Відкрити головне меню

Іван Никифорович Лакиза (* 24 листопада 1895, Старжинськ, Польща —† 27 липня 1938, концтабір ГУЛАГ СССР «Теміртау» Гірська Шорія Алтай) — український літературознавець, критик, публіцист, журналіст. Редактор видань «Пролетарська правда», «Життя й революція», «Глобус».

Іван Никифорович Лакиза
Народився 24 листопада 1895(1895-11-24)
м. Старжинськ Польща
Помер 27 липня 1938(1938-07-27) (42 роки)
Гірська Шорія Алтай
Громадянство Російська імперія, УНР, СССР
Національність українець
Діяльність письменник
Мова творів українська
Жанр монографія, стаття, фейлетон, сценарій

Жертва сталінського терору.

Зміст

Біографічні відомостіРедагувати

Лакиза Іван Никифорович Лакиза народився 24 листопада 1895 у Старжинську (тепер — ПНР) в сім'ї залізничника.

Середню освіту здобув у київській гімназії, потім навчався на юридичному факультеті Університету св. Володимира. У 1918 року вступив до партії боротьбистів, а навесні 1920 перейшов до КП(б)У.

У роки національно-визвольних змагань 1917-1921 Іван Лакиза був комісаром комуністичної бригади, пізніше працював інструктором Київського губпарткому УКП, секретарем Таращанського й Уманського повітових комітетів більшовиків на Київщині. З 1925 працював редактором газети «Пролетарська правда», «Життя й революція» і «Глобус».

У 1929 переїхав до Харкова, де працював редактором «Книгоспілки«», заступником редактора видавництва «Література і мистецтво». За книжку Черняка «Листи з чужих країн», яка вийшла друком у 1932 у видавництві «Література і мистецтво», його виключено з партії. Він оскаржив це рішення парткому й переїхав до Москви: там його в партії поновили, призначили завідуючим відділом наросвіти Бауманського району. Дня 19 грудня 1934 його заарештовано, а 9 березня 1935 спецконвоєм відправлено в Київ.

І. Лакизу відправлено 20 жовтня 1935 в концтабір ГУЛАГ СССР Сиблаг, де він відбував покарання у спецзоні Теміртау на спорудженні залізниці Теміртау-Таштагол, шпали й колії якої, за свідченням М. І. Кутинського, укладено прямо на українських кістках.

Особлива трійка УНКВД по Новосибірській області 2 листопада 1938 засудила Лакизу до страти без будь-яких додаткових звинувачень.

Довідник «Письменники Радянської України» подає дату смерті І. Лакизи на 27 липня 1938: дати народження й смерті І. Лакизи вимагають уточнення. (М. І. Кутинський, який добре знав І. Лакизу ще до його ув'язнення, зустрічав його в таборі в спецзоні «Теміртау» в Гірській Шорії навесні 1939 року.) Відомо одне: загинув у Гірській Шорії (Алтай) на каторжних роботах Теміртау—Таштагол.

ТворчістьРедагувати

Літературно-критичні, публіцистичні статті Іван Лакиза друкував у газетах «Більшовик», «Пролетарська правда», журналах «Гарт», «Глобус», «Життя й революція», «Політфронт» та ін.

ТвориРедагувати

  • «М. Коцюбинський» (1928)
  • «Лічилка» (1929)
  • «Тарас Григорович Шевченко» (1929, 1931)
  • «Закарпатська Україна» (1930)

ДжерелаРедагувати

  • Письменники Радянської України. 1917—1987: Біобібліографічний довідник/ Упорядники В. К. Коваль, В. П. Павловська.— К.: Рад. письменник, 1988.—719 с.

ПосиланняРедагувати