Левідов Михайло Юлійович
Михайло Юлійович Левідов (справжнє прізвище Левіт; 12 (24) лютого 1890, за іншими даними — 12 (24) лютого 1892, Баку[1] — 5 травня 1942, Москва) — російський радянський письменник, драматург і журналіст-міжнародник.
| Левідов Михайло Юлійович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні | рос. Левидов Михаил Юльевич | |||
| Народився |
24 лютого 1891 Баку | |||
| Помер |
5 травня 1942 (51 рік) Москва | |||
| Громадянство |
 Російська імперія→ СРСР | |||
| Діяльність | журналіст-міжнародник, письменник, драматург | |||
| Alma mater | Харківський університет | |||
| Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна | |||
| Мова творів | російська | |||
| Роки активності | 1914—1940 | |||
| Жанр | проза | |||
|
| ||||
Життєпис ред.
У 1907 році закінчив гімназію в Баку, у 1911 році — юридичний факультет Харківського університету.
Друкувався з 1914 року, зокрема в горьковському «Літопису».
З перших днів Жовтневого перевороту працював у радянській пресі. У 1918—1920 роках завідував іноземним відділом РОСТА і відділом друку Народного комісаріату закордонних справ. Як кореспондент неодноразово виїжджав за кордон (Ревель, Лондон, Гаага, Берлін). Був літературним співробітником журналу «Екран».
Виступав як політичний журналіст у газетах «Правда», «Труд», «Робітнича газета», «Ленінградська правда», друкував статті з питань культури, літератури і театру у журналах, викладав літературу в першому інституті журналістики. Співпрацював з авангардистським журналом «ЛЕФ» (Лівий фронт мистецтва). Творець теорії «організованого спрощення культури».
Уславився своєю дотепністю — звідси прізвисько «радянський Бернард Шоу».
У червні 1941 року заарештований[1] «за шпигунство на користь Великої Британії». Розстріляний 5 травня 1942 року, реабілітований посмертно.
Родина ред.
- Дружина — Белла Володимирівна Мінц (1890 — ?), родом із Вітебська, лікарка[2]. Її сестра Діна Володимирівна Мінц була одружена з драматургом Андрієм Петровичем Наврозовим (Семенов, 1899—1941); їх син — літератор і перекладач Лев Наврозов, онук — блогер Андрій Наврозов[3]. Її племінниця Тетяна Марківна Рибакова (1928—2008), мемуаристка, була одружена (послідовно) з поетом Євгеном Винокуровим і прозаїком Анатолієм Рибаковим.
- Донька — Левідова Майя Михайлівна (1921—2012), художниця, вчителька-методистка з малювання.
- Онук — художник Михайло Одноралов.
- Донька — літературознавець Левідова Інна Михайлівна.
- Донька — Левідова Майя Михайлівна (1921—2012), художниця, вчителька-методистка з малювання.
Твори ред.
- Диктатура дрібниць. М.-Пг., Пучина, 1923.
- Все про Англію (1924).
- До історії союзної інтервенції в Росію. Том 1. — Л., Прибой, 1925.
- Промовці Жовтня. Харків, 1925.
- Найголовніші держави світу (1925).
- Чия рука? (вбивство Нетте). Гіз, 1926.
- Погляд на Захід. Вид. Московського т-ва письменників (1927).
- Прості істини (1927).
- Стейніц. Ласкер (1936) — в серії ЖВЛ.
- Подорож до деяких віддалених країн, думки і почуття Джонатана Свіфта, спочатку дослідника, а потім воїна в декількох боях. — М., Радянський письменник, 1939. — 402 с. Перевидання — 1964 року, 1986 року, 2008 року (видавництво Вагріус).
- Як виникла книга (1940)
П'єси ред.
- Змова рівних (1927) — заборонена постановою Політбюро.
- Людина померла (1929).
- Аероплан над містом (М., «Радянська література», 1934).
- Азорські острови (М.-Л., «Мистецтво», 1936).
- Іменини (1937).
- Обережна людина (1939).
Фільмографія ред.
Сценарист:
- 1924 — Руки геть!
- 1931 — Дві дороги
Примітки ред.
- ↑ а б Михаил Юльевич Левидов. belousenko.com (рос.). Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 3 липня 2020.
- ↑ Інтерв'ю з Тетяною Рибаковою. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 18 червня 2020.
- ↑ Тетяна Рибакова «Щаслива ти, Таня!». Архів оригіналу за 20 червня 2019. Процитовано 18 червня 2020.
Література ред.
- Парамонов, Борис (22 березня 2007). Російський європеєць Михайло Левідов. Радіо Свобода (Russian) . Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 18 травня 2016.
Посилання ред.
- Михаил Юльевич Левидов [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- Михайло Левідов на kino-teatr.ru [Архівовано 19 червня 2020 у Wayback Machine.]