Вікіпедія

Лозовський Соломон Абрамович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лозовський.

Соломон Абрамович Лозовський (справжнє прізвище — Дрідзо; партійні псевдоніми — Матвій Григорович, робітник Олексій, А. Лозовський; 16 березня 1878, Нововасилівське (Гуляйпільський район) — розстріляний 12 серпня 1952, Москва) — український єврей, учасник лівих рухів в Україні напередодні Першої світової війни. Генеральний секретар Профінтерну, директор Держлітвидаву СССР, заступник народного комісара (міністра) закордонних справ СРСР, керівник Радінформбюро. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1927—1937 роках. Член ЦК ВКП(б) у 1937—1949 роках. Депутат Верховної ради СРСР 1—2-го скликань. Доктор історичних наук (1939). Чоловік доньки Георгія Маленкова — Волі Маленкової. Страчений у справі Єврейського антифашистського комітету.

Лозовський Соломон Абрамович
Ім'я при народженніангл. Solomon Abramovich Lozovsky
ПсевдоAleksandr Lozovsky
Народився16 березня 1878(1878-03-16)
Олександрівський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер12 серпня 1952(1952-08-12) (74 роки)
Болшево, Московська область, РРФСР, СРСР або Будівля органів держбезпеки на Луб'янці, Красносільський, Центральний адміністративний округ Москви, Москва, СРСР
Країна СРСР
 Російська імперія
Діяльністьполітик, журналіст, профспілковий діяч, революціонер, викладач університету, communist
Галузьполітична діяльність[1], професійна спілка[1], зовнішня політика[1] і міжнародні відносини[1]
Науковий ступіньдоктор історичних наук
Знання мовросійська[2]
ЗакладВища партійна школа при ЦК КПРС[d]
ЧленствоЦК КПРС, Центральний виконавчий комітет СРСР, Всеросійський центральний виконавчий комітет, Червоний інтернаціонал профспілок і Єврейський антифашистський комітет
Посададепутат Верховної ради СРСР[d]
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Леніна орден Вітчизняної війни I ступеня

Біографія

ред.

Народився в селі Данилівка Покровської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині село Нововасилівське Гуляйпільського р-ну Запорізької області) в родині вчителя. Дитинство провів у селі Царедарівка (нині село Лозівського району) та селі Лозова (нині місто в Харківській області). З 1892 по 1895 рік — учень коваля депо станції Лозова Катерининської залізниці. У 1895—1896 роках — коваль-підмайстер у депо станцій Павлоград і Мелітополь. У 1896—1899 роках — майстер-коваль депо станції Лозова Катерининської залізниці, навчався заочно в гімназії. У 1899 році закінчив екстерном курс Харківської гімназії для добровольців російської армії 2-го розряду.

У 1899—1903 роках — доброволець 2-го розряду 236-го Лаїшевського резервного батальйону 59-ї піхотної резервної бригади російської армії. Проходив військову службу в місті Казань (нині столиця Татарстану, РФ). У 1901 році екстерном склав іспити на атестат зрілості в гімназії Симбірська, працював репетитором у Казані та на станції Лозова. Проводив соціал-демократичну роботу в Україні, зокрема на залізничних станціях Лозова і Панютіне (нині смт. Лозівського району).

Член РСДРП з жовтня 1901 року.

З липня по жовтень 1903 року — на підпільній роботі на Невській заставі Санкт-Петербурга. З жовтня 1903 по жовтень 1904 року перебував у Санкт-Петербурзькій в'язниці попереднього ув'язнення за революційну діяльність.

З жовтня 1904 по жовтень 1905 року — організатор і пропагандист Казанського комітету РСДРП. Учасник революційних подій 1905 року в Казані, обраний від місцевої партійної організації на Таммерфорську конференцію РСДРП, де зустрівся з Лєніним. З жовтня по грудень 1905 року — в губернській в'язниці Казані.

З грудня 1905 по січень 1906 року — організатор і пропагандист РСДРП Васильєвського району Санкт-Петербурга.

У 1906 році переїхав до Харкова, працював з червня по липень 1906 року організатором і пропагандистом Харківського комітету РСДРП. У липні 1906 року заарештований за революційну діяльність, до 1908 року перебував у в'язниці Харкова. До серпня 1908 року — в'язень Олександрівської в'язниці Іркутська. З серпня по вересень 1908 року перебував на етапі до села Чегуйськ дещо пізніше — у Харкові (на поч. 1906). Під час етапування втік та перебрався за кордон.

З жовтня по грудень 1908 року — в еміграції в Женеві (Швейцарія); у 1909 році переїхав до Парижа (Франція), де з 1909 по 1910 рік навчався на юридичному факультеті університету. З серпня 1909 по серпень 1914 року працював секретарем Бюро праці (яке обслуговувало російських політемігрантів), завідувачем електромонтажної школи, секретарем профспілки шапкарів та кооперативу булочників у Парижі. З 1911 по 1917 рік входив до складу Паризької групи РСДРП, співпрацював із французькою Соціалістичною партією; брав участь у французькому профспілковому русі. Разом з В.Антоновим-Овсієнком видавав газети «Робітниче життя» і «Профспілкове життя». Від 1911 року примикав до групи більшовиків-примиренців, а під час Першої світової війни — більшовиків-інтернаціоналістів. З вересня 1914 по червень 1917 року був співредактором газет «Голос», «Наше слово», «Начало», директором гаража, кореспонденом газети «Нове життя» в Парижі. У червні 1917 року повернувся до Росії.

28 червня (11 липня) 1917 — 7 (20) січня 1918 року — секретар Тимчасової президії Всеросійської центральної ради професійних спілок (ВЦРПС). У серпні цього ж року вступив до РСДРП (більшовиків), у грудні 1917 року виключений з її складу за виступи в пресі проти диктатури пролетаріату.

У 1918—1919 роках — голова ЦК РСДРП (інтернаціоналістів), у її складі в грудні 1919 прийнятий до РКП(б).

У 1818 році (до грудня) — відповідальний секретар ЦК Всеросійської спілки текстильників. У 1918—1919 роках — відповідальний секретар ЦК Всеросійської спілки залізничників. У 1919 році — завідувач організаційного відділу та член президії ВЦРПС.

У 1919—1920 роках — голова Московської міської ради професійних спілок. У 1920—1921 роках — член президії ВЦРПС.

У квітні 1921 — червні 1938 року — генеральний секретар Світового інтернаціоналу профспілок (Профінтерну). У 1922 році очолив делегацію ВЦРПС на Гаазькому конгресі миру, у 1927 році — на I-й Тихоокеанській конференції профспілок.

З 1921 по листопад 1922 року — член виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу. У липні 1924 — 15 травня 1943 року — кандидат у члени виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу. У березні 1926 — липні 1935 року — член президії виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу. 3 вересня 1928 — липень 1935 року — кандидат у члени Секретаріату виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу. У липні 1935 — 15 травня 1943 року — кандидат у члени президії виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу.

У 1937 (за іншими даними — червні 1938) — травні 1939 року — директор Державного видавництва художньої літератури «Держлітвидав» у Москві.

14 травня 1939 — 24 липня 1946 року — заступник народного комісара (міністра) закордонних справ СРСР. Як послідовний антинацист поділяв погляди Литвинова про необхідність зближення із США, був його близьким другом. У 1942 році став одним з керівників Єврейського антифашистського комітету.

Одночасно, з вересня 1940 по вересень 1946 року — завідувач кафедри історії міжнародних відносин, з вересня 1946 по лютий 1949 року — завідувач кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР Вищої партійної школи при ЦК ВКП(б).

З травня 1944 по червень 1944 року — начальник Бюро із координації пропаганди, з червня по 24 липня 1946 року — заступник начальника, 24 липня 1946 — 25 липня 1947 року — начальник Радянського інформаційного бюро при РМ СРСР.

У зв'язку із чисткою зовнішньополітичного відомства і посольського корпусу «від недопустимо високої концентрації євреїв», що складала 50 %, був звільнений з посад.

18 січня 1949 року виведений зі складу ЦК ВКП(б) і виключений із партії.

26 січня 1949 року заарештований у т. зв. справі Єврейського антифашистського комітету. 18 липня 1952 року був засуджений до страти, а 12 серпня 1952 року розстріляний в Москві. Похований на Донському цвинтарі Москви.

22 листопада 1955 року реабілітований. 9 грудня 1955 року посмертно поновлений в членах КПРС.

Нагороди

ред.

Джерела та література

ред.

Література

ред.
  • Альтман И. Генеральный секретарь Профинтерна. «Советские профсоюзы», 1988, № 21
  • О так называемом «деле Еврейского антифашистского комитета». «Известия ЦК КПСС», 1989, № 12
  • Залесский К. А. Империя Сталина: Биографический энциклопедический словарь. М., 2000
  • Костырченко Г. В. Тайная политика Сталина: Власть и антисемитизм. М., 2001.
  1. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лозовський_Соломон_Абрамович&oldid=39686140