Лівобережний Карасу
Ця стаття не містить посилань на джерела. (лютий 2023) |
Лівобережний Карасу (узб. Chapqirg'oq Qorasuv kanali/Чапқірғоқ Қорасув канали) — канал у Ташкентській області, ліве відведення річки Чирчик. Є одним із найдавніших каналів регіону та відіграє важливе значення в іригації, живлячи великі відводи (Хандам, Ташкентський канал) та зрошуючи 165 тисяч гектарів земель на території області.
Лівобережний Карасу | |
---|---|
Лівобережний Карасу трохи нижче голови каналу | |
Країна | Узбекистан |
Координати | 40°56′56″ пн. ш. 69°07′12″ сх. д. / 40.94900000002777318° пн. ш. 69.12010000002777588° сх. д.Координати: 40°56′56″ пн. ш. 69°07′12″ сх. д. / 40.94900000002777318° пн. ш. 69.12010000002777588° сх. д. |
Протяжність | 87км |
![]() |
Канал Лівобережний Карасу проведений по руслу природного рукава річки Чирчик, що може розглядатися як його протока.
Гідрологічна характеристика
ред.Лівобережний Карасу бере початок на Верхньочирчикському гідровузлі (раніше — Троїцькій греблі), розташованому на річці Чирчик біля південного кордону однойменного міста. Регулювання водозабору здійснюється в автоматизованому режимі за допомогою греблі з 10 затворами. У джерелах наводяться різні дані про пропускну спроможність його головної споруди: 180 та 160 м³/с.
На всьому протязі Карасу зберігає загальний південно-східний напрямок течії. Зліва в нього впадає безліч саїв, серед яких найбільшими є Юзуруксай, Паркентсай, Самсарексай, Кизилсай. Праворуч у річку не впадає жодної притоки.
На гідровузлі Шамалак впадає у річку Ахангаран.
Господарське використання
ред.Лівобережний Карасу є одним із найважливіших іригаційних каналів Ташкентської області. Його водами зрошуються 165 тис. га земель у Юкаричирчикському, Уртачірчикському та Аккурганському туманах.
У XX столітті на Лівобережному Карасу було збудовано ряд гребельних водозабірних споруд. Першою спорудою такого типу стала Найманська гребля на 59-му кілометрі течії, зведена 1926 року. Від Найманської греблі беруть початок канали Алгабас, колектори РК-7 та РК-71. У 1930-1932 роках велося будівництво Хантуганської водозабірної споруди. До складу гідротехнічної споруди входить гребля та водорозподільник між каналом Маргуненкова, колекторами РК-8 та РК-9. У 1960—1970-ті роки було побудовано ще 4 водозабірні вузли, розташовані на 3-му, 13-му, 36-му і 56-му кілометрах траси каналу.
У верхній течії від Карасу відходить велике відведення Хандам, на 36-му кілометрі - Ташкентський канал імені І. А. Палванова.