Відкрити головне меню

Кравченко Микола Сергійович

Микола Сергійович Кравченко — український націоналіст, громадський і політичний діяч, ідеолог Азовського Руху, член організації Патріот України, начальник штабу партизанського загону «Чорний Корпус», офіцер батальйону «Азов», один з засновників Національного Корпусу, член Вищої Ради партії, ветеран російсько-української війни, один з засновників Козацького Дому, прихильник і активний популяризатор ідей націократії та інтермаріуму, співзасновник видавництва «Орієнтир».

Микола Кравченко
Народився 20 травня 1983
Люботин, Харківська область
Громадянство Україна
Національність Українець
Діяльність Воїн
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Партія Національний корпус

ЖиттєписРедагувати

Народився 20 травня 1983 року у Люботині Харківської області.

2005 року закінчив Харківський університет внутрішніх справ.

2009 року закінчив магістратуру Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України.

Громадська і революційна діяльністьРедагувати

Член організації Патріот України з 2005 року. Учасник масової бійки з міліцією під приміщенням СБУ в Києві 18 жовтня 2008 року.

Після приходу до влади Віктора Януковича, в 2011 році, організація Патріот України була піддана репресіям, її лідер Андрій Білецький і ряд активістів були ув'язнені.

У 2012—2013 роках перебував у підпіллі. Взимку 2013/2014 років — активний учасник Революції Гідності і подій на Київському майдані Незалежності. Член Правого Сектору, ймовірний розробник емблеми цього руху.[1]

З кінця лютого 2014 року активно діє в Харкові. 28 лютого 2014 року був учасником штурму клубу «Оплот», який називали головним штабом проросійських сепаратистів в Харкові. 1 березня 2014 року приймав участь у обороні Харківської облдержадміністрації. З того ж дня очолював військове крило Правого Сектору в Харкові. Підпорядковувався безпосередньо командиру Правий Сектор-Схід Андрію Білецькому[2].

Військова діяльністьРедагувати

Після утворення партизанського загону «Чорний Корпус» (в ЗМІ відомого також як «чорні чоловічки») під командуванням Андрія Білецького став начальником штабу цього загону.

В ніч з 14 на 15 березня 2014 року брав участь у бою на вулиці Римарській в Харкові, де проросійські сепаратисти вперше отримали втрати загиблими.

З легалізацією «Чорного Корпусу» і перетворенням його на добровольчий батальйон Азов, став начальником кадрової служби батальйону. Приймає участь у військових діях на Сході України, зокрема в подіях в Маріуполі.

Політична діяльністьРедагувати

З листопада 2014 року є помічником Андрія Білецького як народного депутата і заступника голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони.

2015 року став співзасновником Цивільного Корпусу «Азов», також у 2015-2016 роках був керівником Юнацького Корпусу.

2016 — співзасновник Національного Корпусу, політичної партії, заснованої ветеранами і волонтерами на базі Цивільного Корпусу «Азов». З того ж часу є заступником Лідера Національного Корпусу Андрія Білецького .

Співзасновник групи сприяння розбудові Інтермаріуму і один з організаторів І (2 липня 2016 року), ІІ (27 квітня 2017 року) і ІІІ (15 жовтня 2018 року) міжнародних конференцій цієї групи.[3][4][5]

У 2017 році став засновником Хорунжої школи ім. Сціборського — волонтерського проекту по сприянню національно-патріотичного виховання у військах та підготовці офіцерів по роботі з особовим складом.

Наукова і видавнича діяльністьРедагувати

2013 року закінчив аспірантуру Інституту української археографії і джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної Академії Наук України.

2017 року захистив кандидатську дисертацію за темою «Діяльність українських націоналістичних політичних рухів кінця 1980-х — початку 2000-х рр. у мемуарних джерелах».[6]

Кандидат історичних наук. Дослідник історії та ідеології українського націоналізму, а також новітньої історії України.

У 2016 році став співзасновником видавництва «Орієнтир» — першого видавництва, заснованого ветеранами російсько-української війни.

АвторРедагувати

  1. Ідеологічна спадкоємність. Український націоналістичний рух ІІ половини ХХ століття[7]
  2. Українська аргонавтика. Закордонна діяльність УНА-УНСО (1991—2001 рр.)[8]
  3. Придністровська кампанія УНСО
  4. Чеченська кампанія УНСО
  5. Українські добровольці Грузинської громадянської війни
  6. Вільне Козацтво 1917—1918

УпорядникРедагувати

  1. Широкинська операція[9]
  2. Визволення Маріуполя[10]
  3. День провокатора[11]
  4. Фундамент українського націоналізму[12]

ПриміткиРедагувати

  1. [[1]] ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ НАЦІОНАЛЬНОГО КОРПУСУ ПРО ПЕРШУ НАЦІОНАЛІСТИЧНУ ЛИСТІВКУ ЗИМОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
  2. [[2]] Як Народився Чорний Корпус
  3. [[3]] РОЗПОЧАВ РОБОТУ САЙТ ГРУПИ СПРИЯННЯ РОЗБУДОВІ ІНТЕРМАРІУМУ
  4. [[https://web.archive.org/web/20190306174909/http://intermariumnc.org/?p=111 Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.]] Інтермаріум. Офіційний сайт
  5. [[4]] Інтермаріум у Фейсбук
  6. [[5]] Посилання на мемуари
  7. [[6]] Ідеологічна спадкоємність. Український націоналістичний рух ІІ половини ХХ століття
  8. [[7]]Українська аргонавтика. Закордонна діяльність УНА-УНСО (1991—2001 рр.)
  9. [[8]]Широкинська операція
  10. [[9]] Визволення Маріуполя
  11. [[10]] День провокатора
  12. [[11]] Фундамент українського націоналізму

ПосиланняРедагувати