Коня́рство — галузь тваринництва, яка займається розведенням та використанням коней. Конярство використовує відкриття та набутки гіпології, науки про коней.

Принципи класифікації коней ред.

 
Ліпицький кінний завод

В конярстві як окремій галузі тваринництва існує своя термінологія з описом окремих груп коней для подальшої роботи і відповідного використання.

За походженням ред.

Окремо виділяють за походженням дикі, здичавілі, одомашнені.

За породною та племінною приналежністю ред.

За екстер'єром ред.

  • Масті коней прийнято розрізняти як унікальну селекційну ознаку, що має своє генетичне та фенотипове обґрунтування.
Докладніше: Масть коня
  • Інші екстер'єрні особливості також є важливими і в деяких випадках генетично визначеними (низькорослі породи коней та поні).
Докладніше: Статі коня

За основними сферами застосування ред.

Відповідно до наявних алюрів та можливому напрямку селекційної роботи (верхові, рисисті, запряжні, універсальні, ваговози).

Взаємодія коня і людини ред.

 
Кінний завод в Німеччині

Найвідомішим типом взаємодії коней і людей є верхова їзда та кінний спорт, однак, в ширшому розумінні, люди взаємодіють з кіньми не лише верхи, безпосередньо перебуваючи на спині коня, а й на землі, тренуючи, спілкуючись, чи виконуючи інші маніпуляції. До таких взаємодій можна віднести:

  • Догляд за кіньми
  • Любительський та шоу напрям
  • Робочий (сільськогосподарський, транспортний) напрям
  • Службовий напрям (кінна поліція, кіннота)
  • Спортивний (випробувальний та змагальний) напрям
  • Терапевтичний (лікувальний) напрям
  • Продуктивний напрям

Конярство в Україні ред.

Відсутність обліку коней до кінця ХІХ ст. не дає картини розвитку конярства, лише кінський перепис 1882 р. вперше встановив кількість коней в Україні — 2 858 000 голів. Щорічний приріст коней в Україні становив більше 80 тисяч голів, у 1916 р. кількість коней дорівнювала 5 424 000 голів[1][2][3]. Як зазначає Кунець[3], «до Першої світової війни Росія за кількістю коней була першою країною у світі: в 1912 р. вона мала близько 35 млн голів. США, найбагатша країна після Росії за кількістю коней, у 1910 р. мала їх тільки 19 833 000 голів. Число коней у Росії було не тільки вище за будь-яку європейську державу, а майже удвічі перевищувало загальну чисельність коней разом узятих держав Західної Європи».

  Зовнішні відеофайли
  Кінні заводи - візитна картка Біловодщини// 16.11.2021 р.

У 1920 р. Українська республіка нараховувала 4,52 млн коней, у 1922 р. — близько 4,11 млн[3].

В Україні конярство ведеться у племінному, робочо-користувальному та спортивному напрямках. У різних регіонах України через різні кліматичні й економічні умови розводили коней певного типу. У Донецькій губернії, східний частині Харківської губернії, частині Полтавської та Київської губерній переважав верховий тип, в Катеринославській губернії — рисистий, у Харківській, Полтавській, Чернігівський — ваговозний сільськогосподарський[3].

В Україні нараховувалося 589 приватних кінних заводів із 14 036 матками, а також 5 державних кінних заводів (4 Біловодські та заснований у 1915 р. Державний чистокровний ім. М. І. Лазарева кінський завод Полтавської губернії)[3]. У 1920-ті роки у Молочанську на базі колишніх стаєнь та ферм німецьких колоністів сформували Південні державні заводські стайні, діяв також іподром[4].

Породи ред.

 

Найпоширеніші породи:

Племінне конярство ред.

Племінне ядро основних поліпшуючих порід коней зосереджено в 17 кінних заводах України. Дібровський кінний завод 61 [5] виростив чемпіона і рекордиста орловської рисистої породи — жеребця Піона родоначальника нової лінії.

 

Новоолександрівський кінний завод №64 сконцентрував генофонд ваговозних порід коней, а також створив нову новоолександрівську ваговозну породу, яка має лінії жеребців Кокетливого, Тантала, Стиля, тут вирощено чемпіонів і рекордистів цієї породи.

Деркульський кінний завод[6] №63 у Данилівці вивів лінію жеребця Дугласа, яка розповсюджена в пострадянських країнах. Крім того, вирощено скакунів, жеребців-плідників. Чемпіонами породи стали жеребці Деракий та Задорний.

Стрілецький кінний завод №60[7] виростив високоякісного «дербіста» чистокровної верхової породи жеребця Брімстона, який дав чотири «дербіста» в тому числі тричі вінчаного жеребця Будинка.

Вихованці Онуфрієвського кінного заводу[8] чистокровної верхової породи одержали перемогу в головних традиційних та міжнародних призах; Ринжир, Гугенот, Бравада, Ескадрон, Гудзон, Дегестан, Едіт, Брезент, Хельсинг, Менует, Байкал і інші.

 
Мапа показує поголів'я коней у 2003 році в кожній окремо взятій країні у відсотках порівняно з лідером — Китаєм (100 % = 8 088 000 голів).

Станом на 1 січня 1998 в Україні налічувалось 736,9 тисяч голів коней. Роботу в галузі конярства координують: корпорація «Конярство України» та асоціація «Укркіньпром». Удосконалення племінних якостей, вирощування та випробування коней зосереджених в конезаводах та іподромах України проводить корпорація «Конярство України».

Асоціація «Укркіньпром» забезпечує господарства і населення України обозними і лимарними виробами, кінно-причепними знаряддями, засобами догляду за кіньми і постійно вдосконалює та впроваджує — у виробництво нові конкурентоспроможні зразки кінно-причепного знаряддя.

Чистокровні коні, народжені в України, не тільки можуть отримувати паспорти міжнародного зразка, а ще мають право на випробування та розведення за кордоном. Таке рішення прийняв та оголосив Міжнародний комітет з Племінних книг на своєму останньому засіданні 6 жовтня в Парижі (Франція). Таким чином, Україна досягла найвищої сходинки у всесвітньому міжнародному чистокровному конярстві. Це сталося завдяки спільній багаторічній праці фахівців «Конярства України» та Асоціації Жокей-клуба «Україна» щодо легітимізації чистокровного поголів'я коней України[9].

Заводи ред.

Див. також ред.


Примітки ред.

  1. Список частных конских заводов в России. — СПб. : Изд. ГУГК, 1904. — 1277 с.
  2. Мердер И. А. Список частных конских заводов в России / И. А. Мердер. — СПб. : Тип. Э. Метцига, 1878. — 414 c.
  3. а б в г д цитовано за Кунець В. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Соціально-економічні, політичні, правові та організаційні чинники становлення племінного конярства в Україні (друга половина ХІХ — перша чверть ХХ століть) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  4. Федоренко А. А. Летели, как птицы, горячие кони // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 12, с. 29-55
  5. Державні коні можуть опинитися на м'ясокомбінатах через приватизацію галузі. Архів оригіналу за 9 квітня 2017. Процитовано 9 квітня 2017. 
  6. «Деркульский конный завод» [Архівовано 6 листопада 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  7. Журнал «Конный Мир». Стрелецкий конный завод [Архівовано 13 жовтня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  8. Бизнес гид. Онуфриевский конный завод № 175[недоступне посилання]
  9. Мінагрополітики: Україна досягла найвищої сходинки у всесвітньому міжнародному чистокровному кіннозаводстві. Архів оригіналу за 9 квітня 2017. Процитовано 9 квітня 2017. 

Бібліографія ред.

Джерела ред.

  • Закон України «Про племінну справу у тваринництві». Київ, 2001.
  • Нормативно-правові акти з ідентифікації та реєстрації тварин. Київ, 2005.
  • Наказ Міністерства аграрної політики України № 496 «Про запровадження ідентифікації і реєстрації коней» від 31 грудня 2004 року.

Монографії. Статті ред.

українською
  • Гопка, Б.М. та інші. Практикум з конярства. Київ, 2011. [1]
  • Внесок вчених Інституту тваринництва УААН у розвиток конярства України : бібліограф. покажч. наук. пр. за іст. період існування установи (1944-2009 роки) / НААН України, Ін-т тваринництва ; [уклад.: В. В. Кунець та ін. ; наук. ред. Є. В. Руденко]. - Х., 2009. - 74, [4] с. : фотогр.
  • Правила випробування племінних коней рисистих, верхових і ваговозних порід на іподромах України /І.П. Горошко, О.А. Калантар та ін., 2-е вид. доповн. і доопрац. Київ, 2002.
москвинською
  • Лавринович М.О. Иппология. Курс кавалерийских военных училищ. Изд. 2-ое. Санкт-Петербург, 1911.
  • Долматов А.Д. Справочная книжка кавалериста, коневода, спортсмена и любителя лошади. Петербург: Госиздат, 1921.
  • Алтухов, П.Г. Лошадь. Руководство для сельских хозяев. Ленинград: Мысль, 1929.
  • Марксон В.А. Учение о волосяных вихрах как один из методов оценки лошади // Вестник животноводства. 1929. № 9. С. 66-71.
  • Красников А.С. Экстерьер лошади. Москва: Госсельхозиздат, 1957.
  • Лисенков А.А. Международная система единиц СИ. Москва: Наука, 1966.
  • Барминцев Ю.Н. и др. Коннозаводство и конный спорт. Москва: Колос, 1972.
  • Кожевников Е.В., Гуревич Д.Я. Отечественное коневодство. История, современность, проблемы. Москва: Агропромиздат, 1990.
  • Гуревич Д.Я. Справочник по конному спорту и коневодству. Москва: Центрполиграф, 2000.
  • Бишоп Р. Кормление лошадей: Полное руководство по правильному кормлению лошадей / Перев. с англ. Москва: аквариум Бук, 2004.

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Конярство