Михайлівська вулиця (Київ)

Михайлівська вулиця; Київ
Місцевість	Старий Київ
Район	Шевченківський
Назва на честь	Михайлівського Золотоверхого монастиря
Колишні назви
	вул. Паризької Комуни
Загальні відомості
Протяжність	400 м
Координати початку	50°27′05″ пн. ш. 30°31′20″ сх. д. / 50.4515917° пн. ш. 30.522444° сх. д.Координати: 50°27′05″ пн. ш. 30°31′20″ сх. д. / 50.4515917° пн. ш. 30.522444° сх. д.
Координати кінця	50°27′18″ пн. ш. 30°31′14″ сх. д. / 50.45500° пн. ш. 30.520639° сх. д.
поштові індекси	01001
Транспорт
Найближчі станції метро	«Майдан Незалежності»
Автобуси	А 24, 114 (вихідні)
Тролейбуси	Тр 6, 16, 18 (по Малій Житомирській вулиці)
Рух	двосторонній
Покриття	асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі	11060
У проєкті OpenStreetMap	r370151
На карті	; На карті населеного пункту
Мапа
Михайлівська вулиця у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Михайлівська вулиця.

Миха́йлівська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Майдану Незалежності до Михайлівської площі.

Прилучається Михайлівський провулок.

Історія ред.

Одна з найдавніших радіальних вулиць у південній частині колишнього «міста Ярослава». Виникла на шляху від Лядської брами до Михайлівського монастиря, на честь якого отримала свою назву.

Як вулиця, на якій були поставлені стовпи для освітлення, згадується в документі 1799 року. На плані міста 1803 року, складеному архітектором Андрієм Меленським, зазначена під нинішньою назвою^[1].

З 1926 року мала назву вулиця Паризької комуни (назву підтверджено 1944 року^[2]), на честь Паризької комуни — революційного уряду Парижа в березні — травні 1871 року.

Історичну назву вулиці було відновлено 1990 року^[3].

Також назву Михайлівська деякий час мала вулиця Юрія Шевельова в Новій Дарниці.

Забудова ред.

У 1861 році віднесена до вулиць 1-го розряду, на ній дозволялося споруджувати лише кам'яні будинки висотою не менш ніж у два поверхи^[4]. Вулиця має периметральну садибну систему забудови з внутрішніми подвір'ями. Деякі садиби наскрізні, виходять на паралельні вулиці — Малу Житомирську та Трьохсвятительську, формуючи їх архітектурне обличчя. Будинки зведені щільно один до одного, це пояснюється тим, що в другій половині XIX століття, коли ділянка почала забудовуватися, ціни на землю в цій місцевості дуже зросли.

Вулиця забудована переважно дво—шестиповерховими будинками, зведеними в середині XIX — на початку XX століття, у характерних для цього часу стилях пізнього класицизму, історизму, модерну та цегляного стилю. В їх будівництві брали участь відомі архітектори тих часів — Микола Горденін, Микола Казанський, Андрій-Фердінанд Краусс, Валер'ян Куликовський, Володимир Ніколаєв, Павло Спарро, Ромуальд Тустановський, Карл Шиман, Олександр Шіле та інші.

Пам'ятки архітектури ред.

буд. № 6, 6-А, 6-Б — садиба другої половини XIX століття. Буд. № 6 зведений у 1860-х роках архітектором Ромуальдом Тустановським в еклектичному стилі, Будинки № 6-А та № 6-Б зведені у 1896 році у цегляному стилі відповідно архітекторами Карлом Шиманом та Андрієм-Фердінандом Крауссом.
буд. № 7 — садиба кінця XIX — початку XX століття. Житловий будинок зведений у 1894 році архітектором Миколою Казанським в еклектичному стилі. До садиби також належить будинок № 8 по Малій Житомирській вулиці.
буд. № 8 — житловий будинок у стилі неоренесанс (кінець XIX століття). Архітектор Володимир Ніколаєв.
буд. № 9 — житловий будинок у стилі неоренесанс (1875 — початок XX століття). Архітектор Павло Спарро.
буд. № 10 (знесено наприкінці 2016^[5]^[6] року) — житловий будинок у еклектичному стилі з елементами бароко (кінець XIX століття). Архітектор Микола Казанський.
буд. № 11 — житловий будинок у стилі київського ренесансу (1899). Архітектор Андрій-Фердінанд Краусс.
буд. № 12 та № 12-А — садиба другої половини XIX століття. Складається з головного будинку, зведеного в стилі пізнього класицизму в 1853 році та флігелю в цегляному стилі (1898). Архітектор Микола Горденін.
буд. № 14-А — житловий будинок у цегляному стилі (1882).
буд. № 15/1 — житловий будинок у цегляному стилі (1881). Архітектор Валер'ян Куликовський.
буд. № 16-А — житловий будинок у цегляному стилі (1888). Архітектор Андрій-Фердінанд Краусс.
буд. № 16-Б — житловий будинок у цегляному стилі (1892—1893). Архітектор Микола Горденін.
буд. № 17/2 — житловий будинок, зведений за зразковим проєктом у 1857—1862 роках у стилі пізнього класицизму. Добудовувався в 1872 році (архітектор Микола Юргенс), 1879 та 1883 роках (архітектор Володимир Ніколаєв).
буд. № 18-А, 18-Б, 18-В — садиба середини XIX — початку XX століття. У забудові брали участь архітектори Олександр Шіле, Володимир Ніколаєв, Іван Ганф. Будинок № 18-А зведений у стилі модерн, будинки № 18-Б та 18-В — у цегляному стилі.
буд. № 19 — житловий будинок у стилі неоренесанс (1911)
буд. № 20-А, 20-Б, 20-В — садиба середини XIX — початку XX століття. Будинок № 20-В спорудив Володимир Ніколаєв у еклектичному стилі.
буд. № 21 — житловий будинок у еклектичному стилі (середина XIX століття.)
буд. № 22-А та 22-Б — садиба 1899—1900 років. Зведена архітектором Андрієм-Фердінандом Крауссом у еклектичному стилі.
буд. № 24-А, 24-Б, 24-В та 24-Д — садиба середини XIX — початку XX століття. Складається з готелю, трьох житлових будинків, службового будинку та флігелю (частково належить до Трьохсвятительської вулиці). Готель (вул. Трьохсвятительська, 13) та житловий будинок (№ 24-В) зведені в еклектичному стилі за проєктом інженера Гаврила Познякова. Житловий будинок (№ 24-А) зведений архітектором Врордимиром Ніколаєвим у 1877 році в стилі неоренесанс, пізніше надбудовувався. 1887 року побудували ще один житловий будинок у еклектичному стилі (зараз це вул. Трьохсвятительська, 13), за проєктом інженера Вадима Катеринича. Службовий будинок (№ 24-Д) зведений у 1875 році архітектором Павлом Спарро. Флігель у цегляному стилі побудовано наприкінці XIX — на початку XX століття.

Зображення ред.

Буд. № 6
Буд. № 6-А
Буд. № 6-Б
Буд. № 8
Буд. № 9
Буд. № 11
Буд. № 13
Буд. № 14-А
Буд. № 15/1
Буд. № 16
Буд. № 16-Б
Буд. № 17/2
Буд. № 18-А
Буд. № 18-В
Буд. № 19
Буд. № 20-Б
Буд. № 21
Буд. № 22-А
Буд. № 22-Б
Буд. № 24-А
Буд. № 24-Б
Буд. № 24-В

Особистості ред.

У будинку № 1 (не зберігся) у 1859 році зупинявся Тарас Шевченко під час свого перебування в Києві. У будинку № 10 розміщувалися редакції перших українських видань, які виходили в січні 1906 року.

На вулиці проживали відомі діячі науки та культури. У будинку № 7 мешкав лікар Сергій Томілін, а в цій же садибі, але по Малій Житомирській вулиці — лікар Василь Виноградов.

У будинку № 9 у 1917—1918 роках проживав художник Михайло Жук, а в № 10 — журналіст Михайло Кисельов, у гостях у якого бували письменник Олександр Купрін, філософ Микола Бердяєв, композитор Микола Лисенко.

У будинку № 12 у 1887—1888 роках жив історик, педагог та громадський діяч Феофан Лебединцев, який видавав журнал «Київська старина», також актриса та педагог Поліна Нятко, а в будинку № 12-А мешкав лікар-педіатр, меценат та колекціонер Давид Сігалов.

У будинку № 18А у 1990—1994 роках жили і працювали художники творчого угрупування Паризька комуна Олександр Соловйов, Олександр Гнилицький, Олег Голосій, Дмитро Кавсан, Олександр Клименко (більш знаний як Олаф Клеменсен), Валерія Трубіна, а також - Леонід Вартиванов, Юрій Соломко.

У будинку № 21 жив лікар Микола Волкович та директор Олександрівської міської лікарні Олексій Лєсков, у якого неодноразово зупинявся його брат Микола Лєсков.

У будинку № 22-А проживав лікар Йосип Дейч, власник відомої в той час водолікарні, у цій же садибі мешкав архітектор Іван Бєляєв. У будинку № 24 у свого брата зупинявся Панас Мирний.

У будинку № 16-А в 1893—1898 роках діяла Музично-драматична школа Станіслава Блуменфельда, в якій викладали оперні співачки Катерина Массіні, Ксенія Прохорова-Мауреллі, композитор Микола Лисенко, музиканти Казимир П'ятигорович, Ян Шебелик, музикознавець Григорій Любомирський, актори А. Долинов та Євген Недєлін (Недзельський), навчалися співак Григорій Внуковський та композитор Олександр Кошиць. На початку XX століття в цьому будинку діяло музично-драматичне училище Марії Лєсневич-Носової, де викладали актор і режисер Микола Соловцов, актори Михайло Багров, Євген Недєлін (Недзельський), Марія Старицька, композитор Олексій Глуховцев.

Графіті у сквері Небесної Сотні

Установи та заклади ред.

Готель «Козацький» (буд. № 1/3)
Музично-театральна обласна бібліотека (буд. № 9)
Центр мистецтв «Новий український театр» (буд. № 24-Ж)

Сквер ред.

Сквер Небесної Сотні

Примітки ред.

↑ План Києва: друга та третя частини (1803 р.) // Наук. архів Ін-ту археології НАН України. — ф. 14. — спр. 116.
↑ Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 38. Арк. 65–102. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 19 жовтня 1990 року № 905 «Про повернення вулицям історичних назв, найменування та перейменування вулиць, станцій метро та нового мостового переходу в м. Києві» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 8. Спр. 3775. Арк. 75–77. (Бюлетень виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів. — 1990. — № 11. — С. 10–11.) [Архівовано з першоджерела 8 березня 2013.]
↑ Вѣдомость о раздѣленіи улицъ на разряды въ г. Кіевѣ, по ВЫСОЧАЙШЕ утвержденному 11 мая 1861 года плану [Архівовано 7 лютого 2021 у Wayback Machine.] // ДАКО: ф. 35, оп. 1, спр. 535, арк. 1–3. (рос. дореф.)
↑ Інститут дозволив рідній фірмі підручного Азарова звести бізнес-центр за 250 метрів від Майдану.
↑ Як тебе захистити, Києве мій?. Архів оригіналу за 11 листопада 2019.

Джерела ред.

Михайлівська вулиця у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Київ»
	Файли у Вікісховищі^?