Коропове (городище)

Городище «Коропове» — пам'ятка археології національного значення, охоронний № 200021-Н, взятий під охорону держави Постановою КМУ № 928 від 03.09.2009.

Коропове
49°36′36″ пн. ш. 36°19′54″ сх. д. / 49.61000° пн. ш. 36.33167° сх. д. / 49.61000; 36.33167Координати: 49°36′36″ пн. ш. 36°19′54″ сх. д. / 49.61000° пн. ш. 36.33167° сх. д. / 49.61000; 36.33167
Вал з напільного боку
Статус: пам'ятка археології національного значення
Тип: городище
Датування: V ст. до н.е. - XVIII ст.
Країна: Україна Україна
Регіон: Харківська область, Зміївський район
Населений пункт: Коропове
Коропове. Карта розташування: Україна
Коропове
Коропове

ДатуванняРедагувати

V ст. до н. е. — XVIII ст.

ПлощаРедагувати

Загальна площа ≈ 3,0 га, дворища ≈ 1,5 га.

РозташуванняРедагувати

3 км на північ від с. Коропове та в 1,2 км на південний схід від селища Гайдари, на високому узвишші правого берега р. Сіверський Донець[1].

Історія дослідженняРедагувати

Городище вперше згадується на початку ХХ ст. Дмитром Багалієм[2]. Приблизно в той самий час Олександр Спіцин створив його перший план[3]. Опис пам'ятки зробив у 1930 р. М. Фукс[4]. У 1953—1954 та у 1970 рр. городище обстежував і частково розкопав Борис Шрамко[5]. У 1955 р. пам'ятку відвідала Світлана Плетньова[3], в середині 1970-х рр. відвідав Г.Є Афанас'єв[6], який обмежився його оглядом та зачисткою розрізу валу, якій провів Б. А. Шрамко ще у 1954 р. У 1998—1999 рр. роботи на пам'ятці здійснювала експедиція під керівництвом Володимира Міхеєва[3]. З 2003 по 2005 рр. дослідження городища проводилися під керівництвом В. В. Колоди[7][8]. У 2010 р. В. В. Колодою та Ю. Г. Чендєвим[9] були проведені ґрунтознавчі та палеокліматичні дослідження.

ОписРедагувати

Городище є археологічною пам'яткою різних епох, таких як: городецька культура (VII ст. до н. е. — II ст. н. е.), лісостепова скіфоїдна культура (середина V—IV ст. до н. е.), пеньківська культура (VII — перша половина VIII ст.), салтівська культура (середина VIII — середина X ст.), культура літописного племені сіверян на кінцевому етапі розвитку (роменська культура — друга половина X — середина XI ст.), слобожанська культура (кінець XVII — початок XX ст.). Окрім того на городищі виявлені два скарби: один складався із  сільськогосподарських інструментів раннього середньовіччя, другий — з антських прикрас (пеньківська культура)[3].

В ранню залізну добу по периметру верхнього майданчика (площею ≈ 1,5 га) із півночі, заходу і півдня були створені дерев'яно-ґрунтові укріплення, які доповнювалися ровами із зовнішнього боку; із півночі і заходу були створені ще дві додаткові захисні лінії за системою «рів — ґрунтовий вал». В цих фортифікаційних лініях були творені проходи для в'їзду на городище: з півночі, півдня і заходу. На наш час в'їзд на майданчик городища просліджується лише із півночі. В салтівський період була створена поверх нова лінія захисту з каменю та примітивно сформованої цегли, яка слугувала основою для закріплення дерев'яної стіни. Ще були проведені роботи по оновленню зовнішніх захисних ліній.

До середини ХІ ст. тут мешкало слов'янське населення, а після загрози з боку половців, люди покидають городище, і поселення перестає існувати.

Потужність перевідкладеного культурного шару на городищі становить 30–60 см. Близько 65 % від загального числа керамічних фрагментів відносяться до ліпного посуду ранньої залізної доби, ≈20 % — ліпних роменських посудин, 15 % — рештки гончарного салтівського посуду; кераміка бронзової доби, пеньківської культури та нового часу сумарно менше 1 %[3].

Артефакти представлені залізними знаряддями праці, побуту, зброї, а також прикрасами та предметами кінської збруї. Кам'яні вироби представлені знаряддями для розтирання зерна та точильними каменями. Керамічні представлені пряслицями.

Захисні споруди цитаделі являють собою ґрунтовий вал, що зберігся на висоту 2–4 м. Рів, що перед ним має глибину 1–2 м при сучасній ширині у 3–5 м. Зовнішні вали збереглися на висоту 1–3 м при ширині до 6–7 м; їх вали мають ширину 1,5–3,0 м при глибині до 1,5 м. Окрім того, практично впритул до укріплень, біля східного, південного і західного кутів городища простежуються горизонтальні ґрунтові майданчики[3].

На теперішній час досліджено ≈ 2000 м2, виявлено 40 археологічних комплексів, серед яких 16 відносяться до ранньої залізної доби, 22 — до раннього середньовіччя (ще 2 — нез'ясованого часу)[3].

Сучасне використанняРедагувати

Пам'ятка є складовою частиною Національного природного парку «Гомільшанські ліси», територія знаходиться під природним листяним лісом з чагарником.

ПриміткиРедагувати

  1. Стародавня Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 8 вересня 2019. 
  2. Объяснительный текст к археологической карте Харьковской губернии / Д. И. Багалей // Труды ХII археологического съезда. — М., 1905. — Т. I. — С. 35.
  3. а б в г д е ж Колода В. В. Паспорт об'єкта культурної спадщини. Городище «Коропове» («Коропові Хутори», Коропчанське городище) / ОКЗ «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини». — 2016.
  4. Про городища скитської доби на Харківщині / М. Фукс // Записки ВУАК. — К., 1930. — Т. I. — С. 104—105.
  5. Шрамко Б. А. Древности Северского Донца. — Харьков: Издательство Харьковского университета, 1962. — С. 291, 296, 303, 305, 308, 310, 317, 355.
  6. Афанасьев Г. Е. Население лесостепной зоны бассейна Среднего Дона в VIII — Х вв. // Археологические открытия на новостройках. — М.: Наука, 1987. — Вып. 2. — С. 108—110.
  7. Колода В. В. Работы на городище Коробовы Хутора и в его округе / В. В. Колода // Археологічні відкриття в Україні 2002—2003 рр. — К.: ІА НАНУ; Шлях, 2004. — Вип. 6. — С. 167—169.
  8. Колода В. В. Работы на городище и селище Коробовы Хутора / В. В. Колода // Археологічні дослідження в Україні 2003—2004 рр. — Вип. 7. — Київ: ІА НАН України; Запоріжжя: Дике Поле, 2005. — С. 171—173.
  9. Чендев Ю. Г., Колода В. В. Природная среда, почвы и архитектурные особенности городища Коробовы Хутора в Харьковской обл. (проблемы комплексного изучения) / Ю. Г. Чендев, В. В. Колода // Российская археология. — 2012. — № 1. — С. 112—121.

Джерела та літератураРедагувати

  1. Дяченко О. Г. Городище Коробові Хутори і його місце серед ранньосередньовічних пам'яток басейну Сіверського Дінця // Вісник Харківського університету. Серія «Історія». — 1979. — Вип. 11. — № 182. — С. 97–106.
  2. Горбаненко С. А., Колода В.В. Сільське господарство на слов'яно-хозарському порубіжжі. — Київ : Інститут археології НАН України, 2013. — С. 24–26, 49–61, 67–69, 75–115, 182. — ISBN 978-966-02-6892-0.
  3. Колода В. В. Археологический комплекс Коробовы Хутора: основные итоги исследований. — Проблемы истории и археологии Украины: Материалы VI Международной научной конференции, посвящённой 150-летию со дня рождения академика В. П. Бузескула (Харьков, 10-11 октября). — Харьков : ООО «НТМТ», 2008. — С. 75–76.
  4. Колода В. В., Горбаненко С. А.  Сельское хозяйство носителей салтовской культуры в лесостепной зоне. — К.: Институт археологии НАН Украины, 2010. — С. 19–22, 45–60, 94–157.
  5. Колода В. В., Горбаненко С. А. Земледелие на поселении Коробовы Хутора в салтовское время / В. В. Колода, С. А. Горбаненко // Степи Европы в эпоху средневековья. Т. 9. Хазарское время. — Донецк: ДонНУ, 2012. — С. 119—134.
  6. Колода В. В., Чендев Ю. Г. К вопросу о возможностях интеграции археологических и почвенных исследований (на примере городища Коробовы Хутора) / В. В. Колода, Ю. Г. Чендев // Хазарский альманах. — Харків: ФОП Шейнина О. В., — Т. 9. — 2010—2011. — С. 107—130.
  7. Ляпушкин И. И. Днепровское Лесостепное Левобережье в эпоху железа // Материалы и исследования по археологи СССР —  1961. — № 104. — С. 80.