Лілі Браун

Письменниця, громадська діячка, політик

Лілі Браун (нім. Lily Braun; 2 липня 1865 року — 8 серпня 1916 року), уроджена Амалія фон Кречман (Amalie von Kretschmann) — німецька письменниця, соціалістка і феміністка, діячка Соціал-демократичної партії (СДПН).

Лілі Браун
Lily Braun.jpg
Ім'я при народженні нім. Amalie von Kretschmann
Народилася 2 липня 1865(1865-07-02)[1][2][…]
Гальберштадт, Гарц, Саксонія-Ангальт, Німеччина[1][4]
Померла 8 серпня 1916(1916-08-08) (51 рік), 9 серпня 1916(1916-08-09)[1][2] (51 рік) або 9 листопада 1916(1916-11-09)[4] (51 рік)
Берлін, Німецька імперія[1][4]
Країна Flag of Germany (1867–1918).svg Німеччина[4]
Діяльність письменниця, редакторка
Мова творів німецька[2]
Партія Соціал-демократична партія Німеччини
Батько Hans von Kretschmannd
У шлюбі з Georg von Gizyckid, Heinrich Braund і Heinrich Braund[4]

CMNS: Лілі Браун у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народилася в місті Гальберштадті прусської провінції Саксонія в родині генерала від інфантерії прусської армії Ганса фон Кречмана і його дружини Дженні, уродженої фон Густедт (1843—1903). Її бабуся по материнській лінії, письменниця Женні фон Густедт (1811—1890), була позашлюбною дочкою Жерома Бонапарта, брата Наполеона і короля Вестфалії, і його коханки Діани Рабі фон Паппенхайм. Племінниця Лілі Браун, Маріанна фон Кречман вийшла заміж за Ріхарда фон Вайцзеккера, президента Німеччині з 1984 по 1994 рік.

Вихована у відповідності з «прусськими чеснотами» порядку і дисципліни, вона, в той же час, під впливом бабусі виросла впертою та відкритою особистістю. З раннього віку вона стала піддавати сумніву буржуазні цінності своїх батьків, а також пригноблене становище жінок у прусському суспільстві. Коли батько вийшов на пенсію в 1890 році, вона стала забезпечувати себе самостійно, живучи на заробітки, отримані від видання робіт з історії літератури.

Вирвавшись з аристократично-консервативного середовища, вона приєдналася до т. зв. «етичного руху», який прагнув встановити систему моралі замість традиційних релігій. З 1893 року Лілі Браун була ненадовго одружена з його керівником, професором філософії в Університеті Фрідріха-Вільгельма в Берліні професором Георгом фон Гіжицьким — засновником «Товариства етичної культури». Він був пов'язаний із соціал-демократичною партією, однак не був її членом. Вона зацікавилася ідеями соціалізму та фемінізму, працюючи журналісткою в жіночій газеті «Die Frauenbewegung».

Ще до свого офіційного вступу до СДПН вона написала кілька творів, присвячених жіночому питанню. Головні її роботи з цього питання: «Die Frauenfrage» (укр. — «Жіноче питання, його історичний розвиток та його економічна сторона», 1904), «Frauenarbeit und Hauswirtschaft» («Жіноча праця і домашнє господарство», 1896), «Die Politik und die Frauen» («Політика і жінки», 1904).

Після смерті першого чоловіка в 1896 році вона вийшла заміж за соціал-демократичного політика і публіциста Генріха Брауна, з яким спільно видавала реформістський часопис «Die Neue Gesellschaft». Їх син — поет Отто Браун — був убитий на Західному фронті в останні місяці першої світової війни.

Лілі Браун приєдналася до СДПН в ранньому віці і стала одним з лідерів німецького феміністського руху. Всередині партії вона належала до ревізіоністського крила, діячі якого відкидали теорію історичного матеріалізму і соціалістичну революцію, і віддавали перевагу культурній діяльності замість класової боротьби. Її спроби стати посередником між пролетарскими і буржуазними феміністськими колами піддавалися різкій критиці. Аналогічним чином були відхилені також її пропозиції про суміщення сім'ї та трудового життя.

Її відповіді на жіноче питання критикувалися соціалістичними феміністками, включаючи Клару Цеткін, в той час як кола середнього класу знаходили її ідеї занадто радикальними. За словами статті в першому виданні «Естетично-інтелігентський підхід до соціальних проблем заважав їй тісно зв'язатися з масовим робочим рухом. Приєднавшись до реформістського крила німецької соціал-демократії, вона не могла знайти загального тону зі своїми партійними однодумцями».

Тодішні погляди Браун знайшли відображення в її «Шукачах життя» (1907) і особливо у двотомнику «Мемуари соціалістки» («Memoiren einer Sozialistin», 1909—1911; переклади в Російській імперії — «Роман мого життя», у «Віснику іноземної літератури» і в «Російській думці» за 1910 рік, окремо видані в Петрограді в 1919 році), що викликали критику з боку соціал-демократичної преси.

Остаточно розчарувавшись у політичній діяльності, Браун звернулася до літератури. У нашумілому романі «В тіні титанів» (1908), написаному на основі життя її бабусі-письменниці, Лілі Браун зображує культурне життя у Веймарі часів Гете. У 1912 року вийшов її роман «Die Liebesbriefe einer Marquise» (укр. — «Листи маркізи», видано в Петрограді в 1919 році), що зображує звичаї дворянства напередодні Великої французької революції. Роман написаний у формі листів, перший з яких датований 16 червня 1771 року, останній — 6 серпня 1789 року. На думку критики, в романі Браун виявила велике літературну майстерність, детальне знання епохи, вміння аналізувати людські переживання.

Важко переживала за долю свого сина Лілі Браун померла в Целендорфі (нині частина Берліна) від наслідків інсульту у віці 51 року. Після її смерті її другий чоловік Генріх Браун одружився з Джулі Браун-Фогельштейн[5], яка виступила також редактором зібрання творів Лілі Браун[6].

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Браун, Лілі // Велика радянська енциклопедія: у 66 т. (65 т. і 1 дод.) / гол. ред. О. Ю. Шмідт.  — М: Радянська енциклопедія, 1926—1947.