Лебедєв Микола Сергійович
Лебедєв Микола Сергійович (рос. Лебедев Николай Сергеевич; 15 грудня 1921, Москва, Російська СФРР — 21 серпня 2022, Москва, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно. Народний артист Російської Федерації (2018).
| Лебедєв Микола Сергійович | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Николай Лебедев | ||||
| Народився | 15 грудня 1921 Москва, Російська СФРР | |||
| Помер | 21 серпня 2022[1] (100 років) Москва, Росія | |||
| Поховання | Ваганьковське кладовище | |||
| Громадянство |  СРСР Росія | |||
| Діяльність | актор, кіноактор, телеактор | |||
| Alma mater | Школа-студія МХАТ (1950) | |||
| Заклад | Театр імені Моссовєта | |||
| Роки діяльності | 1945 — 2022 | |||
| IMDb | nm0495530 | |||
| Нагороди та премії | ||||
     | ||||
|
| ||||
Життєпис
ред.Народився 15 грудня 1921 року у Москві.
Був призваний до РСЧА у квітні 1941 року. Служив у 45 стрілецькому полку 24-го механізованого корпусу 6-ї армії у Проскурові (нині Хмельницький). Брав участь у Другій світовій війні у статусі рядового, кулеметника. У липні — серпні 1941 року під час битви під Уманню був контужений, потрапив у полон. Після звільнення з полону пройшов перевірку СМЕРШ та був відпущений. Після закінчення війни два роки грав у Московському театрі юного глядача, а потім, поєднуючи навчання та роботу[2], вступив до школи-студії МХАТ.
1950-го року закінчив школу-студію (курс Віктора Станицина)[3]. У зв'язку з тим, що в його біографії був полонений, його не прийняли до МХАТу, хоч і хотів. Лебедєв показався Юрію Завадському, й був прийняй до Театру імені Моссовєта, у якому працював понад 60 років[2].
У грудні 2021 року Лебедєву виповнилося 100 років[4].
У березні 2022 року підписав звернення на підтримку військового вторгнення Росії в Україну (2022).
Помер 21 серпня 2022 року у 101-му році життя у Москві[5]. Церемонія прощання відбулася у Театрі імені Моссовєта 24 серпня. Похований на Ваганьківському кладовищі у Москві (16 ділянка)[6].
Ролі в театрі
ред.Цей розділ статті ще не написано. |
Фільмографія
ред.- 1959 — Нормандія-Німан — полковник Синіцин
- 1960 — Ровесник століття — Іван Єрмаков, директор автозаводу
- 1961 — Євдокія — Євдоким Чернишов
- 1961 — День, коли виповнюється 30 років — Захар
- 1962 — Павлуха — Роман
- 1962 — У мертвій петлі — Григорій Палій
- 1963 — Синій зошит — Микола Олександрович Ємельянов
- 1964 — Самотність — Лістрат
- 1964 — Валера — Аркадій Сергійович, полярний дослідник і мандрівник
- 1967 — Дай лапу, Друже! — батько Тані, лікар «Швидкої допомоги»
- 1970 — Чи вмієте ви жити? — батько Олександра
- 1971 — Визволення — генерал Степан Красовський
- 1971 — Людина в прохідному дворі — Володимир Пантелеймонович Попов, він же агент гестапо «Кентавр»
- 1971 — Інспектор карного розшуку — Микола Дмитрович, комісар міліції
- 1973 — Стара фортеця — Польовий
- 1973 — Будні карного розшуку — Микола Дмитрович, комісар міліції
- 1973 — Вічний поклик — Митрофан Савельєв, брат Силантія
- 1974 — Важкі поверхи — Володимир Семенович Левшин
- 1974 — Москва, кохання моє — лікар
- 1974 — Земні і небесні пригоди — генеральний конструктор
- 1974 — Високе звання — Іван Сергійович Мякішев
- 1974 — Вибір мети — міністр, радник наради у Сталіна
- 1975 — Здобудеш у бою — Рудаєв-старший
- 1975 — Не віддавай королеву — Іван Дем'янович, капітан
- 1976 — Стажер — Сергій Олександрович Трофімов, директор школи
- 1976 — Визволення Праги
- 1978 — Шлях до Софії — генерал Скобелєв
- 1978 — Баламут — попутник Петі
- 1979 — Круте поле — Мусатов
- 1979 — Екіпаж — Сергій Іванович, голова медичної комісії
- 1981 — Відпустка за свій кошт — Вадим Сергійович Орлов, заступник міністра
- 1985 — Ми звинувачуємо — президент США Ейзенхауер
- 1986 — Час побачень — командир
- 1989 — Мандрівний автобус
- 1993 — Антифауст — Джон Дікс
Визнання та нагороди
ред.- 1982, 29 липня — Заслужений артист РРФСР — за заслуги в галузі радянського театрального мистецтва[7]
- 1985 — Орден Вітчизняної війни II ступеня[8]
- 2008, 24 квітня — Орден Пошани — за великі заслуги у розвитку вітчизняної культури та мистецтва, багаторічну плідну діяльність[9]
- 2012, 9 січня — Подяка Президента Російської Федерації — за заслуги у розвитку вітчизняної культури та багаторічну плідну діяльність[10]
- 2018, 26 березня — Народний артист Російської Федерації — за великі заслуги в галузі театрального та музичного мистецтва[11]
- Медалі СРСР
- Медалі РФ
Примітки
ред.- ↑ Старейший актер Театра им. Моссовета Николай Лебедев умер в возрасте ста лет
- ↑ а б Николай Лебедев на сайте театра им. Моссовета
- ↑ Выпускники Школы-студии МХАТ 1950-х. Архів оригіналу за 12 квітня 2013. Процитовано 6 вересня 2022.
- ↑ Старейший актер Театра им. Моссовета Николай Лебедев умер в возрасте ста лет (рос.). Інтерфакс. 21 серпня 2022. Процитовано 21 серпня 2022.
- ↑ Умер народный артист России Николай Лебедев. govoritmoskva.ru. Процитовано 21 серпня 2022.
- ↑ Актера Николая Лебедева похоронили на Ваганьковском кладбище в Москве
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 29 июля 1982 года «О присвоении почётного звания „Заслуженный артист РСФСР“ Лебедеву Н. С.»
- ↑ Память народа
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 24 апреля 2008 года № 574 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»
- ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 9 января 2012 года № 11-рп «О поощрении»
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 26 марта 2018 года № 118 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»