Кіноальманах
Кіноальманах, фільм-антологія або «омнібус-фільм» — художній фільм, що складається з двох або більше короткометражних фільмів[1], часто пов'язаних лише спільною темою, місцем дії або спільною подією (зазвичай кульмінаційною точкою). У деяких випадках різні частини фільму знімають різні режисери. Іноді спільною темою є місце («Нью-йоркські історії[en]», «Париж, я люблю тебе»), людина («Чотири кімнати») або річ («Двадцять доларів», «Кава й цигарки[en]»), які присутні в кожній історії та пов'язують їх. Альманах також може бути збіркою екранізацій творів певного автора, наприклад, «Фул-хаус О'Генрі» (1952) з оповідань О. Генрі або «Історії жаху» (1962) з оповідань Едгара По.
Цей формат уведено в картині Девіда Ґріффіта «Нетерпимість» 1916 року[1]. До двох найраніших американських фільмів, що використовують таку форму оповіді відносять «Гранд-готель» і "Якби я мав мільйон[en] " (обидва фільми 1932 року). У ряді випадків одна головна сюжетна лінія фільму обрамляється кількома другорядними, як у стрічках «Глибокої ночі[en]» (1945) та «Ілюстрована людина[en]» (1969). Перший із них сприяв популяризації такого формату фільмів жахів, хоча подібні картини існували й раніше, — британська кіностудія Amicus Productions[en] зняла кілька подібних фільмів у 1960—70-х роках[2]. Протягом 1960-х альманахи були популярними у Франції та Італії, і видатні режисери, такі, як Франсуа Трюффо та Федеріко Фелліні, зробили свій внесок у жанр, взявши участь у виробництві фільмів «Кохання у 20 років»[en] та «Три кроки в маренні[en]» (1969)[1].
До фільмів-антологій можна віднести музичну кінострічку Майкла Джексона «Місячна хода» (1988), що включає шість коротких фільмів, заснованих на піснях з альбому Bad, головним з яких є 40-хвилинне відео «Smooth Criminal»[3]. «Червону скрипку» (1998) також можна вважати фільмом-антологією, оскільки основні сюжетні лінії обертаються навколо різних власників дорогої скрипки XVI століття. Серед мультиплікаційних фільмів у жанрі антології яскравим прикладом є «Аніматриця».
Фільми-антології часто плутають із Hyperlink cinema[en], який показує шматочки кількох історій протягом усього фільму, тоді як фільм-антологія по черзі демонструє сюжети повністю[4]. Помилковими прикладами фільмів-антологій є «Кримінальне чтиво» та «Сука-любов», де сюжетні лінії розділено на окремі сегменти та розподілено не в хронологічному порядку.
В Індії ред.
Першим фільмом-антологією в Індії вважають тамільський Sirikkadhey[en], що вийшов 1939 року[5]. 1961 року цей жанр поповнила бенгальська картина «Три дочки[en]» Сатьяджита Рая, що складається з трьох коротких історій, знятих за мотивами оповідань Рабіндраната Тагора. У Боллівуді фільми-антології представлено збіркою фільмів жахів Рама Гопала Варми[en] Darna Mana Hai (2003) та його сиквелом Darna Zaroori Hai (2006). Ще один приклад — «Кохання, секс і обман»[en] Дибакара Банерджі[en], сюжетні лінії якого пов'язує супермаркет, у якому працюють або скуповуються герої фільму. Серед фільмів на малаялам до антологій належать Yauvanam/Vandikkari (1974), Naalu Pennungal (2007), Kerala Cafe (2009) та 5 Sundarikal (2013)[5]. У штаті Андгра-Прадеш касовий успіх мав фільм мовою телугу «Історії»[en], що включає п'ять сюжетів на тему спокути для людей, які прагнуть слави та достатку за будь-яку ціну.
Примітки ред.
- ↑ а б в Richard B. Armstrong. Encyclopedia of Film Themes, Settings and Series. — Jefferson : McFarland, 2010. — P. 11. — ISBN 978-0786445721.
- ↑ Hank Wagner. Prince of Stories: The Many Worlds of Neil Gaiman. — New York : St. Martin's Press, 2009. — P. 427. — ISBN 978-0312373726.
- ↑ Jeremy K. Brown. Michael Jackson. — New York : Chelsea House, 2012. — (eBook)
- ↑ Nicholas Barber (17 березня 2015). Fragmentation games: the return of the portmanteau film. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 30 вересня 2017.
- ↑ а б Rahul R (16 червня 2013). Anthology of romance. Deccan Herald (англ.). Архів оригіналу за 11 вересня 2018. Процитовано 15 вересня 2015.