Вікіпедія

Лебедеєва Емілія Ісаківна

(Перенаправлено з Лебедева Емілія Ісааківна)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лебедєва.

Емілія Ісаківна Лебедева[1] (при народженні — Сиказан; 27 травня 1924, Армянськ — 25 квітня 2015, Сімферополь) — караїмська громадська діячка, караїмознавиця, педагогиня і краєзнавиця.

Лебедеєва Емілія Ісаківна
Народилася 27 грудня 1924(1924-12-27)
Армянськ, СРСР
Померла 25 квітня 2015(2015-04-25) (90 років)
Сімферополь
Країна  СРСР
 Україна
 Росія
Діяльність вчителька, краєзнавиця, історик
Alma mater КДПІ (1948)
Знання мов російська
Нагороди
медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»

Життєпис ред.

Народилася 27 грудня 1924 року[a] в Армянську в караїмській сім'ї. Батько — Ісаак Маркович Сиказан (1897—1972), випускник Олександрівського караїмського духовного училища, викладач (з вересня 1918 року) давньоєврейської мови при євпаторійському караїмському мідраші[3], ветеран німецько-радянської війни, працював у сільському господарстві[4]. Мати — Віра Яківна, уроджена Круглевич (1898—1975), сестра караїмознавця І. Я. Неймана (Круглевича), за освітою лікарка (закінчила 5 курсів Одеського медінституту), працювала бухгалтеркою[5][6].

У 1941 році закінчила 9 класів. Через початок війни в школі розгорнули прифронтовий госпіталь, де Емілія працювала санітаркою та кур'єркою. Разом з матір'ю і братом евакуювалася спочатку на Кавказ, а потім в Туркменістан. Працювала на бавовняних полях, опанувала розмовну туркменську мову. Після закінчення війни сім'я Сіказанів оселилася в с. Воїнка Красноперекопського району, оскільки Армянськ знищили під час бойових дій. У 1948 році закінчила історико-філологічний факультет Кримського педагогічного інституту імені М. В. Фрунзе. Спочатку працювала в сільській школі[2]. У 1955 році перевелася до Сімферополя в залізничну школу № 35, а потім в вечірню школу. Викладала історію і суспільствознавство[5][7].

Бувши громадянкою України, 2000 незаконно отримала громадянство Російської Федерації[8].

Померла 25 квітня 2015 року в окупованому Сімферополі.

Сім'я ред.

Чоловік — Микола Петрович Лебедєв (? — 1974), ветеран Радянської-німецької війни[5][2].

  • Син — В'ячеслав Миколайович Лебедєв (нар. 1951 Синельникове), журналіст і громадський діяч, речник Президента Республіки Крим Ю. А. Мєшкова в 1994—1995 роках, колишній голова сімферопольської караїмської релігійної громади «Карайлар» і сімферопольського національно-культурного караїмського товариства «Карайлар». Громадянин Російської Федерації з 2000 року[8];
  • Дочка — Віра Миколаєва Лебедева (Зискіна)[9].

Молодший брат — Марк Ісакович Сіказан (1929—2014), інженер-кораблебудівник, жив і працював у Миколаєві, ряд років очолював місцеве караїмське товариство й обласне товариство захисту прав споживачів[2][10][11].

Караїмство ред.

Після виходу в 1982 році[b] на пенсію займалася дослідженнями з питань караїмської історії та культури[13]. У 1992 році накладом 30 тисяч примірників опублікувала кулінарну книгу «Рецепти караїмської кухні», рецензентом якої виступив Ю. А. Полканов. На основі роботи з архівними фондом Таврійського й Одеського караїмського духовного правління написала декілька книг, серед яких: «Нариси з історії кримських караїмів-тюрків», «Приклад для потомства», «Кримська війна і караїми» та ін. Співпрацювала з Міжнародним інститутом кримських караїмів (США), очолюваним професором В. І. Кефелі, в співавторстві з яким випустила книгу «Караїми — древній народ Криму». У 3-му томі Караїмської народної енциклопедії вміщено її стаття «Прізвища та імена караїмів»[14]. Ряд досліджень присвячено історії створення й діяльності Таврійського й Одеського караїмського духовного правління, участі караїмів у Першій світовій війні й біографії газзана С. А. Бейма[15][16][17]. У 2005 році разом з сином В'ячеславом Лебедевим підготувала до друку друге видання «Російсько-караїмського словника» одеського караїма Б. З. Леві[18]. У 2006 році під редакцією Є. І. та В. Н. Лебедєвих вийшла книга В. С. Тонгура «Фронтовий щоденник (1941—1945)»[19].

Критика ред.

На думку історика Тетяни Щеголева, у своїх роботах Є. І. Лебедєва дотримувалася «менш радикальної позиції щодо історії караїмів, ніж Ю. А. Полканов і М. С. Сарач, проте, однозначно вважаючи караїмів народом тюркського походження»[7].

Голова петербурзького караїмського товариства Ромуальд Айваз вважав, що автори книги «Караїми — древній народ Криму» «не визначили чітко свої позиції з основного питання караїмознавства»[20].

Високо оцінює праці Є. І. Лебедєвої теолог і культуролог Дмитро Щедровицький:

  Всі дослідження автора засновані на достовірних фактах, оскільки написання книг передують періоди напруженої роботи в архівах, а також збирання живих свідчень про минуле. Приваблює і широта, масштабність підходу автора до описуваного: факти завжди представлені на тлі загальнонаціональної караїмської, а часом і світової історії.  

— Д. В. Щедровицький. «Феномен караїмів»[21]

Як відзначають історики Дмитро Прохоров й Олег Білий, книга «Нариси з історії кримських караїмів-тюрків» «грішить неточностями, допущеними при викладі матеріалу: в ряді випадків науково-довідковий апарат вимагає серйозного коригування (зокрема, неточні наведені Є. І. Лебедевої посилання на деякі архівні справи; спотворено зміст ряду документів і т. ін.)»[16].

Нагороди й премії ред.

Бібліографія ред.

Книги ред.

  • Рецепты караимской кухни. — Симферополь: Редотдел крымского комитета по печати, 1992. — 272 с. — ISBN 5-7707-2620-2
  • Очерки по истории крымских караимов-тюрков. — Симферополь, 2000. — 116 с.
  • Пример для потомства. — Симферополь, 2002. — 107 с. — ISBN 966-7348-07-5[12]
  • Караимы — древний народ Крыма / В. И. Кефели, Э. И. Лебедева. — Симферополь, 2003. — 135 с.
  • Свадьбы. — Симферополь, 2003. — 72 с. — ISBN 966-522-177-10
  • Крымская война и караимы. — Симферополь, 2004. — 79 с. — ISBN 966-7348-21-0
  • Кулинарное искусство народов Крыма. — Симферополь, 2004. — 483 с. — ISBN 966-7348-15-6

Стаття ред.

  • Московский предприниматель, благотворитель и меценат И. Д. Пигит // Караимы и Москва. — М.: Издательство Межрегиональный центр отраслевой информатики Госатомнадзора России, 1997. — С. 26—28.
  • Фамилии и имена караимов. — М., 1997. — Т. 3. — 237—274 с. — (Караимская народная энциклопедия) — ISBN 5-201-14258-3.
  • Участие караимов в Крымской войне 1853—1856 гг. // Научно-практическая конференция, посвящённая 145-летию окончания первой героической обороны Севастополя. — Симферополь: Таврия-Плюс, 2001. — С. 85—95.
  • Московские караимы в Российской империи // Москва — Крым. Историко-публицистический альманах. — М., 2001. — Вып. 3. — С. 283—300.
  • Московские караимы в Российской империи (окончание) // Москва — Крым. Историко-публицистический альманах. — М., 2002. — Вып. 4. — С. 302—312.
  • Российские караимы в Первую мировую войну (период 1914—1916 гг.) // Karaj kiuńlari. Dzedzictwo Narodu Karaimskiego we Współczesnej Europie. — Wrocław: Bitik, 2004. — s. 270—278. — ISBN 83-920068-0-1.
  • Русско-караимский словарь: крымский диалект : 8120 слов / сост. Б. З. Леви // 2-е изд., доп. — Симферополь : ЧП «Эльиньо», 2005. — С. 120—123. — (Караимское наследие).
  • Караимская диаспора в Харбине // Международная конференция к юбилею 610-летия поселения татар и караимов в Великом княжестве Литовском. — Вильнюс, 2007.

Примітки ред.

  1. ↑ Як караїми прикрашали Євпаторію. Голос Криму. Культура. 24.10.2020. Процитовано 07.01.2024.
  2. ↑ а б в г Как отмечают свои юбилеи караимские старейшины // Караимские вести. — М., 2013. — № 1 (107). — С. 4.
  3. ↑ Приказ по Духовному Правлению (гахамом караимским) // Известия караимского духовного правления. — Евпатория, 1918. — № 2 (декабрь). — С. 1.
  4. ↑ Семья Сиказан // Представители караимских семей. — М., 2000. — Т. 6. — С. 154. — (Караимская народная энциклопедия)
  5. ↑ а б в г д Отдала себя без остатка // По волнам нашей памяти : сб. / сост. В. С. Ривкина, Н. С. Коваленко, Р. П. Мерецкая и др. — Симферополь, 2016. — С. 110—112.
  6. ↑ Семья Круглевич // Представители караимских семей. — М., 2000. — Т. 6. — 155 с. — (Караимская народная энциклопедия)
  7. ↑ а б Щёголева Т. Основные этнокультурные аспекты караимской публицистики и состояние крымской караимской общины в конце XX – начале XXI вв. / отв. ред. Е. Ремпель, В. Членов // Тирош: Труды по иудаике. — М., 2003. — Вип. 6. — С. 231.
  8. ↑ а б Указ Президента Российской Федерации от 18.01.2000 г. № 70. Kremlin.ru. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
  9. ↑ КУЛЬТУРА > Хроника > ПУТЕШЕСТВИЯ. http://karaims.ru. Московское караимское общество. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
  10. ↑ Деятели науки и техники, изобретатели // Караимская народная энциклопедия. — СПб. : ООО Издательский дом „Galina scripsit“, 2006. — Т. 5. — С. 140. — (Караимская народная энциклопедия) — ISBN 5-901495-14-7.
  11. ↑ Не стало М. И. Сиказана — сообщение Вячеслава Лебедева (рос.). Караимы — Группы Google. 29 квітня 2014. Архів оригіналу за 22 січня 2011. Процитовано 23 травня 2021.
  12. ↑ а б В Русском культурном центре пройдёт презентация книги о караимах Крыма. http://www.crimea.ru. ИС «Крым для россиян». 15 травня 2002. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
  13. ↑ Казас, Айваз, 2006, с. 103.
  14. ↑ а б Крымский дом: общенациональная газета народов Крыма. — Симферополь, 2000. — № 20—22 (октябрь). — С. 16
  15. ↑ Прохоров Д. А. Караимы Николаева в рядах русской армии и флота в Первую мировую войну / голов. ред. М. М. Шитюк // Історичні мідраші Північного Причорномор'я. — Миколаїв, 2014. — Т. I, вип. III. — С. 360.
  16. ↑ а б Прохоров Д. А., Белый О. Б. Обзор документов фонда Таврического и Одесского караимского духовного правления из государственного архива в АР Крым // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. — Сб. / Ред.-сост. В. Н. Зинько. — Симферополь, 2008. — Вып. XIV. — С. 516.
  17. ↑ Белый О. Б. Новые материалы к биографии Соломона Бейма / ред.-сост. А. И. Айбабин, В. Н. Зинько // МАИЭТ : сб.. — Симферополь, 2003. — Вип. X. — С. 643.
  18. ↑ Русско-караимский словарь: крымский диалект : 8120 слов / сост. Б. З. Леви. — 2-е изд., доп. — Симферополь : ЧП «Эльиньо», 2005. — 149 с. — (Караимское наследие) — 300 прим.
  19. ↑ Тонгур В. Фронтовой дневник / ред. Э. И. Лебедева, В. Н. Лебедев. — Симферополь, 2006. — 196 с. — (Караимское наследие)
  20. ↑ Айваз Р. А. Петербургская караимская община // Karaj kiuńlari. Dzedzictwo Narodu Karaimskiego we Współczesnej Europie. — Wrocław: Bitik, 2004. — s. 260.
  21. ↑ Щедровицкий Д. В. Феномен караимов. Творчество Дмитрия Щедровицкого.
  22. ↑ О выдаче удостоверений к медали «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.» [Архівовано 23 травня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)


  1. ↑ Офіційна дата народження (через помилку паспортного столу) — 27 грудня 1927 года[2]
  2. ↑ За іншими даними — в 1985 року[12]

Література ред.

  • Образование у крымских караимов и формирование интеллигенции // Караимская народная энциклопедия. — СПб. : ООО Издательский дом „Galina scripsit“, 2006. — Т. 5. — 447 с. — (Караимская народная энциклопедия) — ISBN 5-901495-14-7.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лебедеєва_Емілія_Ісаківна&oldid=41381451