Відкрити головне меню

Кшиштоф Ґродзицький (пол. Krzysztof Grodzicki; ? — 21 грудня 1659; за іншими відомостями, 19 січня 1660) — польський шляхтич, військовик, урядник Речі Посполитої.

Кшиштоф Ґродзицький
Krzysztof Grodzicki
Псевдо Кшиштоф Ґродзицький
Помер друга пол. 1659
Громадянство
(підданство)
Flaga Rzeczypospolitej Obojga Narodow ogolna.svg Річ Посполита
Діяльність офіцер
Учасник Польсько-шведська війна, Хмельниччина, Московсько-польська війна 1654—1667 і Північна війна 1655—1660
Посада каштелян Кам'янця-Подільського
Військове звання генерал артилерії
Рід Ґродзицькі

БіографіяРедагувати

Брат відомого архітектора Павла Ґродзицького. Після навчання в Голландії повернувся до Речі Посполитої, в 16261629 роках брав участь у боях зі шведами. Служив у Померанії під керівництвом коронного гетьмана Станіслава Конецпольського. Брав участь у Тридцятирічній війні у складі армії Альбрехта Валленштейна. Повернувся до Польщі, 1640 року став комендантом новозбудованої Кодацької фортеці після Яна Жолтовського. Брав участь в Охматівській битві 1644 року.

У 1648 році гарнізон Кодака витримав кількамісячну облогу козацьких військ під проводом Богдана Хмельницького; змушений був капітулювати через брак амуніції. Порушуючи власне слово, Б. Хмельницький наказав заарештувати К. Ґродзицького разом з рештою гарнізону. Після Зборівського договіру козаки звільняють К. Ґродзицького. Брав участь у битві під Батогом, потрапив у татарський полон. Звільнений завдяки старанням кармеліта Гіларія.

1655 року керував гарнізоном Львова під час другої облоги міста козаками та москвинами під проводом Хмельницького та Васілія Бутурліна.

З 22 лютого 1656 року — староста Дрогобича[1].

Помер у другій половині 1659 року. Був похований у каплиці Бучацьких при Латинському катедральному соборі у Львові.[2]


ПриміткиРедагувати

  1. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.). — Дрогобич : Коло, 2009. — С. . — ISBN 978-966-7996-46-8.
  2. Józefowicz J. Kronika miasta Lwowa od roku 1654 do 1690. — Lwów : Drukarnia Zakładu narodowego im. Ossolińskich, 1854. — S. 237—238.

ДжерелаРедагувати