Лапкін Іван Іванович
Іван Іванович Лапкін (рос. Ива́н Ива́нович Ла́пкин; 18 січня 1903, Генічеськ, Таврійська губернія, Російська імперія — 16 листопада 1993, Перм, Росія) — радянський хімік, доктор хімічних наук, завідувач кафедри органічної хімії (1951—1991), декан хімічного факультету (1932—1936, 1948—1958), проректор із наукової роботи Пермського університету (1958—1967). Засновник наукової школи з синтезу та хімічних перетворень елементоорганічних сполук.
| Лапкін Іван Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
18 січня 1903 Генічеськ, Мелітопольський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія |
| Помер |
16 жовтня 1993 (90 років) Перм, Пермська область, РРФСР, СРСР |
| Країна |
 СРСР.svg){kind=small} Росія |
| Діяльність | хімік |
| Alma mater | Казанський державний університет |
| Галузь | органічна хімія |
| Заклад | Пермський державний університет |
| Посада | декан |
| Науковий ступінь | доктор хімічних наук |
| Науковий керівник | Арбузов Олександр Єрмінінгельдович |
| Аспіранти, докторанти |
Zinaida Belykhd Shchepin, Vasily Viktorovichd |
| Нагороди |
   |
 Лапкін Іван Іванович у Вікісховищі | |
Біографія ред.
У 1923 році вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Кримського університету, після закриття якого був переведений до Казанського університету. У 1928 році закінчив хімічне відділення (кафедра органічної хімії).
У 1928—1930 роках працював в якості наукового співробітника в нафтовому НДІ в Грозному.
Наступні 63 роки присвятив роботі в Пермському університеті.
У 1930 році у зв'язку з відкриттям на Уралі родовища нафти (1929) Іван Іванович був запрошений на кафедру органічної хімії Пермського університету, де йому було доручено організувати пірогенетичне відділення. У місті Грозному була закуплена необхідна апаратура, реактиви, а також наукова література з хімії нафти.[1].
У 1934 році затверджений у званні доцента кафедри органічної хімії Пермського університету. Йому було доручено читання основних курсів із органічної хімії, стереохімії, структури органічних сполук, аналізу органічних речовин та керівництво дипломними роботами студентів. Пізніше І. І. Лапкін став проводити великі практикуми з аналізу органічних сполук і методів визначення функціональних груп.
У 1938 році йому присуджено вчений ступінь кандидата хімічних наук без захисту дисертації (за дослідження в області нафтенових кислот).
У 1941—1945 роках, під час Німецько-радянської війни, виконував завдання оборонного значення: розробляв спосіб отримання необхідного авіації високооктанового палива[2], вирішував проблему виготовлення вибухових речовин в місцевих умовах та отримання лікарських препаратів для госпіталів Пермської області. Також працював над питаннями поліпшення якості бензину та отримання мила без використання тваринних та рослинних жирів, методами коксування бурого вугілля та торфу. У цей період йому було доручено додатково читання курсу «Хімія вибухових речовин». За однією з версій, І. І. Лапкін також працював над створенням вибухової суміші, відомої як «коктейль Молотова» (у 1940—1957 роках місто Перм називався Молотов)[3].
Після війни І. І. Лапкін продовжив вивчення металоорганічних сполук. У 1948 році він захистив докторську дисертацію на тему «Просторові гальмування при магнійорганічних реакціях». У 1950 році ученому було присуджено вчений ступінь доктора хімічних наук; в 1951 році — звання професора.
У 1951 році після відходу на пенсію професора Д. М. Марко, І. І. Лапкін очолив кафедру органічної хімії в Пермському університеті. У ці роки під його керівництвом на кафедрі розпочалося вивчення хімії галогенметалалкоголятів. Почалися також роботи з вивчення бор — та оловоорганічних сполук.
Протягом 30 років Лапкін очолював створену ним лабораторію елементоорганічних сполук при Природознавчому інституті ПДУ.
Для студентів хімічного факультету в ПДУ заснована іменна стипендія імені професора І. І. Лапкіна. Вона призначається за особливі успіхи в навчальній та науковій діяльності терміном на один семестр.
Наукова діяльність ред.
І. І. Лапкін — автор 500 наукових робіт, у тому числі двох монографій. За роки роботи в Пермському університеті він розвинув науковий напрямок синтезу та хімічних перетворень елементоорганічних сполук, створив наукову школу. Під його керівництвом було захищено 3 докторських і 50 кандидатських дисертацій.[4] Ним і його учнями отримано більше 200 авторських свідоцтв і патентів.
Із кінця 1930-х років І. І. Лапкін займався хімією елементоорганічних сполук, в основному — металоорганічних. У 1940 році була опублікована перша стаття (у співавторстві з О. C. Шкляєвим і Т. І. Шкляєвою), присвячена дослідженню магнійорганічних сполук, зокрема стеричним ефектам у реакціях із участю реактиву Гріньяра. Ця стаття поклала початок новому науковому напрямку, дослідження в якому тривають на кафедрі органічної хімії ПДНДУ й донині[5].
І. І. Лапкін та його учні провели фундаментальні дослідження реакцій органічних сполук магнію, цинку, бору, кремнію, германію, олова, берилію, сірки та селену. Усього ними було отримано не одна тисяча нових сполук, вивчена можливість їх застосування для різних цілей. Із 1965 року Іван Іванович і його школа систематично розробляли синтези за участю цинкорганічних сполук.
Адміністративна діяльність ред.
У 1932—1936 роках — один із творців і перший декан створеного хімічного факультету після поділу університету.
Із 1951 по 1991 рік — завідувач кафедри органічної хімії Пермського університету[1].
У 1948—1958 роках — знову декан хімічного факультету.
Із 28 серпня 1958 по 27 серпня 1967 року — проректор із наукової роботи Пермського університету.
Цікаві факти ред.
І. І. Лапкін любив поезію й дуже тепло згадував про виступи В. В. Маяковського, на яких він був присутній студентом в Казанському університеті в 1927 році й в Ялті в 1929 році.
Примітки ред.
- ↑ а б Костицын В. И. Лапкин Иван Иванович // Костицын В. И. Пермский университет: 100-летие ученых, государственные памятники истории и культуры. — Пермь: Изд-во Перм.ун-та, 2003. — 66 с. С. 5. [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Лапкин И. И. Война — это и жизнь, и борьба тыла // Пермский университет в воспоминаниях современников. Вып. 2. Ради жизни на Земле / сост. А. С. Стабровский. Пермь: Изд-во Перм. гос. ун-та, 1995. — 143 с. С. 133.
- ↑ Коктейль Молотова: легенды и факты. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 11 липня 2020.
- ↑ Лапкин Иван Иванович // Профессора Пермского государственного университета: (1916—2001) / Гл. ред.: В. В. Маланин — Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 2001. 279 с. — С. 77.
- ↑ Рогожников С. И. Химики-долгожители Пермского университета. И. И. Лапкин // Рогожников С. И. История и методология химии. О влиянии занятий химией на продолжительность жизни учёных. Учебное пособие. Пермь: изд-во Перм. ун-та, 2013. 170 с. С. 151.
Література ред.
- Костицын В. И. Лапкин Иван Иванович // Костицын В. И. Пермский университет: 100-летие ученых, государственные памятники истории и культуры [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.]. — Пермь: Изд-во Перм.ун-та, 2003. — 66 с. С. 5—7. ISBN 5-8241-0317-8.
- Лапкин Иван Иванович [Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Энциклопедия «Пермский край»
- Лапкин Иван Иванович // Профессора Пермского государственного университета: (1963—2001) [Архівовано 26 грудня 2014 у Wayback Machine.] / Гл. ред. В. В. Маланин. Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 2001. 279 с. С. 118—119.
- Рогожников С. И. Химики-долгожители Пермского университета. И. И. Лапкин // Рогожников С. И. История и методология химии. О влиянии занятий химией на продолжительность жизни учёных. Учебное пособие. Пермь: изд-во Перм. ун-та, 2013. 170 с. С. 151—153.
- Рыбакова М. Н. История кафедры органической химии (1918—2011) [Архівовано 22 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Вестник Пермского университета. Серия «Химия». 2011. Вып. 4(4). С. 4—11.