Станицин Віктор Якович

Станицин Віктор Якович (рос. Станицын Виктор Яковлевич; справжнє прізвище — (рос.)Гёзе) (нар. 2 травня 1897(18970502), м. Катеринослав (нині — м. Дніпро, Україна), Російська імперія — 23 грудня 1976, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський російський актор, театральний режисер та педагог. Заслужений артист РСФСР (1933). Народний артист РРФСР (1938). Заслужений діяч мистецтв Північно-Осетинської АРСР (1946). Народний артист СРСР (1948). Лауреат Державної премії СРСР (1947, 1949 (за роль у фільмі «Третій удар»), 1951, 1952). Лауреат Державної премії РРФСР імені К. С. Станіславського (1974).

Станицин Віктор Якович
Народився 20 квітня (2 травня) 1897
Катеринослав, Російська імперія
Помер 24 грудня 1976(1976-12-24) (79 років)
Москва, СРСР
Поховання Введенське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (dark version).svg СРСР
Діяльність актор, театральний режисер
Alma mater Q4127958?
Заклад Q4127958?, Московський художній театр і Школа-студія МХАТ
Роки діяльності з з 1918
У шлюбі з Yelena Ponsovad
IMDb nm0822337
Нагороди та премії
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За оборону Москви» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
народний артист СРСР Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР Сталінська премія Сталінська премія Сталінська премія Сталінська премія Державна премія РРФСР імені К. С. Станіславського
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg В.Я. Станицин в ролі Іллі Андрійовича Ростова у фільмі «Війна і мир» (1965—1967)

ЖиттєписРедагувати

Навчався у Другій студії МХАТу (19181924).

З 1924 року — актор, пізніше — режисер Московського художнього театру (МХАТ СРСР ім. М. Горького).

На сцені МХАТу зіграв безліч ролей.

Був одним з провідних педагогів Школи-студії МХАТ, а також — одним із членів художнього керівництва театру.

У кіно знімався рідко. Зіграв у фільмах: «Без вини винні» (1945), «Мертві душі» (1960, губернатор), «Війна і мир» (1967, Ілля Андрійович Ростов), в українській кінокартині «Третій удар» (1948, Ф. І. Толбухін, генерал армії) та ін.

Величезний внесок у кіно- та театральне мистецтво актора і режисера В. Я. Станицина відзначено державними нагородами.

Помер 23 грудня 1976 р. в Москві. Похований на Введенському (Німецькому) кладовищі.

Особисте життяРедагувати

У шлюбі з актрисою Оленою Понсовою у нього народилася дочка Ольга Станицина, згодом — провідна актриса Театру імені К. С. Станіславського.

Режисерські роботиРедагувати

(рос.)

  • 1934 — «Піквікський клуб» Ч. Діккенса
  • 1937 — «Простая девушка» Василия Шкваркина — Театр Сатиры
  • 1943 — «Последние дни» М. А. Булгакова (1943, совместно с В. О. Топорковым)
  • 1943 — «Русские люди» К. М. Симонова (1943, художественный руководитель постановки Н. П. Хмелёв, совместно с М. О. Кнебель)
  • 1945 — «Идеальный муж» О. Уайльда
  • 1947 — «Победители» Б. Ф. Чирскова
  • 1949 — «Домби и сын» по Ч. Диккенсу
  • 1950 — «Разлом» Б. А. Лавренёва
  • 1950 — «Вторая любовь» Е. Ю. Мальцева и Н. А. Венкстерн (совместно с С. К. Блинниковым)
  • 1957 — «Мария Стюарт» Ф. Шиллера
  • 1958 — «Вишнёвый сад» А. П. Чехова
  • 1973 — «На всякого мудреца довольно простоты» А. Н. Островского

ФільмографіяРедагувати

Акторські роботиРедагувати

Режисерські роботи (постановник спектаклів)Редагувати

  • «Єдиний свідок» (1973, фільм-спектакль)
  • «Марія Стюарт» (1976, фільм-спектакль)
  • «На всякого мудреця досить простоти» (1976, фільм-спектакль)

ЛітератураРедагувати

  • Митці України. К., 1992. — С.549—550;
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.557;
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.717.

ПосиланняРедагувати