Лебеденко Микита Федотович

Лебеде́нко Мики́та Федо́тович (28 травня 1899 — 16 червня 1956) — радянський воєначальник періоду німецько-радянської війни, генерал-лейтенант (1944). Герой Радянського Союзу (1944).

Микита Федотович Лебеденко
Народження28 травня 1899(1899-05-28)
Чайківка Херсонської губернії
Смерть16 червня 1956(1956-06-16) (57 років)
Москва
ПохованняВведенське кладовище
КраїнаСРСР СРСР
ПриналежністьПрапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних силСухопутні війська
ОсвітаВійськова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби1919–1952
ПартіяКПРС
Звання Генерал-лейтенант
Командування33-й гвардійський стрілецький корпус
Війни / битвиГромадянська війна в Росії
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди

СРСР

Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Богдана Хмельницкого I ступеня Орден Суворова II ступеня Орден Суворова II ступеня

Іноземні

Легіон Заслуг (Командор) (США)
Легіон Заслуг (Командор) (США)
Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня
Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня

Біографія

ред.

Народився 28 травня 1899 року в селі Чайківка Ананьївського повіту Херсонської губернії (нині село Краснопіль Врадіївського району Миколаївської області) в селянській родині. Українець. Член ВКП(б) з 1925 року.

Дитячі роки провів у селі Нові Кіргани Кагульського району Молдови. Закінчив середню школу.

У 1917 році вступив до загону Червоної Гвардії. У лавах РСЧА з травня 1919 року. Учасник Громадянської війни в Росії у складі 17-ї кавалерійської дивізії на Південному і Західному фронтах. Пройшов шлях від червоноармійця до командира кавалерійського ескадрону. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора.

У 1922–1923 роках — помічник командира ескадрону і помічник начальника полкової школи 17-го кавалерійського полку 3-ї кавалерійської дивізії.

У 1924 році закінчив повторні курси при 2-у кавалерійському корпусі. У 1927 році закінчив Київську об'єднану військову школу червоних командирів. З серпня 1927 року — начальник полкової школи 40-го кавалерійського полку 7-ї кавалерійської дивізії. З вересня 1929 року — командир і комісар 41-го окремого кавалерійського ескадрону 3-го кавалерійського корпусу. У 1930 році нагороджений третім орденом Червоного Прапора.

У 1936 році закінчив Військову академію РСЧА імені М. В. Фрунзе. З жовтня 1936 року — командир 108-го кавалерійського полку Бурят-Монгольської кавалерійської дивізії. З листопада 1937 року — командир 5-ї кавалерійської бригади.

19 серпня 1939 року полковник М. Ф. Лебеденко призначений командиром 91-ї мотострілецької дивізії[1]. Учасник радянсько-фінської війни 1939–1940 років. За наступ на північний схід від Виборга у березні 1940 року нагороджений четвертим орденом Червоного Прапора.

25 квітня 1940 року присвоєно військове звання «комбриг», від 4 червня 1940 року — генерал-майор.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. 91-а стрілецька дивізія під командуванням М. Ф. Лебеденка у складі 19-ї армії Західного фронту брала участь у Смоленській битві, була одним з небагатьох військових з'єднань, яким вдалося вирватись з Вяземського котла.

У жовтні 1941 року призначений командиром 50-ї стрілецької дивізії, що вела важкі оборонні бої на можайському напрямку. Учасник оборони Москви.

У 1942 році дивізія під командуванням генерала М. Ф. Лебеденка брала участь у Ржевсько-Сичовській наступальній операції.

В подальшому у складі військ Південно-Західного, Степового та 2-го Українського фронтів брав участь у визволенні Лівобережної України, форсуванні Дніпра, Кіровоградській наступальній операції.

У березні 1944 року М. Ф. Лебеденка призначено командиром 33-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї гвардійської армії. 10 квітня 1944 року йому присвоєно військове звання «генерал-лейтенант».

У ході проведення Умансько-Ботошанської операції дивізії корпусу під командуванням генерала Лебеденка брали участь у визволенні Кіровоградської, Миколаївської та Одеської областей.

Особливо талант полководця виявив у ході проведення Львівсько-Сандомирської операції. Коли у серпні 1944 року німецький 46-й танковий корпус завдав контрудару в районі польського міста Баранув з метою захоплення переправ через Віслу і оточення радянських військ на Сандомирському плацдармі, 33-й гвардійський стрілецький корпус отримав завдання зупинити ворога. Здійснивши 50-ти кілометровий марш-кидок, дивізії корпусу раптово контратакували німців і зупинили їх. В подальшому ворог був відкинутий на початкові позиції, втративши значну кількість техніки і живої сили.

На заключному етапі війни брав участь в Вісло-Одерській, Нижньо-Сілезькій, Верхньо-Сілезькій, Берлінській операціях.

У травні 1945 року призначений військовим комендантом міста Дрезден. З жовтня 1945 року по березень 1948 року — військовий комендант міста Відень.

У 1949 році закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова.

З квітня 1949 року — командир 9-го гвардійського стрілецького корпусу.

У травні 1952 року за станом здоров'я вийшов у запас.

Мешкав у Москві. Помер 16 червня 1956 року. Похований на Введенському цвинтарі.

Нагороди і почесні звання

ред.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року за вміле управління військами корпусу та виявлені при цьому мужність і героїзм генерал-лейтенант Лебеденко Микита Федотович удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1967).

Нагороджений трьома орденами Леніна, шістьма орденами Червоного Прапора, орденом Богдана Хмельницького 1-го ступеня, двома орденами Суворова 2-го ступеня, медалями, а також польським орденом «Хрест Грюнвальда» 2-го ступеня.

Після смерті М. Ф. Лебеденка у 1956 році його нагороди були передані до Центрального музею Збройних Сил СРСР.

Пам'ять

ред.

Село Кирчани Кагульського району Молдови перейменовано у село Лебеденко.

Ім'ям генерала М. Ф. Лебеденка названо вулицю в селищі Тучков Рузського району Московської області.

Примітки

ред.
  1. Зимова війна. Незворотні втрати Червоної Армії в радянсько-фінській війні. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 березня 2013.

Посилання

ред.