Вікіпедія

Геноцид уйгурів

постійне переслідування етнічних меншин на північному північному-заході Китаю за адміністрації Сі Цзіньпіна
(Перенаправлено з Культурний геноцид уйгурів)

Геноцид уйгурів (уйг. ئۇيغۇر قىرغىنچىلىقى‎, кит. 新疆灭绝, трансліт. xīnjiāng mièjué) — серія порушень прав людини, які уряд Китаю вчиняє проти уйгурів та інших етнічних і релігійних меншин у Сіньцзяні з ознаками геноциду. Починаючи з 2014 року китайський уряд під керівництвом генерального секретаря Комуністичної партії Китаю (КПК) Сі Цзіньпіня проводить політику, внаслідок якої ув'язнено понад мільйон тюркських мусульман у таборах для інтернованих без будь-якого судового процесу.[1][2][3] Загальна кількість жертв припускається у ≥1 млн осіб.[4] Це найбільше затримання етнічних та релігійних меншин з часів Другої світової війни.[5]

Геноцид уйгурів
Частина Сіньцзянський конфлікт[en]
Вхід до школи в Турпані, місті з уйгурською більшістю. Табличка на воротах китайською «Ви заходите на територію школи. Будь ласка, розмовляйте ґуою"
Сіньцзянь, виділений червоним, на карті Китаю
Місце атакиСіньцзян-Уйгурський автономний район, Китай
Координати43°49′31.080000099995″ пн. ш. 87°36′49.64400009998″ сх. д. / 43.82530° пн. ш. 87.61379° сх. д. / 43.82530; 87.61379
Мета атакиуйгури, казахи, киргизи та інші тюркські мусульмани
Дата2014 — нині
Спосіб атакипримусові аборти, примусова стерилізація, примусова контрацепція, зґвалтування (у тому числі групове зґвалтування), примусова праця, тортури, побої, інтернування, промивання мізків

Передумови

ред.

Під час підготовки до Олімпійських ігор у Пекіні 2008 року, китайська держава почала наголошувати на політиці вейвень(покращення), що призвело до посилених політичних репресій по всій країні. Того ж року у Сіньцзяні сталося багато насильницьких інцидентів і перепалок між китайською поліцією та уйгурами.[6]

Хід подій

ред.

У 2014 році в Пекіні відбулася таємна нарада керівництва КПК, де розглядалися вирішення насильницьким перепалкам у Сіньцзяні. У травні того ж року Китай публічно розпочав кампанію "Жорсткого удару проти насильницького тероризму" у відповідь на зростання напруженості між ханьцями та уйгурськими жителями Сіньцзяню.[6]

До 2014 року ЦК КПК і його уряд під керівництвом Генерального секретаря Сі Цзіньпіна розпочали спеціальну кампанію з жорсткого придушення насильницької діяльності та почали будувати інтерновані табори у Сіньцзяні.

Початок «Народної війни»

ред.

Слідуючи вказівкам з Пекіна, керівництво КПК розпочало «Народну війну» проти «трьох сил зла» — сепаратизму, тероризму та екстремізму у Сіньцзяні. Вони розгорнули двісті тисяч партійних кадрів у Сіньцзяні та запустили програму «Державний службовець – родина». Сі був незадоволений початковими результатами Народної війни, тож в 2016 році замінив секретаря місцевої комуністичної партії Чжан Чуньсяня на Чень Цюаньго. Після свого призначення Чень набрав до поліції десятки тисяч додаткових поліцейських і поділив їх на три категорії: «довірені, середні та не заслуговують довіри». Він наказав своїм підлеглим «Взяти цей розгін як головний проект» і «випередити ворога, завдати удару з самого початку».[6]

Арешти в інтернованих таборах

ред.

У квітні 2017 року почалися масові арешти уйгурців. Нові заборони та правила були введені в дію, серед яких введені заборони на довгі бороди та носіння чадри в громадських місцях. Уйгурів почали примушувати дивитися Китайське державне телебачення, слухати радіопередачі, дотримуватися політики планування сім’ї та відправляти своїх дітей тільки у державні школи.

У Сіньцзяні почали ув'язнення тюркських мусульман у інтернованих таборах без будь-якого судового процесу.[1][2][3] Тисячі мечетей були зруйновані або пошкоджені, а сотні тисяч дітей насильно відлучено від батьків і відправлено до шкіл-інтернатів.[7][8]

У 2017 році Міністерство громадської безпеки Китаю почало закуповувати системи спостереження для розподілу основних рас аби визначати чи є особа уйгуром чи ні. Незважаючи на сумнівну точність, це дозволило додати до систем спостереження «уйгурську сигналізацію». Також було введено посилений прикордонний контроль із презумпцією провини за відсутності доказів. Секретар Комуністичної партії Чжу Хайлунь Кашгару у 2017 році підписав бюлетень, у якому з усіх жителів Сіньцзяня які виїхали за кордон було знято презумпцію невинуватості. «Якщо підозра на тероризм не може бути виключена, то слід запровадити прикордонний контроль, щоб гарантувати арешт особи», заявив Чжу.[9]

Обмеження на в'їзд іноземним журналістам почали сильнішати. У 2017 році відсоток журналістів яким забороняли або яких обмежували робити репортажі в Сіньцзяні виріс до 73% порівняно з 42% у 2016 році.[10]

Зусилля щодо передбачуваного «перевиховання» почалися в 2014 році і були розширені у 2017.[11] Чень наказав, щоб табори «керувалися як військові і захищалися як в'язниця». У цей час було побудовано багато інтернованих таборів для розміщення студентів програми «перевиховання», більшість з яких були уйгурами. Спочатку уряд Китаю заперечував їхнє існування, а після 2018 назвав їх «центрами професійної освіти та навчання». З 2019 року уряд почав називати їх «центрами професійної підготовки». З 2018 по 2019 рік кількість таборів збільшилася втричі, незважаючи на заяви уряду Китаю щодо звільнення більшості ув'язнених.[11]

Витік документів Сіньцзяню

ред.
 
«Документи Сіньцзяню»

У листопаді 2019 року стався масштабний витік збірки з понад 400 сторінок внутрішніх урядових документів Китаю, які прозвали «документами Сіньцзяню». Вони описували політику уряду щодо уйгурських мусульман у регіоні Сіньцзянь. У документах містилися детальні директиви та звіти про спостереження та контроль за мусульманами-уйгурами в Сіньцзяні. Серед директив було затримання будь-кого з «симптомами релігійного радикалізму або антиурядових поглядів» — це включало тих хто молився поза мечетями та тих хто вивчає арабську.[12]

Cьогодення

ред.

Спостерігалося що використання цих центрів припинилося в 2019 році після міжнародного тиску. Академік Керрі Браун пояснює їх закриття наприкінці 2019 року витратами, необхідними для їх експлуатації.[13] Проте станом на жовтень 2022 року не було проведено комплексних незалежних досліджень таких центрів, вибіркові перевірки журналістів виявили, що вони переобладнані або покинуті. У 2022 році у репортажі Washington Post було перевірено частину місць, які раніше вважали за центри перевиховання, і було виявлено, що більшість із них виявилися порожніми або переобладнаними, а кілька місць позначено як карантинні заклади для коронавірусу, учительські школи або професійно-технічні школи.[14]

Порушення прав людини

ред.

Урядова політика включає свавільне утримання уйгурів у таборах для інтернованих,[15][16] примусову працю,[17][18] придушення релігійних обрядів уйгурів,[19] політичну індоктринацію,[20] жорстоке поводження,[21] примусову стерилізацію,[22] примусову контрацепцію[23][24] і примусові аборти.[25][26]

Сексуальне насилля

ред.

Уйгурська вчителька Сайрагуль Саутбай яка була змушена працювати в таборах розповіла ВВС, що працівники табору для інтернованих, у якому її утримували, чинили масові зґвалтування, які були «дуже розповсюдженими», кажучи, що охоронці табору «вибирали дівчат і молодих жінок, яких вони хотіли, і забирали їх». Вона також розповіла ВВС про організоване групове зґвалтування, де 21-річну жінку змусили зізнатися перед натовпом із 100 інших жінок, утримуваних у таборі, а потім її зґвалтували кілька поліцейських перед усіма.[27]

Примусова праця

ред.

Уйгурський проект з прав людини описує регіон Сіньцзянь як «бавовняний гулаг», де примусова праця в’язнів присутня на всіх етапах ланцюга постачання бавовни…».[28] Уйгур Тахір Хамут, працював у трудовому таборі під час школи коли він був дитиною, а пізніше, ставши дорослим, працював далі, виконуючи такі завдання, як збір бавовни та виготовлення цегли. «Кожен змушений виконувати всі види каторжних робіт», - сказав він. «Кожен, хто не зможе виконати свої обов’язки, буде побитий».[29]

 
Мігрігуль Турсун на пресконференції

Катування

ред.

Молода уйгурська мати Мігрігуль Турсун розповіла, що її катували та піддавали «іншим жорстоким умовам». Вона дала інтерв’ю, під час якого вона описала свій досвід у таборах: їй вводили наркотики, допитували цілими днями без сну, піддавали нав’язливим медичним оглядам, прив’язували до крісла та били електричним струмом. З 2015 року Мігрігуль відправили до табору втретє. Вона сказала журналістам, що пам’ятає, як слідчі казали їй: «Бути уйгуром — це злочин».[30]

Речник МЗС Китаю Хуа Чуньїн заявив, що Мігрігуль була взята під варту поліцією через «підозри в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі та дискримінації» на строк 20 діб і заперечив, що вона коли-небудь утримувалася в інтернованих таборах.[31]

Наслідки переслідувань

ред.

Урядова статистика Китаю повідомляє, що з 2015 по 2018 рік народжуваність в переважно уйгурських регіонах Хотан і Кашгар впала більш ніж на 60 %.[22] За цей же період народжуваність по всій країні знизилася лише на 9,69 %.[32] Китайська влада визнала, що в 2018 році народжуваність в Сіньцзяні знизилася майже на третину, але заперечила повідомлення про примусову стерилізацію та геноцид.[33] Рівень народжуваності в Сіньцзяні впав ще на 24 % у 2019 році, тоді як загальнонаціональне зниження склало 4,2 %.[22]

Питання геноциду

ред.

Спочатку ці дії описувалися як примусова асиміляція Сіньцзяню, етноцид чи культурний геноцид.[34][35] У міру того, як з'явилося більше подробиць, деякі уряди, активісти, неурядові організації, експерти з прав людини та науковці назвали це геноцидом, вказуючи на навмисні дії, вчинені урядом Китаю, які, на їхню думку, суперечать статті II Конвенції про запобігання злочину геноциду .[36][37][38] Проте китайський уряд публічно заперечує порушення прав людини в Сіньцзяні.[4][39]

З моменту публікації документів Сіньцзяню різні журналісти та дослідники називали поводження китайського уряду з уйгурами етноцидом або культурним геноцидом. Журналіст журнали foreign policy Азіма Ібрагіма назвав поводження Китаю з уйгурами «навмисною та прорахованою кампанією культурного геноциду»[40], а експерт Адріан Зенц заявив що ці документи підтверджують що події у Сіньцзяні є «формою культурного геноциду»[41].

Міжнародна реакція

ред.
 
Протести біля Білого дому проти геноциду уйгурів, вересень 2015

Міжнародна реакція різниться. Деякі країни-члени Організації Об'єднаних Націй (ООН) виступили із заявами до Ради ООН з прав людини, в яких засуджували політику Китаю, тоді як інші підтримали політику Китаю.[42] У грудні 2020 року Міжнародний кримінальний суд відмовився розслідувати Китай на підставі юрисдикції.[43][44] Сполучені Штати були першою країною, яка проголосила порушення прав людини геноцидом, зробивши заяву про це 19 січня 2021 року[45] . Законодавчі збори кількох країн ухвалили необов'язкові пропозиції, які описують дії Китаю як геноцид, у тому числі Палата громад Канади,[46] парламент Нідерландів,[47] Палата громад Сполученого Королівства,[48] Сейм Литви,[49] і Національні збори Франції.[50] Інші парламенти, такі як парламенти Нової Зеландії,[51] Бельгії[52] та Чехії, засудили ставлення китайського уряду до уйгурів як «серйозні порушення прав людини» або злочини проти людства.[53]

Позиція України

ред.

6 жовтня 2022 року Україна не підтримала резолюцію ради ООН з прав людини щодо обговорення прав уйгурів у Китаї.[54]


  Це незавершена стаття про КНР.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б One million Muslim Uighurs held in secret China camps: UN panel. Al Jazeera. 10 серпня 2018. Архів оригіналу за 31 березня 2021. Процитовано 19 лютого 2022.
  2. ↑ а б Welch, Dylan; Hui, Echo; Hutcheon, Stephen (24 листопада 2019). The China Cables: Leak reveals the scale of Beijing's repressive control over Xinjiang. ABC News (Australia). Архів оригіналу за 27 листопада 2019. Процитовано 19 лютого 2022.
  3. ↑ а б UN: Unprecedented Joint Call for China to End Xinjiang Abuses. Human Rights Watch. 10 липня 2019. Архів оригіналу за 17 December 2019. Процитовано 18 грудня 2020.
  4. ↑ а б Finley, Joanne (2020). Why Scholars and Activists Increasingly Fear a Uyghur Genocide in Xinjiang. Journal of Genocide Research. 23 (3): 348—370. doi:10.1080/14623528.2020.1848109.
  5. ↑ Kirby, Jen (25 вересня 2020). Concentration camps and forced labor: China's repression of the Uighurs, explained. Vox. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 19 лютого 2022. It is the largest mass internment of an ethnic-religious minority group since World War II.
  6. ↑ а б в Khatchadourian, Raffi (5 квітня 2021). Surviving the Crackdown in Xinjiang. The New Yorker (амер.). ISSN 0028-792X. Процитовано 30 серпня 2024.
  7. ↑ Feng, Emily (9 липня 2018). Uighur children fall victim to China anti-terror drive. The Financial Times. Архів оригіналу за 10 липня 2018. Процитовано 19 лютого 2022.
  8. ↑ Adrian Zenz[en] (July 2019). Break Their Roots: Evidence for China's Parent-Child Separation Campaign in Xinjiang. The Journal of Political Risk. 7 (7). Архів оригіналу за 25 травня 2021. Процитовано 19 лютого 2022.
  9. ↑ Khatchadourian, Raffi (5 квітня 2021). Surviving the Crackdown in Xinjiang. The New Yorker (амер.). ISSN 0028-792X. Процитовано 30 серпня 2024.
  10. ↑ Foreign journalists in China complain of abuse from officials. South China Morning Post (англ.). 30 січня 2018. Процитовано 30 серпня 2024.
  11. ↑ а б China’s Repression of Uyghurs in Xinjiang | Council on Foreign Relations. www.cfr.org (англ.). Процитовано 30 серпня 2024.
  12. ↑ Ramzy, Austin; Buckley, Chris (16 листопада 2019). ‘Absolutely No Mercy’: Leaked Files Expose How China Organized Mass Detentions of Muslims. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 30 серпня 2024.
  13. ↑ Керрі Браун. China Incorporated: The Politics of a World Where China is Number One. London (англ.). ISBN 978-1-350-26724-4.
  14. ↑ As crackdown eases, China’s Xinjiang faces long road to rehabilitation.
  15. ↑ Waller, James; Albornoz, Mariana Salazar (2021). Crime and No Punishment? China's Abuses Against the Uyghurs. Georgetown Journal of International Affairs (англ.). 22 (1): 100—111. doi:10.1353/gia.2021.0000. ISSN 2471-8831. Архів оригіналу за 25 квітня 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
  16. ↑ Danilova, Maria (27 листопада 2018). Woman describes torture, beatings in Chinese detention camp. Associated Press. Архів оригіналу за 13 December 2019. Процитовано 2 грудня 2019.
  17. ↑ Turdush, Rukiye; Fiskesjö, Magnus (28 травня 2021). Dossier: Uyghur Women in China's Genocide. Genocide Studies and Prevention. 15 (1): 22—43. doi:10.5038/1911-9933.15.1.1834.
  18. ↑ Sudworth, John (December 2020). China's 'tainted' cotton. BBC News. Архів оригіналу за 24 березня 2021. Процитовано 19 лютого 2022.
  19. ↑ Congressional Research Service (18 червня 2019). Uyghurs in China (PDF). Congressional Research Service. Архів оригіналу (PDF) за 18 грудня 2020. Процитовано 2 грудня 2019.
  20. ↑ Muslim minority in China's Xinjiang face 'political indoctrination': Human Rights Watch. Reuters. 9 вересня 2018. Архів оригіналу за 9 November 2020. Процитовано 18 грудня 2020.
  21. ↑ Responsibility of States under International Law to Uyghurs and other Turkic Muslims in Xinjiang, China (PDF). Bar Human Rights Committee. Архів оригіналу (PDF) за 21 September 2020. Процитовано 18 грудня 2020.
  22. ↑ а б в China cuts Uighur births with IUDs, abortion, sterilization. Associated Press. 28 червня 2020. Архів оригіналу за 16 December 2020. Процитовано 18 грудня 2020.
  23. ↑ China Forces Birth Control on Uighurs to Suppress Population. Voice of America. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 19 лютого 2022.
  24. ↑ Samuel, Sigal (10 березня 2021). China's genocide against the Uyghurs, in 4 disturbing charts. Vox. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 19 лютого 2022.
  25. ↑ China: Uighur women reportedly sterilized in attempt to suppress population. Deutsche Welle. 1 липня 2020. Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
  26. ↑ China 'using birth control' to suppress Uighurs. BBC News. 29 червня 2020. Архів оригіналу за 29 June 2020. Процитовано 7 липня 2020.
  27. ↑ 'Their goal is to destroy everyone': Uighur camp detainees allege systematic rape. BBC News (брит.). 2 лютого 2021. Процитовано 30 серпня 2024.
  28. ↑ Bain, Marc (21 жовтня 2019). Clothing made by Chinese forced labor is likely being sold in the US. Quartz (англ.). Процитовано 30 серпня 2024.
  29. ↑ China profiting off of forced labor in Xinjiang: report. www.aa.com.tr. Процитовано 30 серпня 2024.
  30. ↑ Yan, Sophia (28 листопада 2018). 'I begged them to kill me', Uighur woman describes torture to US politicians. The Telegraph (брит.). ISSN 0307-1235. Процитовано 30 серпня 2024.
  31. ↑ 系统维护_中华人民共和国外交部. www.mfa.gov.cn. Процитовано 30 серпня 2024.
  32. ↑ Birth rate, crude (per 1,000 people) - China. The World Bank. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 2 січня 2021.
  33. ↑ Ivan Watson, Rebecca Wright and Ben Westcott (21 вересня 2020). Xinjiang government confirms huge birth rate drop but denies forced sterilization of women. CNN. Архів оригіналу за 27 September 2020. Процитовано 26 вересня 2020.
  34. ↑ 'Cultural genocide': China separating thousands of Muslim children from parents for 'thought education'. The Independent. 5 липня 2019. Архів оригіналу за 22 April 2020. Процитовано 27 квітня 2020.
  35. ↑ Finnegan, Ciara (2020). The Uyghur Minority in China: A Case Study of Cultural Genocide, Minority Rights and the Insufficiency of the International Legal Framework in Preventing State-Imposed Extinction. Laws. 9: 1. doi:10.3390/laws9010001.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  36. ↑ Uighurs: 'Credible case' China carrying out genocide. BBC News. 8 лютого 2021. Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 8 лютого 2021.
  37. ↑ Alecci, Scilla (14 жовтня 2020). British lawmakers call for sanctions over Uighur human rights abuses. International Consortium of Investigative Journalists. Архів оригіналу за 15 жовтня 2020. Процитовано 18 грудня 2020.
  38. ↑ Piotrowicz, Ryszard (14 липня 2020). Legal expert: forced birth control of Uighur women is genocide – can China be put on trial?. The Conversation. Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 5 вересня 2021.
  39. ↑ Griffiths, James (17 квітня 2021). From cover-up to propaganda blitz: China's attempts to control the narrative on Xinjiang. CNN. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 19 лютого 2022.
  40. ↑ Ibrahim, Azeem (5 вересня 2024). China Must Answer for Cultural Genocide in Court. Foreign Policy (амер.). Процитовано 30 серпня 2024.
  41. ↑ Secret documents reveal how China mass detention camps work. AP News (англ.). 25 листопада 2019. Процитовано 30 серпня 2024.
  42. ↑ Basu, Zachary (8 жовтня 2020). Mapped: More countries sign UN statement condemning China's mass detentions in Xinjiang. Axios. Архів оригіналу за 1 November 2020. Процитовано 18 грудня 2020.
  43. ↑ Griffiths, James. China avoids ICC prosecution over Xinjiang for now, but pressure is growing. CNN. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2020.
  44. ↑ Report on Preliminary Examination Activities 2020 (PDF). International Criminal Court. 14 грудня 2020. Архів оригіналу (PDF) за 4 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2020.
  45. ↑ Gordon, Michael R. (19 січня 2021). U.S. Says China Is Committing 'Genocide' Against Uighur Muslims. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 19 січня 2021.
  46. ↑ Ryan Patrick Jones (22 лютого 2021). MPs vote to label China's persecution of Uighurs a genocide. Canadian Broadcasting Corporation. Архів оригіналу за 23 лютого 2021. Процитовано 25 лютого 2021. A substantial majority of MPs — including most Liberals who participated — voted in favour of a Conservative motion that says China's actions in its western Xinjiang region meet the definition of genocide set out in the 1948 United Nations Genocide Convention. ... The final tally was 266 in favour and zero opposed. Two MPs formally abstained.
  47. ↑ Dutch parliament: China's treatment of Uighurs is genocide. Reuters. 25 лютого 2021. Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 25 лютого 2021.
  48. ↑ Hefffer, Greg (22 квітня 2021). House of Commons declares Uighurs are being subjected to genocide in China. Sky News. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021.
  49. ↑ Basu, Zachary (20 травня 2021). Lithuanian parliament becomes latest to recognize Uyghur genocide. Axios. Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 19 лютого 2022.
  50. ↑ French Parliament Denounces China's Uyghur 'Genocide'. AFP News. 20 січня 2022. Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
  51. ↑ Manch, Thomas (5 травня 2021). Parliament unanimously declares 'severe human rights abuses' occurring against Uyghur in China. Stuff. Архів оригіналу за 19 May 2021. Процитовано 5 травня 2021.
  52. ↑ Belgian MPs warn of 'risk of genocide' of China's Uyghurs. Alarabiya. AFP. 15 червня 2021. Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
  53. ↑ Gerlin, Roseanne (15 червня 2021). Belgium, Czech Republic Legislatures Pass Uyghur Genocide Declarations. Radio Free Asia. Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
  54. ↑ Шевченко, Сашко (12 жовтня 2022). «Це просто ганьба». Україна не підтримала обговорення щодо геноциду уйгурів в ООН. Чому?. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 30 серпня 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Геноцид_уйгурів&oldid=43483936