Відкрити головне меню

ІсторіяРедагувати

Заснований 1663 харківським полковником Григорієм Єрофійовичем Донцем на шляху від Харкова до Гетьманщини — Полтави та Києва. Розташований у мальовничій місцевості, де б'ють природні джерела і яка оточена садами і дубовими лісами. Свою назву отримав на прізвище Олексія Курязького, пасіка якого стояла на тому місці; землі придбані у Курязького Былашем Тенетевським за 150 грошів і згодом продані полковнику Донцю під монастир за 200 злотих і млин на річці Харкові.

Монастирю були відведені землі та угіддя, але спочатку монастир існував на пожертви полковників Харківського слобідського козацького полку.[1]

Храм великомученика Георгія був дерев'яним до 1687 року, кам'яним став у 1709-му. Представляв із себе однонефну базиліку в стилі бароко з перекритою конхою вівтарною частиною, увінчаною однією главою. Тут була трапезна. У 1904 році храм реконструйовано. Збереглися залишки основного об'єкту, які сьогодні визнані пам'яткою історії та архітектури.

Храм Преображення Господнього — головний собор монастиря — спочатку дерев'яний, потім двічі перебудовувався (в 1762 і в 1882 р.). Був п'ятиглавим, потім — з трьома банями. У 1930 році перетворений на господарський склад, бані — знесли. У 1939 році підірвана дзвіниця.

Місце вважалося святим, цілющим. Із землі било одразу три джерела: одне називали «очною водою», друге — від внутрішніх хвороб, а третє за легендою було «жіночим». «Очне» джерело, як переказували, вилікувало відомого письменника і драматурга Григорія Квітку (Основ'яненка), який провів 4 роки в послушниках монастиря. Над природним джерелом у XVII столітті побудували дерев'яний храм преподобного Онуфрія. На його місці в 1753 році споруджена кам'яна церква у стилі бароко. Джерело виходить з-під престолу церкви і наповнює колодязь під амвоном.

У 1773 році монастир ліквідовано, але в 1796 р. відновлено. У 1821 році його відвідував імператор Олександр I. У 1836 році монастир став другокласним штатним.

Після Жовтневого перевороту та окупації УНР, монастир розорили російські більшовики. З 1923 року у приміщеннях монастиря діє колонія для малолітніх громадян чоловічої статі від 13 до 17 років «Реформатори імені 7-го листопада». У 1926 році колонію очолив Антон Макаренко.[2]

Настоятелі монастирю[3]Редагувати

  • Донець-Захаржевський Григорій Єрофійович — засновник (ктитор) монастирю полковник Харківського слобідського козацького полку. В кінці життя став ченцем в монастирі як чернець Авдій.
  • Логгін Федорович — другий ктитор Курязького монастиря. Мешканець Харкову.
  • 1. Іоїл — перший настоятель Курязького монастиря. Архімандрит. Вибраний полковником Г. Є. Донцем-Захаржевським. Посвячений митрополитом Бєлгородським та Обояньським Мисаїлом. Пізніше архімандрит Святогірського монастиря.
  • 2. Манасія — настоятель Курязького монастиря. Переведений зі Зміївського монастиря, де був ігуменом.
  • 3. Герман — настоятель Курязького монастиря (коло 1678 року). Архімандрит.
  • 4. Іоасаф — настоятель Курязького монастиря (коло 1682, 1687 року). Архімандрит.
  • 5. Онуфрій — настоятель Курязького монастиря (коло 1694—1709 року). Архімандрит.
  • 6. Пахомій — настоятель Курязького монастиря (1696—1699 роки). Архімандрит.
  • 7. Онуфрій — вдруге настоятель Курязького монастиря. Архімандрит.
  • 8. Сильвестр — настоятель Курязького монастиря (1709—1721 роки). Архімандрит.
  • 9. Арсеній Зарудний — настоятель Курязького монастиря (коло 1722 року). Архімандрит. Архімандрит Святогірського монастиря.
  • 10. Єфрем Черкаський — настоятель Курязького монастиря. Заміщував настоятелів при їх відсутності. Іконописець.
  • 11. Платон (Малиновський) — настоятель Курязького монастиря. Перший настоятель Покровського монастиря, та перший ректор Харківського колегіуму. Пізніше архієпископ Крутицький, потім Московський.
  • 12. Осип Зинкевич — настоятель Курязького монастиря. Архімандрит.1730
  • 13. Петро Венсович — настоятель Курязького монастиря (1742 рік). Архімандрит. Переведений в Сумський монастир.
  • 14. Варлаам Тищинський — з 15 липня 1742 року настоятель Курязького монастиря. Другий настоятель Покровського монастиря. Ректор Харківського колегіуму. Архімандрит. Пізніше переведений в Межигірський монастир, потім в київський Михайлівський.[4]
  • 15. Костянтин Бродський — до червня 1752 року настоятель Курязького монастиря. Архімандрит.
  • 16. Валаам (Андріївський) — до 11 січня 1762 року настоятель Курязького монастиря. Архімандрит.
  • 17. Матвій (Млодзинський) — до липня 1766 року настоятель Курязького монастиря. Архімандрит. Переведений в Святогірський монастир. Після його переходу 4 роки монастир заставався без настоятеля. З роду вільшанських священиків.
  • 18 Наркис (Микола Іванович Квітка) — настоятель Курязького монастиря (1770—1788 роки). Архімандрит. Син Ізюмського козацького полковника Івана Григоровича Квітки.

З 1788 року Курязький монастир було скасовано.

З 1796 року завдяки допомоги Петра Федоровича Сабурова монастир було відновлено як «заштатна гуртожитна пустинь»

  • Костянтин — ієромонах. Завідував Курязьким монастирем (1796 рік).
  • Іларіон — ігумен. Завідував Курязьким монастирем з 1797 року.
  • Феодосій — ієромонах. Завідував Курязьким монастирем з 1806 року.
  • Афанасій — ієромонах. Завідував Курязьким монастирем з 1818 року.
  • Адріан — ігумен. Завідував Курязьким монастирем

З 1836 Курязький монастир переведений до 2-го класу.

  • Іван Оболенський — настоятель Курязького монастиря (1836-1 липня 1842 року). Архімандрит.
  • Філофей (Успенський) — настоятель Курязького монастиря (1836-8 вересня 1842 року).
  • Агафангел (Соловьов) — настоятель Курязького монастиря (1842- вересень 1845 року).
  • Парфеній Попов — настоятель Курязького монастиря (1845- 22 квітня 1848 року).
  • Ізраїль — настоятель Курязького монастиря (з 1848 року).
  • Венедикт — настоятель Курязького монастиря (з червня 1851 року).

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. История Харьковского Слободского казачьего полка
  2. Диана Медведь «Птенцы Куряжа»: все жанры педагогики Макаренко Архівовано 5 жовтень 2008 у Wayback Machine. «Нова демократія» № 37 (149)
  3. Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.-Розділ «Курязький Преображенський монастир»
  4. Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — С. 103—366 с.

ПосиланняРедагувати

Джерела та літератураРедагувати