Відкрити головне меню

Михайло Кутинський (*8 жовтня 1890, Зарубинці. — 10 січня 1974, Москва) — український культурний діяч, письменник.

Михайло Іванович Кутинський
Кутинський.JPG
Народження 8 жовтня 1890(1890-10-08)
Зарубинці, нині Черкащина
Смерть 10 січня 1974(1974-01-10) (83 роки)
Москва, 46-а лікарня
Поховання Байкове кладовище

Жертва сталінського терору.

Зміст

БіографіяРедагувати

Закінчив у Липовці двокласне училище, учителював, брав участь у першій світовій війні (з 1915 р.). Після 1917 закінчив Київську учительську семінарію, з 1920 по 1928 рік з перервами вчився в Київському інституті народної освіти. Улюблений його вчитель — прославлений письменник Микола Зеров. Під його впливом він зі студентами влаштовує у Києві гуртки української мови, починає писати. Перше його оповідання «Дні недавні» (1926 р.). За ці гуртки і оповідання він і відсидів 15 — років в таборах.

Сталінський терорРедагувати

Михайла Кутинського заарештували 8 вересня 1936 року, коли він працював робітником на одному із заводів Києва. За його «націоналізм» засудили до 10 років таборів. У 1946 році випустили із забороною жити в 46 містах СССР. Оселився в Казахстані, восени 1948 повернувся в Україну, в 1949 — працює начальником цеху заводу пластмас у Маріуполі. Цього ж року його знову схопили, заслали до Красноярського краю. У 1954 році звільнили, У 1956  — реабілітували.

Культурологічна та громадська діяльністьРедагувати

До Москви приїхав у 1959 році (тут жила дружина) і взявся за створення «Некрополю України», не маючи доступу ні до архівів, ні навіть до путніх бібліотек. Однак він знав кілька європейських мов, мав феноменальну пам'ять, з якої видобував цілі періоди книжок, читаних ще замолоду. Багато подорожував Україною, відвідуючи могили визначних українців та заносячи їх до «Некрополю». Упродовж багатьох років М.Кутинський збирав та впорядковував усі наявні відомості про місця поховання й могили українських історичних і культурних діячів. Сотні забутих і занедбаних могил він знайшов і описав, зробив численні фото, власноруч упорядкував багато надгробків. Під час відвідин могили Володимира Самійленка у Боярці, познайомився з поетом Іваном Коваленком, для котрого став щирим другом, наставником та натхненником. Підтримував тісні контакти з іншими українськими шістдесятниками й дисидентами, від яких отримував і поширював самвидавчу літературу. Після погрому української творчої інтелігенції у 1972 році був підданий цькуванню, трусам, викликам на допити, вилученню машинописів «Некрополя України». Від надмірних хвилювань захворів на рак горла, що й призвело до його смерти.

ДжерелаРедагувати