Вікіпедія

Консульство СРСР у Львові

Консульство СРСР у Львові (1927—1939) — радянське дипломатичне представництво консульського відділу Наркомату закордонних справ СРСР на землях Західної України у складі Польщі. Було відкрито у серпні 1927 року за адресою вул. Набеляка, 27 (нині вул. Котляревського).

Будинок № 27 на нинішній вулиці Котляревського, де у 1927–1939 роках розміщувалось консульство СРСР

Консульство було засновано за ініціативи діячів УСРР націонал-комуністів Юрія Коцюбинського, Миколи Скрипника, Олександра Шумського. Сприяло розширенню економічних, наукових та культурних зв'язків, захисту прав громадян СРСР; вирішувано питання про тимчасові поїздки і виїзд до СРСР з наданням радянського громадянства мешканцям західно-українських земель, здійснювало видачу паспортів, віз, актів громадянського стану, збір інформації про економічний і політичний стан у Польщі; поширювало інформацію про життя в СРСР; після 1933 року займалося здебільшого збором інформації про військово-політичний стан у Польщі, діяльність українських громадських та політичних організацій.

Перший період (1927–1933) ред.

На першому етапі діяльності (1927–1933) зусиллями консулів Семена Кириченка, Юрія Лапчинського та Григорія Радченка сприяло розвитку економічних і культурних зв'язків з УСРР. Через консульство частково фінансувалися Наукове товариство імені Шевченка у Львові (12 тис. дол. щорічно), українське шкільництво (77 тис. дол.), радянофільські видання «Сельроб», «Світло», «Культура», видавалися пенсії Ользі Кобилянській, Василеві Стефанику, вдові Івана Франка — Ольга Хоружинській, виплати академікам Михайлові Возняку, Філарету Колессі, Кирилові Студинському, Василеві Щурату, гонорари, видані західно-українським авторам за твори, опубліковані в СРСР. Унаслідок голодомору 1932–1933 років в УСРР, сталінських репресій і терору в Україні на початку 1930-х років виїзди до СРСР майже припиняються (1936 року — близько 25 заяв), згортається культурний обмін.

Першим консулом був Семен Кириченко — партійний функціонер нижчої ланки, сільський учитель за освітою, родом із Полтавщини. Він був далекий від дипломатичного етикету, тому консульство жило ізольованим життям. У 1928 році Семен Кириченко був відкликаний через інтерв'ю кореспондентові щоденної львівської газети «Слово Польське». Описуючи прекрасне життя в СРСР, він заохочував польських інженерів мігрувати туди, а наприкінці додав, що не цікавиться українцями («людністю руською»).

Після нього консульство очолив Юрій Лапчинський екс-секретар Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. За нього консульство зажило звичним для відкритої дипломатії життям: прес-конференції, зустрічі з діячами науки та культури, презентації тощо. Встановивши приязні стосунки з українською інтелігенцією, новий консул сприяв поїздкам українських істориків, літераторів і музикантів до Харкова та Києва. В 1929 року Львів відвідав нарком освіти УРСР Микола Скрипник. Лапчинський навіть спланував інтригу проти головного редактора «Літературно-наукового вісника» Дмитра Донцова, відомого ідеолога українського націоналізму, і пробував домогтися більшовизації ЛНВ.

21 листопада 1929 під час демонстрацій львівських студентів проти репресій на радянській Україні у вікна консульства вперше полетіло каміння. Відтоді це стало традицією. Москва відкликала Юрія Лапчинського 1930 року через його відкритий лист до української інтелігенції про так званий процес Спілки визволення України: його спроби виправдати своїх хазяїв викликали серед львів'ян велике обурення. 1937 року Юрій Лапчинський закінчив життя у нетрях ГУЛАГу.

Наступним керівником консульства СРСР у Львові був Григорій Радченко, колишній український соціал-демократ. Григорій Радченко підтримував контакти з українською інтелігенцією. Його світлини можна побачити в спогадах Лариси Крушельницької «Рубали ліс» (2001): стилізований під сільського дядька високий і гладкий чоловік у підперезаній поясом вишитій сорочці та юхтових чоботях. Григорія Радченка відкликали до Москви відразу після самогубства Миколи Стронського. Невдовзі він також загинув у ГУЛАГу.

21 жовтня 1933 року на знак протесту проти Голодомору в Україні в 1932—33 роках член ОУН Микола Лемик застрелив секретаря консульства Олексія Майлова (радянського розвідника).

Другий період (1934–1939) ред.

У подальші роки наступні консули Петро Світнєв, Анатолій Клімов та Єлисей Синіцин (працівник зовнішньо-політичної розвідки НКВД СРСР) займалися здебільшого збором інформації про військово-політичний стан у Польщі, діяльність українських громадських та політичних організацій і їхніх діячів, які стали у 1939–1941 роках об'єктом репресій.

Після відкликання Григорія Радченка та вбивства Олексія Майлова консульство СРСР у Львові, хоча й отримало ранг генерального, знову повернулася до дипломатичного стилю, кваліфікованого як splendid isolation. Радянські дипломати підтримували деякі контакти лише зі своїми чехословацькими та французькими колегами (хоча напередодні Другої світової війни у Львові діяло 16 іноземних представництв). Після 1933 року вони відмовилися навіть від традиції дипломатичного рауту в честь річниці Жовтневого перевороту 1917 року. Лише 1937 року знову відбувся урочистий прийом, на якому були дипломати інших країн, високопоставлені представники польської влади й інтелігенція.

За даними Кіма Науменка, якщо 1928 року радянське консульство задовольнило 116 із поданих 538 заяв про виїзд і видало 24 візи на 113 охочих відвідати СРСР, то 1938-го не видало жодного дозволу на постійне проживання (було 44 охочих) і видало лише три візи для тимчасових поїздок (18 охочих).

На початку 1939 року Москва відкликала консула Анатолія Клімова додому. Оскільки замість нього не приїхав ніхто, а секретар П. Зяблов підготував документи консульства для передачі до архіву Наркомату закордонних справ, можна припустити, що Москва планувала закрити своє львівське представництво. Серед документів радянського консулату у Львові, які тепер зберігають в архіві Міністерства закордонних справ Російської Федерації, хронологічно останнім є повідомлення віце-консула В. Синіцина про бомбардування Львова німецькою авіацією та про настрої мешканців міста за 9 вересня 1939 року.

22 вересня 1939 року до Львова вступили війська 6-ї радянської армії. Серед тих, хто їх вітав на вулицях міста, були також працівники генерального консульства СРСР.

Консульство припинило діяльність у зв'язку з приєднанням Західної України до УРСР.

Консули СРСР у Львові ред.

Джерела та література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Консульство_СРСР_у_Львові&oldid=39363670