Копержинська Нонна Кронідівна

радянська і українська акторка

Но́нна Кроні́дівна Копержи́нська (1 травня 1920, Київ — 10 червня 1999, Київ) — українська актриса театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1967). Лауреатка театральної премії «Київська пектораль» (1995).

Нонна Кронідівна Копержинська
Ім'я при народженніКопержинська Нонна Кронідівна
Народилася1 травня 1920(1920-05-01)
Київ
Померла10 червня 1999(1999-06-10) (79 років)
Київ
ПохованняБайкове кладовище
Національністьукраїнка
ГромадянствоСРСР / Україна
Діяльністьакторка
Alma materКиївський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності19391999
ЧоловікПавло Шкрьоба
Провідні роліСеклета у фільмі «За двома зайцями»
IMDbID 0465764
Нагороди та премії
Народний артист УРСР

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

ред.

Народилася 1 травня 1920 року в Києві. Коли їй було два роки, в неї помер батько. Потім Нонна з мамою-лікаркою переїхала жити на Донбас у невелике місто — Димитров (нині Мирноград), а пізніше, коли її матір перевели на роботу до Києва, Нонна в 1938 році вступила до театрального інституту. Вона потрапила на курс до Амвросія Бучми. А згодом її помітив Олександр Довженко і в 1939 році зняв у своєму фільмі «Щорс».

У 1941 році почалася німецько-радянська війна Нонні довелося залишити навчання. Закінчила вона його вже після війни. З 1946 року і до кінця життя актриса працювала у театрі імені Івана Франка, створюючи незабутні сценічні образи. Народна артистка України Галина Яблонська, яка працювала з Нонною Копержинською, пригадувала:

  Нонна Копержинська не грала на сцені — вона на ній жила, і в цьому її можна порівняти з Амвросієм Бучмою.  

Вдруге з'явилася на екрані в картині «Украдене щастя» (1952), але народна слава до неї прийшла після ролей у фільмах «За двома зайцями» (1961) і «Королева бензоколонки» (1963). Голос видатної акторки впізнавали і любили шанувальники радіовистав «Театр перед мікрофоном».

 
Могила Нонни Копержинської та Павла Шкрьоби

На початку 1990-х років звільнилась з театру, у 1995 році в останній раз з'явилась на екрані у фільмі Олега Бійми «Острів любові». Померла від онкологічного захворювання 10 червня 1999 року. Через рік, теж від раку, помер старший син Нонни Копержинської, Євген[1]. Похована поруч зі своїм чоловіком, театральним режисером Павлом Шкрьобою на Байковому цвинтарі Києва (ділянка № 49-А).

Ролі в театрі

ред.
Київський театр ім. Івана Франка
  • 1968 — «На сьомому небі» Миколи Зарудного; реж. Дмитро Чайковський — Софія Іванівна[2]
  • Текля («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького)
  • Вустя, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»,
  • Степанида «Не судилось» М. Старицького,
  • Ганна «Фараони» О. Коломійця,
  • Ганна «Безталанна» І. Карпенка-Карого,
  • Люба Шевцова «Молода гвардія» О. Фадєєва,
  • Катерина «В степах України» О. Корнійчука,
  • Настя «Патетична соната» М. Куліша
  • Марина «Дядя Ваня» А. Чехова,
  • Ніна Іванівна «Ретро» О. Галіна
  • Клара Цеханасян «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта
  • Катерина — Пора жовтого листя М. Я. Зарудного
  • Марта — Макар Діброва О. Є. Корнійчука
  • Настя — Украдене щастя" І. Я. Франка
  • Галина Петрівна — Гріх В. К. Винниченка
  • Гордиля — Лиха доля М. П. Старицького
  • Варвара — Мої друзі О. Корнійчука

Фільмографія

ред.

Пам'ять

ред.
 
Меморіальна дошка на Михайлівській вулиці в Києві

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • В. Довгий. «Царівна» [за О. Кобилянською] — український телеформат (зі спогадів сценариста) [згадка про Н. Копержинську, роль Приятелька]/ В. Довгий // Наук. вісн. Чернівецького ун-ту. — Вип. 545—546: Слов'янська філологія. — 2011. — С. 175—178
  • В. О. Жадько. Некрополь на Байковій горі: літ.-публіц. вид. — К. : Фенікс, 2008. — С. 1197, 282. — ISBN 978-966-8567-13-1
  • В. О. Жадько. Український некрополь: іст. наук. довід. — К.: Жадько, 2005. — С. 203. — ISBN 966-8567-01-3
  • Олег Вергеліс. Мама Нонна. Копержинська: актриса літ минулих. Дзеркало тижня. Україна. 7 березня 2008. [Архівовано 23 квітня 2017 у Wayback Machine.]
  • Олександр Рудяченко (01.05.2020). Нонна Копержинська. Чому вони плескають і плескають. Укрінформ.

Посилання

ред.