Відкрити головне меню

Юрій Вадимович Луканов
Lukanov 2014.JPG
Юрій Луканов (Польща, 2014)
Народився 26 грудня 1958(1958-12-26) (60 років)
Київ
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Місце проживання Київ
Діяльність журналіст
Відомий завдяки журналіст, громадський діяч
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Посада Голова Незалежної медіа-профспілки України (2011—2016)
Нагороди Премія імені Івана Франка Національної спілки журналістів України (2001)
Сторінка в Інтернеті lukanov.info

Ю́рій Вади́мович Лука́нов (*26 грудня 1958, Київ) — журналіст і громадський діяч. Колишній голова Незалежної медіа-профспілки України (2011—2016), спеціаліст з міжнародної адвокації Центру інформації про права людини.

ЖиттєписРедагувати

  • 1958 — народився в Києві.
  • 1966–1976 — навчався в київській середній школі № 93.
  • 1977–1982 — навчався в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, факультет журналістики.
  • 1982–1986 — кореспондент газети «Молодь України».
  • 1986–1987 — старший редактор радіостанції «Молода гвардія», Держтелерадіо України.
  • 1987–1989 — кореспондент газети «Молодь України».
  • 1989 — випускав підпільну газету «Вісник Руху»; організатор пресового забезпечення 1-го фестивалю «Червона рута».
  • 1989–1990 — редактор газети «За народний парламент», секретаріат НРУ.
  • 1990–1991 — редактор-менеджер видавництва «Такі справи».
  • 1991–1992 — завідувач відділу інформації, керівник пресового забезпечення президентської передвиборчої кампанії В. Чорновола та рухівського штабу перед референдумом за незалежність України, секретаріат НРУ.
  • 1992 — стажувався в National Forum Foundation (США).
  • 1993 — редактор-продюсер Міжнародного канадського радіо (м. Монреаль).
  • 1995 — головний медіа консультант передвиборчої кампанії виборчого об'єднання «Столиця» до Київміськради.
  • 1993–1996 — політичний оглядач, Інформаційне агентство УНІАН.
  • 1996–1997 — політичний оглядач, газета «День».
  • 1997 — редактор-менеджер, видавництва «Такі справи».
  • 1997–1998 — спеціальний кореспондент газети «Всеукраинские ведомости».
  • 1998–1999 — вільний журналіст, який працює над окремими проектами.
  • 1999 — автор циклу телепередач «Бюро розслідувань» ТРК «Гравіс».
  • 2001 — медіаконсультант Прес-служби католицьких церков з підготовки Візиту в Україну Папи Івана Павла ІІ.
  • 2002–2005 — медіаконсультант видавництва «Такі справи».
  • 2002–2003 — відповідальний редактор Радіослужби «Панорама новин».
  • 2004–2005 — ведучий ток-шоу на радіо «НАРТ».
  • з 2002 — вільний журналіст, учасник різних медіапроектів.
  • з 2008 — голова Комітету Київської незалежної медіа-профспілки.
  • з 2011 по 4.06.2016 — голова Незалежної медіа-профспілки України.

з 01.08.2016 — спеціаліст з міжнародної адвокації Центру інформації про права людини.

Займається захистом прав журналістів у співпраці з ОБСЄ, Міжнародною і Європейською федераціями журналістів. Є тренером з безпеки під час роботи журналістів у гарячих точках.

ДоробокРедагувати

  • Автор книжки "Пресувальна машина: як Росія знищувала свбоду слова в Криму", виданої Центром інформації про права людини (2018). Книжка перекладена англійською мовою - "The Press: how Russia destroyed freedom of media in Crimea".
  • Автор-упорядник електронного посібника «Безпека журналістів в Україні: 2013—2014», виданого а рамках спільного проекту Міжнародної федерації журналістів, Незалежної медіа-профспілки України і Національної спілки журналістів України (2015).
  • Співавтор посібника «Безопасность и солидарность журналистов. Украина. 2014», виданого під егідою Міжнародної федерації журналістів (2015).
  • Співавтор посібника під егідою ОБСЄ «Взаємодія журналістів із працівниками міліції під час масових заходів».
  • Автор книжки дорожніх нотаток «Європейський феєрверк» (2006).
  • Співавтор сценарію десятисерійного телевізійного документального фільму «НАТО: свій чи чужий?» (2006, медіацентр «Розмай).
  • Продюсер, автор ідеї і сценарію телевізійного документального фільму „Мавпи“ народилися в Черкасах» (2006, ПеПеЮеЛ).
  • Автор книжки епіграм-козюльок «Колода від Ющенка», (2006, «Такі справи»).
  • Автор книжки епіграм та віршиків чорного гумору «Козюльки» («Такі справи», 2002 і 2003).
  • Продюсер, автор ідеї сценарію телевізійного документального фільму «Портрет мафії в жіночому інтер'єрі» (2004, ПеПеЮеЛ).
  • Продюсер, автор ідеї та автор сценарію телевізійного документального фільму «Хто ви є, містер Джекі?» (2001, ТРК «Гравіс» за участі UMC).
  • Автор і продюсер документального телефільму «Три любові Степана Бандери» (1998, ТІА «Вікна»).
  • Автор книжки «Третій Президент. Політичний портрет Леоніда Кучми» (1996, «Такі справи»).

Друкувався і друкується в газетах й інтернет-виданнях «День»«Газета по-українськи» (інтернет-версія gazeta.ua), «Kyiv Post»«Телекритика», «Известия в Украине», «Обозреватель», «Московские новости», «Экономические известия», Радіо «Свобода» (сайт), «Український тиждень», Detector Media, Texty.org.ua, United Press International, The Financial Times. Був теле- і радіоведучим.

Про самого себе каже, що він «серйозний журналіст, який часто валяє дурня», бо, крім серйозних творів, пише «несерйозні» епіграми і віршики чорного гумору.

Написав першу в Україні незалежну книжку про чинного на той час главу держави «Третій Президент. Політичний портрет Леоніда Кучми». Автор сценарію і продюсер кількох документальних фільмів, серед яких найпомітніші «Три любові Степана Бандери», «НАТО: свій чи чи чужий?» (співавтор сценарію), «Хто ви є, містер Джекі?» — останній про стосунки дисидента Валерія Марченка з громадянкою Голландії Джекі Бакс, яка писала йому в неволю аж чотири роки, доки він не помер.

Видав книжку з назвою, яка багатьом здається гидотною. Це збірник політичних епіграм і віршиків чорного гумору «Козюльки». Потім продовжив тему і видав ще один збірник уже суто політичних епіграм «Колода від Ющенка».

Є автором тисяч статей, авторських колонок, репортажів. Зокрема, розслідування, завдяки яким двоє безневинно засуджених чоловіків вийшли на волю. Любить роботу в полі — робив репортажі з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, з війни в Грузії 2008 року, з Кишинева 2009 року, коли там були заворушення і горів парламент, з Москви після терактів у метро 2010 року тощо. Висвітлював конфлікт на Майдані 2013—2014 років, анексію Криму, війну на Донбасі.

Попри серйозність такої роботи, його улюбленою фразою є: «Не стався до життя надто серйозно — все одно живим тобі з нього не видряпатися».

Виступав з доповідями і організовував сайд-івенти на міжнародних конференціях. Зокрема, «Ukraine`s Domestic and Foreign Affairs: Quo vadis?», University of Oxford. United Kingdom, 2011; Конференція ОБСЄ з людського виміру у Варшаві, 2016;  Додаткова нарада ОБСЄ з людського виміру на тему «Свобода вираження думок і масової інформації, особливо за умов конфлікту», Відень, 2016 та інших.

У червні 2018 підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.[1]

НагородиРедагувати

  • Лауреат Премії імені Івана Франка Національної спілки журналістів України (2001).[2]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати