Бейм Соломон Абрамович

Соломо́н Абра́мович Бейм (дав.-євр. שלמה בן אברהם ביים‎ Шеломо бен Авраам Бейм; 1819, Чуфут-Кале — 1867, Санкт-Петербург) — виконувач обов'язків Таврійського і Одеського гахама (1855—1857), старший газзан і вчитель в Чуфут-Кале (1841—1853), старший газзан в Одесі (1860—1867). Був видатним проповідником, відрізнявся добротою і терпимістю, один з небагатьох караїмських вчених, платив данину вимогам часу, намагаючись полегшити своїм одновірцям тягар обтяжуючих законів, чим озброював проти себе фанатиків.

Бейм Соломон Абрамович
שלמה בן אברהם ביים
Старший газзан в Одесі
1860 — 1867
Наступник: Ісаак Абрамович Бейм
в. о. Таврійського і Одеського караїмського гахама
1855 — 1857
Попередник: Бабович Сіма Соломонович
Наступник: Бабович Бабакай Соломонович
Старший газзан в Чуфут-Кале
1841 — 1853
 
Діяльність: Газзан, Меламед (хедер)
Національність: караїм
Народження: 1819(1819)
Чуфут-Кале
Смерть: 1867(1867)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Батько: Авраам Давидович Бейм
Дружина: Єва Мойсеївна Азар'євич
Діти: Мойсей, Авраам

Нагороди:

Біографія ред.

Народився в сім'ї купця-банкрута. Його батько, Авраам Бейм, спочатку був багатим комерсантом в Одесі, але збіднів і зробився газаном місцевих караїмів. Він дружньо ставився до раввіністів і надавав у їх розпорядження свою багату рідкісними рукописами бібліотеку. Пінскер докладно описує древній рукописний збірник караїмських молитов, отриманий ним від вдови Бейма[2]. Готлобер знайомством з караїмською літературою був також зобов'язаний книгам, які йому надавав Авраам Бейм[3].

Отримавши гарну світську і духовну освіту в Одесі, опанував бухгалтерську справу і давньо-біблійну, караїмську, російську, німецьку та французьку мови. Соломон був учнем Мордехая Султанського.

Бейм переїхав в Бахчисарай на запрошення караїмської громади, де з 1841 року обіймав посаду караїмського вчителя. За 20-річне перебування Бейма в Бахчисараї та Чуфут-Кале побувало більше сотні почесних гостей. З 1842 року він був старшим газзаном караїмської кенаси в Чуфут-Кале, а в 1843 році обраний і старшим газзаном бахчисарайської кенаси. За три роки, у 1846, він знову був затверджений старшим газзаном бахчисарайської кенаси (Указ Таврійського губернського правління від 9 жовтня 1846).

В Криму утримував училище для караїмських дітей, засноване у 1843, в якому навчав не тільки єврейським, а й загальноосвітнім предметам — явище досі небувале серед караїмських вчителів. Це було єдине караїмське училище з викладанням російської мови. У 1850 році педагогічною радою сімферопольської чоловічої гімназії Бейм був атестований як вчитель російської мови та арифметики, які він викладав з 1842 по 1852 роки. 1 квітня 1852 Бейм був призначений наглядачем перетвореного училища і вчителем караїмської мови та віровчення. Оскільки частина нової будівлі згоріла, Бейм домігся дозволу відкрити училище в своєму будинку.

Після відкриття училища Бейм заручився з Євою Азар'євич, а потім отримав дозвіл на вступ у шлюб. Після смерті батька він зайняв його місце в Одесі.

З 1855 по 1857 роки Соломон Бейм виконував обов'язки Гахама, так як за караїмським Статутом обов'язки Гахама до проведення чергових виборів покладалися на старшого Газзана Бахчисарайської кенаси. Співпрацював з Авраамом Фірковичем. Як і батько його, і він дружньо ставився до раввіністів, про що може свідчити його лист, розміщений в газеті «Гамеліц» за 1861, № 17. Крім того, у пресі з'явилося його поетичне звернення до Мордехая Султанського, прикладене до твору Султанського «Йосип Даат» (Євпаторія, 1858). Російською Бейм надрукував статтю про караїмів у «Новоросійському календарі» (1859), проповідь з нагоди відкриття пам'ятника графу Воронцову в Одесі і невелику брошуру під назвою «Память ο Чуфут-кале» (Одеса, 1862), і якій повторює фантазії Фірковіча ο давнині караїмізму в Криму.

У 1866 році Бейм, за пропозицією імператорського Географічного товариства, виготовив 12 дерев'яних зображень караїмських типів старого покоління в оригінальних костюмах і особисто привіз їх до Петербурзького музею. Але в Петербурзі він захворів і помер у 1867 році.

Нагороди ред.

25 вересня 1845 В. І. Пестель вручив С. А. Бейму золотий годинник на знак вдячності від імені Костянтина Миколайовича, який виявляв постійну турботу що до створення училища. У січні 1846 року Соломон Бейм був нагороджений срібною медаллю «За старанність» на Анненській стрічці для носіння на шиї, але нагорода дійшла до нього тільки в січні 1849.

Після того, як на ім'я Таврійського цивільного губернатора B. І. Пестеля було направлено ряд листів від імені директора училищ Таврійської губернії, від імені Бахчисарайського поліцмейстера підполковника Большакова, Таврійського і Одеського караїмського Гахама С. Бобовича з проханням про подання до нагороди вчителя караїмського училища Соломона Бейма, йому були вручені нагороди. Листи були направлені. Скрізь відзначалася хороша робота Соломона Бейма.

До Кримської війни у травні 1854 за рекомендацією генерала-лейтенанта В. І. Пестеля, Соломон Бейм особисто їздив Таврійською губернією для збору секретних відомостей на випадок початку війни і для створення мережі шпигунів і доносив відомості гахаму Бобовичу. Бейм неодноразово доставляв цінні відомості в прифронтовій смузі в Головний штаб Південної армії, що розташовувався на Інкерманських висотах. У травні 1855 Соломону Бейму було доручено піклуватися прокладанням нової дороги до Чуфут-Кале.

Участь караїмів у війні було відзначено військовим керівництвом російської армії. У своєму рапорті головнокомандувачу М. Д. Горчакову генерал Остен-Сакен доповідав, що «… Кримські караїми проявили в цю війну дуже багато ретельності і самовідданості, а головний караїмський газзан Бейм, чудовий розумом і освітою, постійно дає напрямок караїмам і вкорінює в них любов до Батьківщини». 7 листопада 1855 від командира піхотного корпусу генерал-ад'юнкта графа Остен-Сакена знову надійшов рапорт Головнокомандувачу князю Горчакову, де вказувалося, що «… Караїми, що не мають нічого спільного з євреями, прекрасно характеризуються і представляються до нагороди. Особливо відрізняється головний з них С. Бейм». 12 квітня 1856 був нагороджений Срібною медаллю «За участь в обороні Севастополя», а пізніше отримав і бронзову медаль «В пам'ять війни 1853—1856».

Література ред.

Примітки ред.

  1. а б Бейм, Соломон Абрамович // Еврейская энциклопедия Брокгауза и ЕфронаСПб: 1909. — Т. 4. — С. 41–42.
  2. Ликкуте Кадмониот, II, 137 сл.
  3. Биккорет ле-толдот га-караим, 206