Відкрити головне меню

Літовище (Шумський район)

село в Україні, в Шумському районі Тернопільської області.

Літо́вище — село Шумського району Тернопільської області. Розташоване на півночі району. Входить до складу Шумської ОТГ.

село Літовище
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Шумський
Громада Шумська міська громада
Код КОАТУУ 6125884801
Облікова картка Літовище 
Основні дані
Засноване 1490
Населення 361
Територія 2.773 км²
Поштовий індекс 47112
Телефонний код +380 3558
Географічні дані
Географічні координати 50°11′18″ пн. ш. 26°02′01″ сх. д. / 50.18833° пн. ш. 26.03361° сх. д. / 50.18833; 26.03361Координати: 50°11′18″ пн. ш. 26°02′01″ сх. д. / 50.18833° пн. ш. 26.03361° сх. д. / 50.18833; 26.03361
Відстань до
районного центру
14 км
Місцева влада
Адреса ради 47112, с.Літовище
Карта
Літовище. Карта розташування: Україна
Літовище
Літовище
Літовище. Карта розташування: Тернопільська область
Літовище
Літовище

Населення — 361 осіб (2016).

ІсторіяРедагувати

Існує декілька версій походження назви села Літовище:

1. У цій місцевості жив пан Літовиський. Поселення, яке виникло навколо його маєтку, назвали Літовище.

2. В час заснування села, дана територія була загарбана Литвою та знаходилась на межі Литви і Польщі. Говорили «Литва вище», а згодом – Літовище.

Територія села була заселена в добу пізнього палеоліту (40-10 тис. років тому). Про це свідчать знайдені крем’яні знаряддя праці, кістки мамонта (кар’єр Мости), уламки посуду, заготовки кам’яних знарядь. На території так званої «кацапщини» виявлено залишки давньоруського городища (слов’янське поселення VI-IX ст.). Основна галузь господарства – орне землеробство, бортництво.

Монгого-татарська навала, постійні міжфеодальні чари призвели до поступового занепаду економічного життя краю. Південна частина Тернопільщини відійшла до Польщі, а північна – в тому числі село Літовище – до Литви. Після Люблінської унії 1569 року село Літовище у складі Волині потрапило під владу шляхетської  Польщі і перебувало під польким гнітом  до 1793 р. Недалеко Літовищів появились польські села: Мости, Пікульське, Дригани, Мошкове.

В 1793 р. внаслідок поділу Речі Посполитої село відійшло до Росії. Таким чином, село Літовище ввійшло до Волинського намісництва, яке в 1797 році було перейменовано у Волинську губернію.

Документальні дані свідчать про те, що на 1861 року, коли скасували кріпосне право в Росії, отже, і в селі, Літовище належало родині графа Сементковського. Жителі села вважались його кріпаками. Цікаво, що чутки про скасування кріпосного права дійшли до жителів села та граф мовчав. Знайшовся чоловік (Миколаєвський Петро), що добровільно вирушив у Москву, щоб взнати правду. При тодішніх засобах сполучення на цю подорож пішло 11 місяців. Вернувшись, він зібрав всіх жителів села, покликали пана і лише тоді зачитали указ про скасування кріпосного права. Основну масу господарств становили бідняцькі, земельні наділи яких не перевищували 2-4 десятини. Появилось більше людей, що займались ремеслами: випалювали вапно, глиняний посуд, варили дьоготь, робили дерев’яні бочки, діжі, відра,ткали полотно, рядна. Водночас Сементковські були великими землевласниками. Їм належали села Літовище, Сошище, Кути, Пікульське, Мошкове, Залужжя…

У розкішному місці між Літовищами і Кутами була побудована чудова дача з багатьма будівлями, красиво висадженими алеями різних декоративних кущів і квітів, безліччю різних плодових дерев (особливо багато було шовковиць) і названа на честь Марії із родини Сементковських – Маринки. Навколо поселилось чимало бідняцьких родин, що працювали на дачі. Так виросло ще одне поселення.

В 1904 р. граф Сементковський продав маєток, а точніше, села Літовище і Залужжя вишневецькому власнику пивоварного і винокурного заводів німцю Аутергофу. Правда, старожили розповідали, що землі Сементковських «пішли з молотка», тобто були виставлені на аукціон, щоб отримати гроші на оплату програшу у карти молодим Сементковським. На окраїні села, де знаходився маєток Сементковських, поселився Аутергоф. У маєтку панів була криниця із металевими східцями вниз і підземним ходом у будинок (в роки Другої Світорої війни закидана людськими трупами, а після того – засипана землею).

В Аутергофа було п’ятеро синів: Женн, Жорж, Коля, Вілік, і Павлік. Згодом батько розділив землі між синами, а вони вибравши мальовничі місця, побудували розкішні маєтки, посадили біля них великі сади, ягідники, різні декоративні кущі і квіти, особливо вражали красою алеї жовтої акації і різнобарвних кущів троянд. Три таких маєтки знаходились в урочищі «кацапщина» (Вілік, Жорж, Коля). До речі, назва «кацапщина» пішла від того, що у маєтку Жоржа, який знаходився в центрі, був керуючий справами маєтку – канап, росіянин. Він розмовляв своєю рідною мовою і користувався авторитетом у жителів села, що йшли у найми до пана тим, що чесно виплачував людям зароблене. В маєтках крім зернових культур у великій кількості вирощували хміль, який потребував багато робочих рук, але й давав добрі прибутки панам.

У Віліка керуючим був Кукушинський. Нині на місці маєтку пана Віліка виріс ліс, що має назву – Кукушинський ліс. Павлік жив у Залужжі, а Женн – в селі на батьковому обійсті. Цікаво, що Жорж Аутергоф до 1939 року був районним начальником – вуйтом Шумської гміни. Вуйтова дружина – красуня Зюта була сестрою шумського ксьондза. Щоб одружитися з нею – нащадок німецького роду Аутергофів – прийняв католицизм. Ось так, маючи поблизу стільки панських маєтків, жителі села своєю працею створювали матеріальні блага для Аутегофів. Частина безземельних селян виїхали в Америку на заробітки. Та лише одному поталанило вернутися з грішми, за які було побудовано добротні будівлі, викопана криниця біля них, куплено землю.

Під час Першої Світорої війни для потреб фронту в жителів села не раз реквізовували тягло, продовольство, фураж. У селі була проведена мобілізація резервістів (Побережний Яків, Миколаєвський Омелян, Остап’юк Мартин, Яцюк Терентій) і гужового транспорту.

Коли на території встановлювалась радянська влада, Аутергофи із села втікли. Люди кинулись ділити майно панів, брали все, що можна було взяти. Один безземельний бідняк (Федчук Антон) не маючи коней, чомусь взяв собі фаетон (невеликий, гарно оздоблений візок), за що пізніше дістав 25 ударів шомполом. Радянська влада в нашому краї і селі проіснувала недовго. У вересні 1920 року село було включено до складу Польщі до 1939 року. Пани повернулись у село, почались жорстокі розправи над селянами. Заставили людей повернути все забране. Був складений список прихильників Радянської влади, тих, хто «скомпрометував себе під час приходу більшовиків».

У селі школи не було, початкову освіту можна було здобути в селі Сошище, де навчання велося польською мовою. Раз на тиждень приходив священник із Залісець для вивчення Закону Божого. Вчилися лише хлопці, батьки яких цього хотіли, а дівчат матері вчили прясти, ткати, вишивати, в’язати, куховарити.

У листопаді 1939 року обрано виконком Літовищенської сільської ради депутатів трудящих. Головою виконкому було обрано Бондарука Зота, заступником Федчука Антона, секретарем – Яцюка Іллю. В селі появилась комсомольська організація, секретарем якої був один із перших комсомольців – Бондарук Зот. В 1940 році з дрібних одноосібних господарств почали створювати колективне господарство (колгосп). Першим головою колгоспу став Побережний Василь. Протягом 1940-1941 років проводився розподіл панської землі, а також інвентаря і майна, конфіскованого у багатіїв. Була спроба відкрити в селі школу.

22 червня 1941 р. війська нацистської Німеччини напали на Радянський Союз. Внаслідок переважаючих сил ворога, наякого вже працювала вся Західна Європа, Червона Армія змушена була відступати на схід. 3 липня – вдерлись у Шумськ, до Літовищ німці прийшли дубенським шляхом з Мостів. Знайшлись такі люди, що вийшли зустрічати «визволителів» з хлібом-сіллю. Жарковського Ананія було призначено сільським старостою. Селяни повинні були сплачувати колишні земельні податки, так званий «контингент», за яким майже весь врожай треба було здати гітлерівцям. Кожен, хто мав корову, повинен протягом року здати 700-800 літрів молока. Страшним лихом для людей села були облави, під час яких забирали корів, свиней, коней, овець, кіз, домашню птицю. І на завершення всього, фашисти забирали людей, переважно молодих, на примусові роботи до Німеччини. У квітні 1942 року із села вивезли 13 чоловік.

Жителі села не хотіли не хотіли миритися з ненависним ворогом. Вони активно допомагали підпільно-партизанським групам, що створювалися в районі. Восени 1942 року в районі утворилися перші загони УПА (Українська Повстанська Армія) під керівництвом «Крука» (Климишин Іван), «Хрона» (Медвецький Микола), організувалися сотні «Шуляка», «Хмари», «Морозенка» і інші. Причиною такого швидкого створення бойових загонів став нещадний терор німецьких окупантів проти місцевого українського населення.

Влітку та восени 1943 року через територію району, в ому числі села Літовище двічі пройшло партизанське з’єднання під командуванням С.А.Ковпака, яке здійснювало свій бойовий Карпатський рейд. Шумськ і село Літовище визволили від німецько-фашистських окупантів 5 березня 1944 року. В селі провели мобілізацію, щоб поповнити лави Червоної Армії, заможних селян вивезли у Сибір.

У січні 1949 року в селі було створено колективне господарство імені 8 березня. На загальних зборах було обрано головою колгоспу Побережного Феодосія Кириловича. 1952 ркуі колгосп ім. 8 Березня (Літовище) і колгосп ім. Кірова (Сошище) об’єднують в один колгосп. Перші тваринницькі ферми збудовані були нашвидкуруч, часто із старих матеріалів, тому були недовговічними.

1960-1980-х років для села були періодом його розквіту, швидкими темпами побудовані три ферми, силосні ями, кормоцех, кузня, тік, КЗС, магазин, школа, пробурили свердловини, які забезпечили водою все село, побудували два двоповерхові квартирні будинки і п’ять окремих господарств.

У серпні 1975 року відбулося відкриття школи І-ІІ ступеня. З проголошенням Незалежності України в селі перестали діяти первинна партійна, комсомольська і піонерська організації. Початок 90-х років був часом переходу до нових ринкових умов господарювання, що привело до поглиблення кризи і занепаду колгоспної і радгоспної систем господарювання.

У 1993 року побудовано  православний храм, а  8 вересня 1996 року відбулося освячення і відкриття храму на честь апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Радгосп «Волинь» проіснував до 1994 року.

Пам'яткиРедагувати

Споруджено (1970) пам'ятник уродженцям села З. Бондаруку — керівнику підпільно-партизанської групи, яка 1942—1944 діяла в Шумському районі.

Є церква св. Іоанна Богослова (1993).

Соціальна сфераРедагувати

Діють Літовищенський НВК, клуб, бібліотека, ФАП.

ЛітератураРедагувати