Відкрити головне меню

Михайлівська вулиця (Київ)

вулиця в Шевченківському районі Києва

Миха́йлівська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Майдану Незалежності до Михайлівської площі.

Михайлівська вулиця
Київ
Михайловская 11 Киев 2012 01.JPG
Місцевість Старий Київ
Район Шевченківський
Назва на честь Михайлівського Золотоверхого монастиря
Колишні назви
вул. Паризької Комуни
Загальні відомості
Протяжність 400 м
Координати початку 50°27′05″ пн. ш. 30°31′20″ сх. д. / 50.4515917° пн. ш. 30.522444° сх. д. / 50.4515917; 30.522444Координати: 50°27′05″ пн. ш. 30°31′20″ сх. д. / 50.4515917° пн. ш. 30.522444° сх. д. / 50.4515917; 30.522444
Координати кінця 50°27′18″ пн. ш. 30°31′14″ сх. д. / 50.45500° пн. ш. 30.520639° сх. д. / 50.45500; 30.520639
Поштові індекси 01001
Транспорт
Найближчі станції метро Kiev Metro Second Line logo.svg «Майдан Незалежності»
Автобуси А 24, 114 (вихідні)
Тролейбуси Тр 6, 16, 18 (по Малій Житомирській вулиці)
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 11060
У проекті OpenStreetMap r370151
На карті Вулиця Мала Житомирська.jpg
На карті населеного пункту
Мапа
CMNS: Михайлівська вулиця (Київ) на Вікісховищі

Прилучається Михайлівський провулок.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Одна з найдавніших радіальних вулиць у південній частині колишнього «міста Ярослава». Виникла на шляху від Лядської брами до Михайлівського монастиря, на честь якого отримала свою назву.

Як вулиця, на якій були поставлені стовпи для освітлення, згадується в документі 1799 року. На плані міста 1803 року, складеному архітектором Андрієм Меленським, зазначена під нинішньою назвою[1].

З 1926 року мала назву вулиця Паризької комуни (назву підтверджено 1944 року[2]), на честь Паризької комуни — революційного уряду Парижа в березні — травні 1871 року.

Історичну назву вулиці було відновлено 1990 року[3].

Також назву Михайлівська деякий час мала вулиця Юрія Шевельова в Новій Дарниці.

ЗабудоваРедагувати

У 1861 році віднесена до вулиць 1-го розряду, на ній дозволялося споруджувати лише кам'яні будинки висотою не менш ніж у два поверхи[4]. Вулиця має периметральну садибну систему забудови з внутрішніми подвір'ями. Деякі садиби наскрізні, виходять на паралельні вулиці — Малу Житомирську та Трьохсвятительську, формуючи їх архітектурне обличчя. Будинки зведені щільно один до одного, це пояснюється тим, що в другій половині XIX століття, коли ділянка почала забудовуватися, ціни на землю в цій місцевості дуже зросли.

Вулиця забудована переважно дво—шестиповерховими будинками, зведеними в середині XIX — на початку XX століття, у характерних для цього часу стилях пізнього класицизму, історизму, модерну та цегляного стилю. В їх будівництві брали участь відомі архітектори тих часів — Микола Горденін, Микола Казанський, Андрій-Фердінанд Краусс, Валер'ян Куликовський, Володимир Ніколаєв, Павло Спарро, Ромуальд Тустановський, Карл Шиман, Олександр Шіле та інші.

Пам'ятки архітектуриРедагувати

  • буд. № 6, 6-А, 6-Б — садиба другої половини XIX століття. Буд. № 6 зведений у 1860-х роках архітектором Ромуальдом Тустановським в еклектичному стилі, Будинки № 6-А та № 6-Б зведені у 1896 році у цегляному стилі відповідно архітекторами Карлом Шиманом та Андрієм-Фердінандом Крауссом.
  • буд. № 7 — садиба кінця XIX — початку XX століття. Житловий будинок зведений у 1894 році архітектором Миколою Казанським в еклектичному стилі. До садиби також відноситься будинок № 8 по Малій Житомирській вулиці.
  • буд. № 8 — житловий будинок у стилі неоренесанс (кінець XIX століття). Архітектор Володимир Ніколаєв.
  • буд. № 9 — житловий будинок у стилі неоренесанс (1875 — початок XX століття). Архітектор Павло Спарро.
  • буд. № 10 — житловий будинок у еклектичному стилі з елементами бароко (кінець XIX століття). Архітектор Микола Казанський.
  • буд. № 11 — житловий будинок у стилі київського ренесансу (1899). Архітектор Андрій-Фердінанд Краусс.
  • буд. № 12 та № 12-А — садиба другої половини XIX століття. Складається з головного будинку, зведеного в стилі пізнього класицизму в 1853 році та флігелю в цегляному стилі (1898). Архітектор Микола Горденін.
  • буд. № 14-А — житловий будинок у цегляному стилі (1882).
  • буд. № 15/1 — житловий будинок у цегляному стилі (1881). Архітектор Валер'ян Куликовський.
  • буд. № 16-А — житловий будинок у цегляному стилі (1888). Архітектор Андрій-Фердінанд Краусс.
  • буд. № 16-Б — житловий будинок у цегляному стилі (1892—1893). Архітектор Микола Горденін.
  • буд. № 17/2 — житловий будинок, зведений за зразковим проектом у 1857—1862 роках у стилі пізнього класицизму. Добудовувався в 1872 році (архітектор Микола Юргенс), 1879 та 1883 роках (архітектор Володимир Ніколаєв).
  • буд. №№ 18-А, 18-Б, 18-В — садиба середини XIX — початку XX століття. У забудові брали участь архітектори Олександр Шіле, Володимир Ніколаєв, Іван Ганф. Будинок № 18-А зведений у стилі модерн, будинки №№ 18-Б та 18-В — у цегляному стилі.
  • буд. № 19 — житловий будинок у стилі неоренесанс (1911)
  • буд. №№ 20-А, 20-Б, 20-В — садиба середини XIX — початку XX століття. Будинок № 20-В спорудив Володимир Ніколаєв у еклектичному стилі.
  • буд. № 21 — житловий будинок у еклектичному стилі (середина XIX століття.)
  • буд. №№ 22-А та 22-Б — садиба 1899—1900 років. Зведена архітектором Андрієм-Фердінандом Крауссом у еклектичному стилі.
  • буд. №№ 24-А, 24-Б, 24-В та 24-Д — садиба середини XIX — початку XX століття. Складається з готелю, трьох житлових будинків, службового будинку та флігелю (частково відноситься до Трьохсвятительської вулиці). Готель (вул. Трьохсвятительська, 13) та житловий будинок (№ 24-В) зведені в еклектичному стилі за проектом інженера Гаврила Познякова. Житловий будинок (№ 24-А) зведений архітектором Врордимиром Ніколаєвим у 1877 році в стилі неоренесанс, пізніше надбудовувався. У 1887 році побудували ще один житловий будинок у еклектичному стилі (зараз це вул. Трьохсвятительська, 13), за проектом інженера Вадима Катеринича. Службовий будинок (№ 24-Д) зведений у 1875 році архітектором Павлом Спарро. Флігель у цегляному стилі побудовано наприкінці XIX — на початку XX століття.

ЗображенняРедагувати

ОсобистостіРедагувати

У будинку № 1 (не зберігся) у 1859 році зупинявся Тарас Шевченко під час свого перебування в Києві. У будинку № 10 розміщувалися редакції перших українських видань, які виходили в січні 1906 року.

На вулиці проживали відомі діячі науки та культури. У будинку № 7 мешкав лікар Сергій Томілін, а в цій же садибі, але по Малій Житомирській вулиці — лікар Василь Виноградов.

У будинку № 9 у 19171918 роках проживав художник Михайло Жук, а в № 10 — журналіст Михайло Кисельов, у гостях у якого бували письменник Олександр Купрін, філософ Микола Бердяєв, композитор Микола Лисенко.

У будинку № 12 у 18871888 роках жив історик, педагог та громадський діяч Феофан Лебединцев, який видавав журнал «Київська старина», також актриса та педагог Поліна Нятко, а в будинку № 12-А мешкав лікар-педіатр, меценат та колекціонер Давид Сігалов.

У будинку № 21 жив лікар Микола Волкович та директор Олександрівської міської лікарні Олексій Лєсков, у якого неодноразово зупинявся його брат Микола Лєсков.

У будинку № 22-А проживав лікар Йосип Дейч, власник відомої в той час водолікарні, у цій же садибі мешкав архітектор Іван Бєляєв. У будинку № 24 у свого брата зупинявся Панас Мирний.

У будинку № 16-А в 18931898 роках діяла Музично-драматична школа Станіслава Блуменфельда, в якій викладали оперні співачки Катерина Массіні, Ксенія Прохорова-Мауреллі, композитор Микола Лисенко, музиканти Казимир П'ятигорович, Ян Шебелик, музикознавець Григорій Любомирський, актори А. Долинов та Євген Недєлін (Недзельський), навчалися співак Григорій Внуковський та композитор Олександр Кошиць. На початку XX століття в цьому будинку діяло музично-драматичне училище Марії Лєсневич-Носової, де викладали актор і режисер Микола Соловцов, актори Михайло Багров, Євген Недєлін (Недзельський), Марія Старицька, композитор Олексій Глуховцев.

Установи та закладиРедагувати

  • Готель «Козацький» (буд. № 1/3)
  • Музично-театральна обласна бібліотека (буд. № 9)

СкверРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. План Києва: друга та третя частини (1803 р.) // Наук. архів Ін-ту археології НАН України. — ф. 14. — спр. 116.
  2. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  3. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 19 жовтня 1990 року № 905 «Про повернення вулицям історичних назв, найменування та перейменування вулиць, станцій метро та нового мостового переходу в м. Києві» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 3775, арк. 75–77. (Бюлетень виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів. — 1990. — № 11. — С. 10–11.) Архівовано з першоджерела 8 березня 2013.
  4. Вѣдомость о раздѣленіи улицъ на разряды въ г. Кіевѣ, по ВЫСОЧАЙШЕ утвержденному 11 мая 1861 года плану // ДАКО: ф. 35, оп. 1, спр. 535, арк. 1–3. (рос. дореф.)

ДжерелаРедагувати