Відкрити головне меню


Луї Галле (художник) ( фр. Louis Gallait 10 березня, 1810, Турне — 20 листопада,1887, Брюссель ) — бельгійський художник 19 ст.

The painter Louis Gallait by Braemt, 1841.jpg
нід. Louis Gallait
фр. Louis Gallait
The painter Louis Gallait by Braemt, 1841.jpg
Медаль на честь бельгійського художника Луї Галле ( 1810 — 1887 )
При народженні Louis Gallait
Народження 10 березня 1811(1811-03-10)
Турне
Смерть 20 листопада 1887(1887-11-20) (76 років)
  Брюссель
Громадянство Бельгія Бельгія
Жанр історичний живопис, портрет, побутовий жанр
Навчання художня школа в Турне, академія в Антверпені, паризька майстерня Арі Шеффера
Діяльність художник, гравер, аквареліст
Напрямок романтизм
Роки творчості 1831—1886
Покровитель Луї-Філіпп I
Вплив Поль Деларош
Вплив на художники Німеччини 19 ст.
Вчитель Philippe-Auguste Hennequin[d], Mattheus Ignatius van Bree[d] і Поль Деларош
Член Королівська академія наук, письменства та витончених мистецтв Бельгії, Нідерландська королівська академія наук, Королівська академія мистецтв і Шведська королівська академія вільних мистецтв
Твори історичний живопис, портрети
Нагороди
кавалер ордена Почесного легіону Орден за заслуги в галузі мистецтв і науки

Луї Галле у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Починав як помічник в офісі адвоката. Але вечорами відвідував уроки в художній школі в місті Турне. Керував початковою освітою молодика Філіп-Огюст Геннекен.

1832 року до молодого художника прийшов перший публічний успіх. В місті Гент була відзначена його картина «Динарій кесаря» на конкурсі, організованому Товариством мистецтв і літератури міста Гент. Однак тодішній мер міста відмовив надати молодому художникові стипендію для продовження навчання. Незважаючи на невеликі власні кошти, Луї Галле відбув у місто Антверпен, де влаштувався на навчання у Художню академію, його керівник — художник Маттеус ван Брі (Mathieu-Ignace Van Brée 1783—1839). Останній був майстром історичного живопису. Цікавість до історичних тем буде притаманна і Луї Галле.

Молодий Луї Галле починав працювати в стилістиці академізму і пізнього класицизму. Серед карин цього пероду — «Христос лікує сліпих», 1833, «Смерть Епамінонда», розповсюджені сюжети академічного живопису.

Він на роки збереже різкуваті контури, локальні фарби і твердий малюнок академічної школи. Але не втратить спостережень за реальністю, що наверне художника до побутового жанру і до створення портретів. На відміну від представників академізму буде цікавитись психологією власних персонажів і добре відтворюватиме різні психологчні стани осіб, що притаманне стилю романтизм.

Історичні картини митцяРедагувати

Представники системи академізму дотримувались власної уяви про престижність окремих жанрів живопису, згідно котрої історичний живопис і біблійна картина були головуючими, тоді як портрет і натюрморт, що копіювали природні явища без суттєвого покращення і підтягуваня до ідеалу, посідали найнижчі, непрестижні місця.

Луї Гале працював художником у роки, коли академізм втрачав ідейну привабливість, тому охоче створював портрети. Але також охоче звертався до створення картин історичної тематики. На сюжети вплинула мода на нацональні історичні події як засіб національної самоіндифікації. Звідси створення ним картин з історичного минулого Південних Нідерландів — «Присяга Варгаса», 1835, «Імператор Карл V зрікається престолу на користь сина Філіпа ІІ», «Прощання з убитими графами Ламоралем Егмонтом та Горном, Філіпом де Монморансі», 1851, «Чума в місті Турне», 1882 тощо.

Створення картини «Імператор Карл V зрікається престолу на користь сина Філіпа ІІ», 1841, Музей витончених мистецтв (Турне) - свідоцтво його прагнень знайти в історії Бельгії уславленого персонажа. Ним для художника став король Карл V Габсбург, уроджинець Південних Нідерландів. Задля створення величної картини Луї Галле витратив три роки життя на вивчення історії, тогочасних костюмів, вивчення документів тої доби і іконографічних джерел. Він і сам розглядав картину розміром п'ять на сім метрів одним із головних власних творів.

Картину покажуть у декільох західноєвропейських столицях як досягнення бельгійського живопису середини 19 ст. Полотно на історичну тему на тлі тодішньої моди мало успіх і серед числених схвальних відгуків принесло автору орден Почесного легіона.

Частка німецьких князівств у 16 ст. також входила до імперії Карла V Габсбурга. Тому картину роботи Луї Галле (пишну й пафосну) в німецьких князівствах до їх возз'єднання в єдину державу також сприймали як свідоцтво їхньої історії. Вона матиме суттєвий вплив на тематику і історичний живопис німецьких художників.

Куди більшу зацікавленість мають для сучасного глядача варіанти невеликої картини «Прощання з убитими графами Ламоралем Егмонтом та Горном, Філіпом де Монморансі», 1851, де художник звернувся до подій нідерландської революції середини 16 ст., наслідки котрої мали помітний вплив на хід історії декількох європейських країн.

Відмова від баронського станаРедагувати

Король Бельгії запропонував нагородити уславленого художника званням барона. Але майстер чемно відхилив королівську пропозицію.

СмертьРедагувати

Помер в місті Брюссель 20 листопада 1887 року. Уславленому художнику створили урочисте поховання

Вибрані твориРедагувати

 
«Алегорія війни », 1872, Художній музей Волтерс
 
«Алегорія миру », 1872, Художній музей Волтерс
  • «Динарій кесаря», 1832
  • «Христос лікує сліпих», 1833
  • «Едуар Феті», 1835
  • «Присяга Варгаса», 1835
  • «Чернець подав їжу бідним», 1845, Нова пінакотека, Мюнхен
  • «Торкватто Тассо у в'язниці», Ермітаж, Санкт-Петербург
  • «Імператор Карл V зрікається престолу на користь сина Філіпа ІІ», 1841, Музей витончених мистецтв (Турне)

Галерея обраних картинРедагувати

Побутовий жанрРедагувати

ПортретРедагувати

Історичний живописРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Гос. Эрмитаж, каталог 2, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1981
  • Serge Le Bailly de Tilleghem: La formation néo-classique d’un maître romantique: Louis Gallait à l’Académie de Tournai, Analyse de dessins inédits. In: Revue des archéoloques et historiens d’art de Louvain 9, 1976, S. 170 – 203
  • Serge Le Bailly de Tilleghem (Hrsg.): Louis Gallait (1810-1887), le gloire d’un romantique. Musée des Beaux-Arts de Tournai, Brüssel 1987, ISBN 2-87193-047-3.
  • Wolf Stadler u. a.: Lexikon der Kunst 5. Gal – Herr. Karl Müller, Erlangen 1994, ISBN 3-86070-452-4, S. 5

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Луї Галле (художник)