Відкрити головне меню

Куцюк-Кочинський Кирило Андрійович

український поет, перекладач, громадський діяч у Румунії.

Кири́ло Андрі́йович Куцю́к-Кочи́нський (нар. 8 липня 1910, с. Якимівці, нині Лановецького району Тернопільської області — пом. 29 листопада 1991, м. Бухарест, Румунія, похований в Якимівцях) — український поет, перекладач, громадський діяч у Румунії. Член-засновник Союзу українців у Румунії (1954 рік). Чоловік Магдалени Ласло-Куцюк. За життя послуговувався прізвищами Куцюк, Коцюк та Кочинський (під час навчання у Львівській політехніці жив під польським прізвищем Кочинський).

Куцюк-Кочинський Кирило Андрійович
Куцюк-Кочинський Кирило Андрійович.jpg
Народився 8 липня 1910(1910-07-08)
с. Якимівці, нині Лановецький район, Тернопільська область, Україна
Помер 29 листопада 1991(1991-11-29) (81 рік)
Бухарест Румунія
Поховання Якимівці
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяРумунія Румунія
Діяльність поет
Alma mater Національний університет «Львівська політехніка»
Мова творів українська
Роки активності 1974—1991

ЖиттєписРедагувати

Навчався у Дерманській духовній семінарії на Рівненщині. 1935 року закінчив Львівського політехнічного інституту (нині Національний університет «Львівська політехніка»).

Працював у м. Заліщики.

У часи Другої світової війни перебирається з дружиною на Вінниччину. В 1941—1944 роках служив у церкві.

1944 року зумів на території Румунії втекти з ешелону українських бранців, котрих везли на примусову працю до Німеччини.

Оселився в Румунії, працював будівельником у Сучавському повіті. Там зустрів жінку, котра його виходила, та стала його другою дружиною та натхненницею — Магдалену Ласло.

Згодом влаштувався технічним наглядачем в будівельному тресті у Бухаресті.

1959 року арештований за політичні переконання, відбув п'ять років. Під час ув'язнення почав писати вірші. Його дружина допомагала в цьому — на той час вже була професорка україністики Бухарестського університету, письменниця та літературний критик.

У 1980-х тричі приїздив до свого села; допомагав спорудити нову церкву.

У 1988 році разом із своєю дружиною Магдаленою Ласло на шість місяців відправляються до США. Під час перебування в Америці друкує в Нью-Йорку фантастичну поему «Довге блукання Одіссея», яка стала творчою рефлексією пережитого поетом. За рік до смерті поет ще раз відвідує с. Якимівці. Після чого повертається у Бухарест і пише заповіт — поховати його на рідній землі. Дружина виконала останню волю чоловіка. Поховано поета, згідно із заповітом, у рідному селі.

ТворчістьРедагувати

У творчості Кирила Куцю́к-Кочи́нського переважає мінорно-елегійна лірика. Основні мотиви — роздуми про долю митця в суспільстві (цикл віршів «Із щоденника Павла Грабовського»), ностальгія за втраченими традиціями народної культури («Лотоки чародійні», «Чумацька пісня»), інтимна лірика («Елегія», «Осіння туга»), ремінісценції з античної літератури («Поліфем», «Кроки Еврідіки»). Під впливом М. Зерова серед жанрів віддає перевагу сонету. Переклав окремі вірші з рум. (Дж. Баковії, А. Мачедонського), польс. (Л. Стаффа, Ю. Словацького, Б. Лесьмяна), словен. (Ф. Прешерна), франц. (П. Елюара), італ. (С. Квазімодо), австр. (Г. фон Гофмансталя), угор. (А. Йожефа, Б. Балажа), рос. (О. Мандельштама, А. Вознесенського) та ін. л-р.

ДоробокРедагувати

Вийшли його збірки:

  • «Надвечірній заспів» (1974),
  • «Запах неба» (1977),
  • «Відгук віків»,
  • «Вогні смеркання» (1978, двомовна),
  • «Непоборна надія» (1981),
  • «Розквіт в буревіях» (1983),
  • «Ліра» (1984),
  • «Рушник на камені» (1984),
  • «Шумлять тополі» (1988),
  • «Відгук віків» (1989, двомовна).

Фантастична поема «Довге блукання Одіссея» (1988, Нью-Йорк).

Перекладав українською та румунською мовами твори англійських, болгарських, італійських, німецьких, польських, російських, румунських, словенських, угорських, французьких письменників.

ВшануванняРедагувати

У Якимовецькій школі діє музей Куцюка-Кочинського.

З документів і матеріалів Куцюка-Кочинського, що передала його дружина М. Ласло-Куцюк, у Державному архіві Тернопільської області створено (1993) особовий фонд поета.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати