокової, в якій музична тема проводиться у різних голосах відповідно до правил контрапункту, зберігаючи при цьому ритм або метр. Таким чином фактура класичної музики є легшою і прозорішою. Щоправда, класицизм не відмовляється від контрапункту цілковито, зокрема у великих формах (симфоніях), а також у музиці духовних жанрів поліфонічні форми надалі зустрічаються.

У структурному відношенні класицизм характеризується чіткими музичними формами, окремі структурні складові завершуються кадансами. Динаміка використовується для підкреслення структури твору. Цим особливостям сприяв технологічний розвиток — утвердження рівномірної темперації засвідчило, що каданси в усіх тональностях звучать однаково, а впровадження фортепіано, яке поступово витісняє клавесин, надає більші можливості для створення динамічних контрастів і протяжних мелодій[3].

Змінюється також склад оркестрів. Використання клавесину або органу як basso continuo впродовж 1750–1775 років поступово припиняється, натомість стандартизується група струнних інструментів (скрипки, альти, віолончелі і контрабаси) та дерев'яних духових (флейти, гобої, кларнети, фаготи).

Хоча вокальна музика, особливо комічні опери, лишаться популярними, все більшого значення набуває інструментальна музика. Поширеними жанрами інструментальної музики стають соната, тріо, струнний квартет і квінтет, симфонії, інструментальні концерти та легкі п'єси, такі як серенади і дивертисменти. Розвивається сонатна форма, що використовується головним чином в перших частинах багаточастинних циклів — симфоній, квартетів, сонат.

Музичний класицизм в Україні

ред.

Оскільки класицизм функціонував зазвичай при дворах монархів, то в Україні, що тоді була в окупації російської імперії не було своєї держави та монарха [2]. Представники українського класицизму здебільшого творили у Петербурзі при царському дворі (М. Березовський, Д. Бортнянський та ін.) або в Москві (І. Хандошко, С. Дехтярев та ін.). Український класицизм представлений хоровою, камерно-інструментальною творчістю та оперною творчістю Д. Бортнянського, М. Березовського, хоровими творами А. Веделя, С. Дехтярева, інструментальними творами І. Хандошко тощо[2]. Українській класицистичній музиці властиві засвоєння й переосмислення досвіду передусім італійського і почасти німецького галантного й ранньокласицистського стилю, представників мангеймської і — меншою мірою — віденської композиторських шкіл. В оперній музиці відчутні впливи італійської опери-серіа і -семісеріа, -буффа та французької комічної опери, в хоровій — продовження традицій партесного співу[2]. У жанрі духовної пісні представлений спорадично і лише окремими елементами, передусім мелодичними зворотами та жанровими прототипами, в цілому ж духовна пісня українських авторів надалі розвиваєтья у традиціях бароко[4].

Композитори епохи класицизму

ред.
Франц Петер ШубертДжоаккіно Антоніо РоссініЛуї ШпорДжон ФілдМауро ДжуліаніФернандо СорЙоганн Непомук ГуммельАнтонін РейхаЛюдвіг ван БетховенАртем ВедельСамуїл ВесліАнтон ЕберлФранц ДанціЛуїджі КерубініЯн ДюссекІгнац ПлейельЙозеф Мартін КраусВольфганг Амадей МоцартВіотті Джованні БатістаВісенте Мартін-і-СолерМуціо КлементіДмитро БортнянськийАнтоніо СальєріДоменіко ЧімарозаВільям БіллінгсКарл СтаміцМаксим БерезовськийЛуїджі БоккерініДжованні ПаїзієллоАндре ҐретріАндреа ЛукезіКарл Діттерс фон ДіттерсдорфЙоганн Міхаель ГайднЙозеф МислівечекЙоганн Крістіан БахЙоганн ШобертФрансуа-Жозеф ҐоссекЙозеф ГайднАнтоніо СолерТоммазо ТраеттаФрансуа-Андре Данікан ФілідорКарл Фрідріх АбельПітер ХеліндалКарло Антоніо КампіоніЛеопольд МоцартЯн Вацлав Антонін СтаміцГеорг Крістоф ВагензейльКарл Філіпп Емануель БахКрістоф Віллібальд ГлюкНікколо ЙоммелліВільгельм Фрідеман БахДжованні Баттіста СаммартініДоменіко Скарлатті

Примітки

ред.
  1. Roger Kamien. Music: An Appreciation. 6th. New York, NY: McGraw Hill, 2008. Print.
  2. а б в г д УМЕ, с.424
  3. а б Blume, Friedrich. Classic and Romantic Music: A Comprehensive Survey. New York: W. W. Norton, 1970
  4. О.Зосім. Класицизм як музичний стиль східнослов"янської духовної пісенності другої половини XVIII-початку ХІХ століття / З. Зосім // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. — 2016. — Вип. 117. — С. 145—165. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvnmau_2016_117_11

Посилання

ред.