Луговики (Вишгородський район)
Луговики́ — село в Україні, у Вишгородському районі Київської області. Розташоване за 25 км від центру громади смт. Красятичі.
| село Луговики | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Київська область |
| Район | Вишгородський |
| Рада | Поліська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA32100110150095487 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1719[1] |
| Населення | 490 |
| Площа | 9 км² |
| Густота населення | 58 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 07031 |
| Телефонний код | +380 4592 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°13′14″ пн. ш. 29°28′2″ сх. д. / 51.22056° пн. ш. 29.46722° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
128 м |
| Водойми | р. Уж (за 2 км від села) |
| Найближча залізнична станція | Вільча |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 07031, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Луговики, вул. 1-го Травня, 31 |
| Сільський голова | Білько Василь Васильович |
| Карта | |
  Луговики | |
 Луговики | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Найближча залізнична станція — Вільча, за 23 км. Населення — близько 490 осіб. Кількість господарств — 198. День села — 9 жовтня.
Назва
ред.За переказами, більше трьохсот років тому на березі річки Уж стояло поселення, у якому було близько 20 будинків. Назву селу дали завдяки великій кількості луків, які росли довкола. Пожежа знищила всі будинки, але місцеві мешканці не стали будуватись на старому місці, а перейшли на околицю села.
Існує й інша версія походження назви Луговиків. Кажуть на місці села протікала річка Лугова, звідки й назва поселення. Села Фабриківка, Стебли, Червона зірка, Леніно утворились значно пізніше.
За третьою теорією назва села пішла від назви найбільш розповсюдженої у цих місцях польової рослини Щучника, яку тут називали Луговик.
Історія
ред.У писемних джерелах село вперше згадується в 1719 році.
У XVI столітті напади кримських татар завдали великого лиха місцевому населенню. Вони грабували й вбивали жителів, а молодь забирали в полон.
З утворенням єдиної польсько-литовської держави селяни стали кріпаками.
У 1850 році поміщики брати Горвати купили в княгині Радзивіли маєток, суконну фабрику, містечко Хабне та 13 сіл, де проживало 2059 ревізьких душ.
Село Леніно (нинішня вулиця Лугова) раніше називалося Берківкою. На цьому місці поселень не було. У селі розташовувалась лише корчма, побудована поміщиком Горватом і віддана у власність єврею Беркову. Під час забудови село й дістало назву «Берківка».
Найкращі землі ліс та луки були власністю поміщика Горвата. Мешканцям Луговиків віддана вихрувата та піщана земля. Не маючи змоги прожити із свого господарства, селяни йшли у найми до поміщика та заможних селян.
Після жовтневого перевороту маєток Горвата було зруйновано, а родючі землі розділено між селянами.
Під час Визвольних змагань Луговиками проходили німці, війська УНР, поляки, загони Петлюри, Махна, Зеленого.
Після закінчення війни в селі було встановлено радянську окупацію. Одержавши наділи жителі почали обробляти землю. Проте більшість не мала змоги добре господарювати на полях: не вистачало пального, реманенту, насіння.
У 1926 р. в Луговиках був заснований ТСОЗ, першим головою якого став Петро Родіонович Германчук. На базі ТСОЗ у 1930 р. організовано артіль «Червоний пахар», яка об'єднувала половину господарств Луговиків.
У 1930—1931 рр. були створені колгоспи: в с. Леніно — ім. Кірова, у с. Луговики — другий колгосп «Більшовик».
23 серпня 1941 р. Луговики окупували німецько-фашистські війська. На фронт пішли майже всі чоловіки, більшість добровольців працювали на будівництві оборонних споруд для армії.
У німецько-радянській війні брали участь 286 жителів. Усі вони нагороджені орденами і медалями.
Після війни село почало відбудовуватися.
У 1952 році колгоспи об'єднано у колгосп ім. Кірова, який згодом перейменовано в СТОВ «Прогрес». Це велике багатогалузеве господарство, основними галузями якого було рільництво і тваринництво. Поряд із зерновими у СТОВ «Прогрес» вирощувалися такі технічні культури, як льон і хміль.
За успіхи у розвитку сільського господарства у 1960-х роках три працівники колгоспу нагороджені орденами і медалями. Серед них ланкова М. С. Довжик відзначена орденом Леніна.
На території села у той час діяла восьмирічна школа, клуб, бібліотека.
У 1974 році в Луговиках відкрито ФАП, запущено роботу комбікормового заводу.
Наприкінці 1980-х років у рамках курсу СРСР на покращення умов життя і побуту у селах, що постраждали від Чорнобильської катастрофи село було газифіковано. Також село було віднесено до зони добровільного відселення.
У 1997 році комбікормовий завод було остаточно закрито.
Населення
ред.Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 507 | 97.13% |
| російська | 11 | 2.10% |
| білоруська | 3 | 0.58% |
| румунська | 2 | 0.19% |
| Усього | 522 | 100% |
Сьогодення
ред.На території Луговиків діють Луговицьке НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів — ДНЗ», сільський клуб, поштове відділення, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. Також тут працюють три магазини, у яких реалізовуються продовольчі групи товарів, господарські товари і товари повсякденного побуту.
Село Луговики газифіковане, електрифіковане, радіофіковане, телефонізоване та забезпечене центральним водопостачанням.
Сполучення з районним та обласним центром — прямий автобус Київ — Луговики, транзитні автобуси Київ — Овруч.
Внаслідок російського вторгнення в Україну (2022) село зазнало значних руйнувань[3][4].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Луговики
- ↑ Через війну в селі Луговики на Київщині не залишилося жодного вцілілого будинку, фото - Погляд. poglyad.tv (укр.). Процитовано 27 квітня 2023.
- ↑ Олександр Павлюк і Олексій Кулеба зустрілися з жителями деокупованих населених пунктів Вишгородського району. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2023.
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |