Лукаш Жолкевський (також Жолкєвський.[1] бл. 1594 — початок 1637[2] / 6 (16 грудня) 1637) — галицький шляхтич, військовик та урядник Речі Посполитої.

Лукаш Жолкевський
Народився 1594
Помер 1636
·загиблий у бою
Країна  Річ Посполита
Посада посол Сейму Речі Посполитої[d], Брацлавський воєвода, Староста Переяславськийd, Староста Хмільницькийd і калуський старостаd
Рід Жолкевські
Батько Микола Жолкевський

Життєпис ред.

Син львівського підкоморія Миколи Жолкевського, внук белзького, руського воєводи Станіслава Жолкевського.

Навчався за кордоном, повернувся на батьківщину. Разом зі стриєм Станіславом брав участь у битві під Цецорою, потрапив до турецького полону, де перебував 2 літа. Супроводжував королевича Владислава в закордонному вояжі за вказівкою короля Сигізмунда ІІІ. Брав участь у війні зі шведами, взяв у полон командирів шведського війська під Гамерштайном, яких віддав королю. Брав участь у виправах короля Владислава IV Вази, за що отримав від нього в нагороду королівщини. Один з головних учасників перемовин від імені коронного уряду з повсталими козаками у 1630-х роках. Приятель Адама Киселя[2]. У серпні 1635 після здобуття та зруйнування козаками гетьмана Івана Сулими фортеці Кодак разом із ним мобілізували реєстровців для походу проти повстанців, у який вирушили наприкінці серпня[1].

Дідич Бродів; 1614 року Л. Жолкевський видав привілей, яким розширив права міщан. 1629 року Броди разом з іншими поселеннями стали власністю Станіслава Конєцпольського, який отримав місто частково даром, частково — за 500 тис. злотих.[3] Дав кошти для фундації колегіуму єзуїтів у Переяславі, для його функціонування передав маєток — містечко Бубнів із приналежними околицями.

Уряди (посади): брацлавський воєвода, староста калуський, хмільницький, переяславський.

Загинув у битві з козаками біля Кумейків[4], у якій командував полком німецьких найманців-піхотинців[5]. Прожив повних 42 роки, помер 1636 чи 1637 року р. неодруженим (за версією Шимона Окольского, був одружений із Кужаньською (пол. Kurzańska гербу Одровонж[6]), дітей не мав[7]). Був похований у костелі у Бубневі (його рештки під час Хмельниччини викинули з домовини, буздиган (пірнач), дорогий перстень забрали повстанці (за версією о. Каспера Несецького SJ — бунтарі), щоби помститися за заподіяні ним кривди).

Примітки ред.

  1. а б Щербак В. Іван Сулима // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 150. — ISBN 5-203-01639-9.
  2. а б Щербак В. Антифеодальні рухи на Україні… — С. 55.
  3. Созанський І. З минувшини міста Бродів. — Львів : НТШ, 1911. — С. 2.
  4. Щоденник Симеона Окольського… — С. 408.
  5. Там само. — С. 414.
  6. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1909. — Cz. 1. — T. 13. — S. 264. (пол.)
  7. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… [Архівовано 3 лютого 2014 у Wayback Machine.] — T. 4. — S. 754. (пол.)

Джерела ред.