Користувач:Музика Надія/Чернетка

Мостюк Яків Григорович
(Отець Яків)
Народився	3 квітня 1905 року, с.Кукизів, Львівський повіт, Австро-Угорщина
Помер	1 січня 1973 року, Львів
Поховання	Янівський цвинтар у Льаові
Громадянство	1905-1918 - Австро-Угорщина, 1918 - Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) 1918-1939 - Польща 1939-1973- Україна
Національність	українець
Батько	Григорій Мостюк
Мати	Анна Мостюк(Миронович)

Мостюк Яків Григорович (3 квітня 1905 року -1 січня 1973 року) – галицький церковний і громадський діяч, композитор, хормейстер, священник Української греко-католицької церкви.

Ранні роки, освіта

Народився в с.Кукезів (Львівська область) в бідній греко-католицькій селянській родині Григорія Мостюка та Анни з родини Домбських. Ян Домбський (Jan Dąbski), двоюрідний брат Анни - це в майбутньому відомий польський політик, дипломат, громадський діяч, журналіст. Тато Григорій помер, коли Якову виповнився рік, і Анна самотужки виховувала дітей у християнському та патріотичному українському дусі. Старший брат Якова - Петро у віці 18 років вступив до легіону Українських Січових Стрільців у складі Української Галицької Армії. Легіон УСС входив до складу групи «Схід» УГА і в січні 1919 був переформований на 1 бригаду УСС, командантом якої був отаман Осип Букшований. Петро загинув під час боїв Чортківської офензиви 23 червня 1919 року (похований в с.Виписки біля Львова).

Файл:Виписки.jpg

Отець Яків з сестрою Емілією на могилі УСС Петра Мостюка в с. Виписки

23 серпня 2015 року з ініціативи місцевого осередку та підтримки районної організації ВО "Свобода" відбулося вшанування пам'яті "Січового Стрільця" УГА Петра Мостюка, який у 1919 році загинув у бою з поляками. Прийшли вшанувати пам'ять "січовика" громада та священики з навколишніх сіл. Після освячення відновленої могили Петра Мостюка та хреста відбулося віче.

Початкову освіту Яків отримував в сільській церковній школі с.Кукезова. З дитинства Яків співав в церковному хорі і відрізнявся абсолютним слухом і гарно малював. Коли дяк побачив любов дитини до малювання, то дав завдання намалювати коня. Яків з легкістю справився з цим завданням. Вчитель викликав маму до школи і порадив обов'язково віддати талановиту дитину навчатись до гімназії, до Львова. Яків рано втратив батька, але мати не шкодувала грошей на освіту наймолодшого сина і віддала його до гімназіі. В 1818 - 1925 роках Яків Мостюк навчався в Академічній Львівській гімназії, де вивчав 12 предметів: релігія, латинська, українська (руська), польська, німецька, грецька мови, географія і історія, математика, історія натуральна (зоологія і ботаніка), фізика, логіка, психологія. До необов’язкових предметів належали: каліграфія, рисунки, стенографія, спів, французька і англійська мови. Українська гімназія була дійсно українською, як тоді називано “руською”( не плутати з російською). Вчителі історії і географії (Юрій Полянський, Омелян Терлецький - географія, Яків Яцкевич, Северин Лещій- математика, о. С. Шпитковський та ін.) багато часу присвячували рідній українській історії й географії під час викладів всесвітньої історії й історії Польщі. Суміжні дисципліни викладали визначні вчені-педагоги, серед них: Іван Раковський – учитель природознавства і математики (до 1928 р.), антрополог, голова НТШ (1934–1939 рр.), Олександр Тисовський – учитель природознавства і математики, організатор, основоположник та ідейний натхненник “Пласту”, 1912, Юрій Рудницький (літературний псевдонім – Юліан Опільський) – учитель німецької та польської мов, видатний поет, Тарас Франко – учитель української, німецької, польської мов та “руханки” (фізичного виховання) (1922–1928 рр.), син великого українського письменника Івана Франка.

Переважна більшість викладачів гімназії були членами Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, частина з них брала участь у визвольних боях за Львів, як командири, сотники або поручники Української Галицької Армії. Яків та інші гімназисти мали цінні взірці для наслідування.

Товаришами-гімназистами Якова були- Володимир Стернюк, Мирон Труш - син Івана Труша, Роман Шухевич - він навчався в філії гімназі Після закінчення Академічної львівської гімназіі Яків Мостюк в 1925 вступив до Духовної семінарії Львівскої Архієпархії УГКЦ, ректором якої був Йосиф Сліпий (1926 – 1945 рр.). У 1926 р. під керівництвом Й. Сліпого відбулися установчі збори товариства, на яких розроблено його статут на зразок вищої установи університетського типу, який затвердив митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький (1901 – 1944 рр). Незабаром, 6 жовтня 1929 р. відбулося відкриття Львівської Богословської Академії. Робота “Читальні”  Академії була розділена на богословську, літературну, музично-драматичну, культурно-освітню, видавничу, палітурну, суспільну і господарську секції. Яків Мостюк, завдяки своїм здібностям, став керівником музично-драматичної  секції. "На першому її засіданні, яке відбулося 8 грудня 1929 р., керівник секції Яків Мостюк розповідав студентам історію розвитку театрального мистецтва, ділився своїм досвідом щодо постановки і режисури театралізованих вечорів." Святу Тайну Священства прийняв із рук митрополита Андрея Шептицького у 1931 році.

Священство

В 1930 році до прийняття Таїнства Священства Яків одружився зі Стефанією Батюк (1907 – 1972). В 1931 році о. Яків став парохом церкви св.Онуфрія в с.Дубрівка Лежайського деканату Перемишльської єпархії. В спогадах Мирослава Зубаля, виданих в США 1971 р., згадується о.Яків. Він правив в греко-католицькій парохіЇ, де стояла старовинна церква з 18-го сторіччя. Його дім стояв завжди отвором для гостей, які приїжджали на кожні більші свята. Тоді можна було стрінути знайомих та приятелів і це були найкраші, незабутні часи. Особливо запам'яталися свята Різдва Христового, Йордану й Великодня, коли українська громада збиралася численно, зблизька й здалека. Під час церковних відправ співав у церкві хор до­бре вишколений тоді о. Мостюком. "Хоч ці люди, вийшовши з церкви, роз­мовляли по-польському, то це не перешкоджало їм бути добри­ ми українськими патріотами. Вони говорили: "Ми єстесьми україньци". 4 квітня 1936 року о.Яків отримав канонічну інституцію від Йосафата Коциловського, який тоді очолював Перемишльську єпархію (унійну) в с.Миротині Лежайського деканату. В Миротині при греко-католицькій церкві діяла парохіяльна школа. У 1939 році в с.Миротині проживало 1370 мешканців, з них 260 українців-грекокатоликів, 1090 поляків і 20 євреїв. Крім своєї душпастирської діяльності в парафіях, де б не працював, о.Яків створював дорослі і дитячі хори, в яких прививав маленьким українцям любов до українського народу, традицій, пісень, розвивав музичні та творчі здібності своїх учнів, виявляв обдарованих дітей, прилучав батьків до виконання українських народних пісень.

Файл:Міротин.jpg

О.Яків з дружиною Стефанією і синами Романом і Володимиром в Міротині, Польша, 1937р.

В 1939-1945 рр був парохом в Церкві Преподобної Параскевії в Кавсько. Мирослав Ортинський, дяк і хормейстер, який народився в с. Кавсько, згадує: ,що ще в ранньому дитинстві, разом зі своєю матір'ю, співав у сільському церковному хорі. Маючи 9 років (1940 р.), перші ази дяківського співу п. Мирослав почав пізнавати в хорі хлопчиків під опікою пароха о. Якова Мостюка.

В роки німецької окупації о.Яків далі невпинно продовжував розвивати і навчати співу українську молодь. Так, 9 листопада 1941 р. у місцевій пресі з приводу концерту режисер драмгуртка у Стрию М. Кавка писав щодо хору з с.Кавсько на чолі з о.Мостюком. Коли згадати про цей концерт, то можна сміло сказати, що цей хор належить до найкращих хорів у районі. До репертуару цього хору належали твори Лисенка, Стеценка, Леонтовича, Колеси, Барвінського, Воробкевича.

За часів німецької окупації Митрополит А.Шептицький взявся за відбудову і зміцнення УГКЦ, впорядкування літургійного життя, в тому числі й церковного співу. Так, на передсоборовому засіданні 16 листопада 1942 року повідомлено, що С. Людкевич «обіцяв свою співпрацю», а о. Мостюк з Перемиської єпархії береться за впорядкування Гласопіснця (збірника церковних пісень). Отець Яків з 1945р. став настоятелем Собору Святого Юра у Львові. Після Псевдособору 1946р. духовенство насильно змушували зрікатися греко-католицької віри.

У 1962 р. республіканське релігійне відомство надіслало уповноваженому Ради у справах релігій при Раді Міністрів Української РСР (у Львівській області) Миколі Винниченку запит на матеріал про музику в галицькоцерковних обрядах – вінчання, хрещення, похорону і Літургії. Владні структури вирішили скористатися значним духовним і практичним досвідом отця Якова Мостюка, на той час священика собору св. Юра у Львові. Власне, він і підготував відповідний текст, примірник якого з часом опинився у матеріалах Державного архіву Львівської області. А втім, звернемося безпосередньо до тексту священика, що, на нашу думку, сьогодні має актуальне значення. Адже йдеться про час безбожного радянського тоталітарного режиму. Його владні структури силкувалися в таких матеріалах побачити народно-християнські першоджерела, націоналістичне начало, самобутність української духовної культури. Все це могло стати початком фізичного та морального переслідування людини, а тим більше, чинного священика. Зрештою, так і сталося... Але вже через два роки на нього компетентні органи «накопали» відповідний компромат. 24 січня 1964 р. його зняли з реєстрації, тобто позбавили права служити в церкві у Львові. Причини – без дозволу органів радянської влади освятив воду на свято Йордана. І ще один з доносів на о.Якова - "у проповіді в соборі св. Юра на Різдво Христове закликав віруючих не звертати уваги на зусилля атеїстів відірвати їх від релігії, оскільки релігійна радість має в душі глибокі корені."

У Святоюрському соборі, як стверджував радянський інформатор, "віруючі співали колядки націоналістичного змісту. Так, останній рядок колядки «Во Вифлеємі нині новина» вони закінчили словами: «Даруй волю, даруй долю, нашій неньці Україні». Іншого разу о. Яків сказав членам виконавчого органу собору: «...Ми повинні боротися з комунізмом і старатися, щоб було якомога більше хрещень, шлюбів... Це в наших інтересах»"

З доносів вповноваженого ради по справам релігії Г.Пінчука за 1963 рік - "священник Мостюк з львівської церкви Юра прикликав колегу Кременецького: «Духовенство зобовязане боротись проти комунізму». Вони (священники) всі ще вороже настроєні. Вони розповсюджують слухи про те, що скоро в СССР буде відновлена греко-католицька церква" .

З приходом радянської влади в Галичину о.Яків своїми проповідями умів тримати народ у постійному піднесенні духа й надії на краще завтра. О.Якова радянська влада багаторазово викликала на «розмови», під час яких у нього вимагали працювати на НКВС, доносити і відкривати Таїнства Сповіді. Звичайно, о.Яків на це не погодився і був висланий за межі Львова. Після того, як о.Якову не дали можливості душпастерювати у Львові, він став парохом храму Святих Апостолів Петра і Павла в Рясне. В цій церкві о.Яків зробив значний вклад у її мистецьке відновлення - створив новий іконостас і прикрасив стіни новими образами, також розписував партії голосів для хору і викладав церковний спів. Отець Яків відомий тим, що Він вирізнявся ревністю в служінні та неабиякою смиренністю. Навіть, коли його церковна громада, яка  на той час складалася з жителів-переселенців з різних околиць, й на основі чого відбувалися  суперечки, навіть з приводу назви святині, отцю Якову вдавалося примирити громаду.

В 1967-1972 роках Яків Мостюк був настоятелем Свято-Успенської церкви міста Львова. Але КГБ не залишало його в покої. Інформатори-священнослужителі, що співпрацювали з НКВС, робили доноси на отця Якова, і неодноразово відбувались обшуки в його квартирі. Тоді він ховав в п'єці (пічці) в попелі книжки, за які могли арештувати і закатувати. Так, тепер в родинній колекціі внучки Олени є такі шедеври, як Великий Співаник Червоної Калини і Син України.

Маючи вроджений талант до музики і малювання, і розвинувши його в Академічній Українській Гімназії і Духовній семінарії, Яків Мостюк постійно малював картини (образи) на релігійну тематику для тих церков, в яких служив і не тільки. Вони досі прикрашають їх стіни. Свій музичний талант Яків використовував для гармонізації церковних пісень і колядок для церковного хору. Також у всіх єпархіях, де доводилось служити, організо-вував хори та хори для дітей і прививав молоді любов до української пісні.

Незадовго до своєї смерті, в 1970р. Яків Мостюк закінчив систематизацію написаного ним музичного матеріалу Літургії Іоана Златоустого та хотів надрукувати в церковному журналі, який видавався в Києві. Проте в той час із відомих причин йому в цьому було відмовлено. Його аранжуванням хори користуються досі, наприклад, Львівський чоловічий хор "Благовіст", який став одним з перших в Україні, його засновано у 1991 році.

Родина

Яків Мостюк мав трьох синів – Романа(1932-1987), Володимира (1933-2008) і Зиновія (1942-2005). Всі сини навчались музики з дитинства: Роман грав на віолончелі, Володимир - на скрипці, (грав в симфонічному оркестрі Львівської Політехніки, коли там навчався), а Зиновій - на фортепіано і співав в церковномуи хорі.

Нащадками о.Якова є: донька Володимира – Надія Музика (Мостюк)(1959) з чоловіком Андрієм Музикою – проживає у Львові, її донька Соломія В'язовченко (1978) з чоловіком Олександром і синами - Данилом (2009) і Маркіяном (2013) – проживають в Києві, син Романа – Андрій Мостюк(1965-2021)його син – Роман (1999) та доньки Марта (1989) і Софія (1998) - проживають у Львові, донька Зиновія - Олена Зборівська (1970) з донькою Уляною (1993) – проживають в Торонто.

Могила о. Якова Мостюка та його дружини Стефанії, Янівський цвинтар, поле 35

Помер Яків Мостюк 1 січня 1973 року, похований на Янівському кладовищі в м.Львові біля своєї дружини Стефанії.

Доки ми пам’ятаємо людину, доти вона живе серед нас. Що треба зробити, щоб залишити слід у людській пам’яті? Хтось був активним учасником історичних подій, хтось був винахідником, хтось був героєм, а хтось заслужив повагу щоденною копіткою працею на благо свого народу. Щирий українець Яків Мостюк досяг величі в щоденному житті.