Коцюбинський Юрій Михайлович

Юрій Михайлович Коцюбинський
Народився25 листопада (7 грудня) 1896[1]
Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
Помер8 березня 1937(1937-03-08) (40 років)
Москва, Російська РФСР, СРСР
·репресований
Громадянство Російська імперія
Українська РСР УСРР
СРСР СРСР
Національністьукраїнець
ДіяльністьРеволюціонер, Дипломат
Alma materЧернігівська чоловіча гімназія
ПосадаУкраїнська РСР Головнокомандувач збройними силами УНРР,
3-й Народний секретар внутрішніх справ УСРР
Військове званняРосійська імперія прапорщик
ПопередникАндрій Іванов
НаступникВасиль Аверін
ПартіяРосійська соціал-демократична робітнича партія
РідКоцюбинські
БатькоМихайло Коцюбинський
МатиКоцюбинська Віра Устимівна
Брати, сестриКоцюбинська Ірина Михайлівна і Коцюбинський Роман Михайлович
У шлюбі зОльга Петрівна Бош (дочка Євгенії Бош)
ДітиОлег

Ю́рій Миха́йлович Коцюби́нський (25 листопада [7 грудня] 1896(18961207), ВінницяПодільська губернія, Російська імперія — 8 березня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський діяч. З грудня 1917 року був членом першого радянського уряду України. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в березні 1919 — квітні 1920 р. і червні 1930 — січні 1934 р. Член ЦК КП(б)У в січні — листопаді 1934 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в червні — серпні 1919 р. і січні — листопаді 1934 р.

Син українського письменника Михайла Коцюбинського. Зять Євгенії Бош. Організатор голодомору. Організатор і жертва сталінського терору.

Ранні роки

ред.
 
Діти Михайла Коцюбинського. Зліва направо: Юрій, Оксана, Ірина, Роман. 1909 р.
 
Будинок Чернігівської чоловічої гімназії, де навчався Ю. Коцюбинський

Народився 25 листопада (7 грудня) 1896(18961207) року у Вінниці (тепер Україна) у родині українського письменника Михайла Коцюбинського. Охрещений у Катерининській церкві міста Чернігова[2]. У 19061916 роках навчався в Чернігівській чоловічій гімназії.

У 1913 році став членом РСДРП. Восени 1916 року мобілізований до російської армії. Навчався у школі прапорщиків в Одесі, проходив службу в Петрограді.

У жовтні 1917 року брав участь у більшовицькому перевороті в Петрограді. Згодом разом зі своїм товаришем Віталієм Примаковим брав участь у створенні в Україні Червоного козацтва.

Кар'єра

ред.
 
Члени Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету Володимир Затонський, Юрій Коцюбинський і Андрій Бубнов. 1918 рік

У грудні 1917 року ввійшов до складу першого більшовицького уряду України — Народного Секретаріату (спочатку як заступник, а згодом — як виконувач обов'язків народного секретаря військових справ).

У січні 1918 року призначений головнокомандувачем збройних сил радянської Української Народної Республіки з центром у Харкові, Червоного козацтва.

З березня 1918 року — член більшовицького ЦВК, народний секретар внутрішніх справ, а з кінця листопада 1918 — Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України.

У 19191920 роках керував більшовицькими державними і партійними органами в Чернігові та Полтаві. Зокрема, у 1919 році був головою виконавчого комітету Чернігівської губернської ради, секретарем і головою Чернігівського губернського комітету і губернського бюро КП(б)У, завідувачем Чернігівського губернського відділу управління. У грудні 1919 — травні 1920 року — член Полтавського губернського комітету КП(б)У, завідувач відділу з роботи на селі Полтавського губкому КП(б)У, редактор газети «Селянин» у Полтаві.

У 1920—1921 роках — член ЦК Всеробітземлісу.

У липні — грудні 1920 року — представник Української СРР у Народному комісаріаті у справах національностей РСФРР. У січні — грудні 1921 року — представник дипломатичної місії Української СРР при Раді Народних Комісарів РСФРР.

У вересні 1921 року від уряду УСРР підписав конвенцію про репатріацію військовополонених та цивільних, інтернованих у Туреччині (від Туреччини — посол в РСФРР Ала Фуад-паша).

25 листопада 1921 року підписав від імені УСРР договір із Естонською Демократичною Республікою.

У грудні 1921 — липні 1923 року — повноважний представник Української СРР в Австрії. У липні 1923—1924 року — радник повноважного представника СРСР в Австрії. Згідно з постановою ЦК КП(б)У від 21 липня 1922 року на нього покладалися обов'язки «регулярно двічі на місяць надсилати політичний огляд як внутрішнього, так і зовнішнього становища держав, де він працював, а також політичного стану суміжних держав»[3].

У 1924—1925 роках — заступник завідувача агітаційно-пропагандистського відділу Харківського губернського комітету КП(б)У.

У грудні 1925 — листопаді 1926 року — радник повноважного представника СРСР в Австрії та повірений у справах СРСР в Австрії.

У листопаді 1926 — квітні 1927 року — заступник завідувача організаційного відділу Головного управління професійно-технічної освіти Народного комісаріату освіти Української СРР.

У квітні 1927 — січні 1930 року — радник повноважного представника СРСР в Польщі. У грудні 1929 — січні 1930 року — повірений у справах СРСР в Польщі. У 1927 році був виключений із членів ВКП(б), але у 1928 році поновлений у партії.

У січні 1930 — 29 квітня 1933 року — заступник голови Державної планової комісії УСРР. З 1932 року — директор Інституту економіки Української СРР. Організатор масових вилучень зерна в Україні, уповноважений ЦК КП(б) У із хлібозаготівлі.

29 квітня — 20 вересня 1933 року — заступник народного комісара землеробства Української СРР. Особиста причетність Юрія Коцюбинського до карально-репресивних дій під час хлібозаготівель простежується у вироках райсудів. Вони розглянули 415 справ, обласні виїзні сесії виголосили 24 смертних вироки за опір хлібозаготівлі, з них 11 — за приховування хліба в ямах.

20 вересня 1933 — листопад 1934 року — голова Державної планової комісії УСРР і заступник голови Ради Народних Комісарів УСРР. Входив до складу ЦК КП(б)У, був членом ВУЦВК.

Репресії

ред.

У листопаді 1934 року Юрія Коцюбинського знято з роботи, виведено зі складу ЦК КП(б)У, відправлено у Алма-Ату і в березні 1935 року виключено із більшовицької партії.

У лютому 1935 року заарештовано, звинувачено в антирадянській діяльності і засуджено ухвалою особливої наради при НКВС СРСР до 6 років заслання в Західному Сибіру.

  Обвинительное заключение по делу контрреволюционной троцкистской организации на Украине .

...обвиняются

1. Коцюбинский Юрий Михайлович, 1895 г., уроженец Винницы, служащий со средним образованием, член ВКП(б) с 1913 г.

а) Является троцкистом с 1923 г., в период 1923–1924 г. был организационно связан с троцкистской оппозицией и принимал участие в подрывной деятельности.

От партии это скрыл.

б) 1926–1927 гг. являлся скрытым троцкистом-двурушником, проводил активную контрреволюционную деятельность и занимал в подполье руководящее положение.

От партии это скрыл.

в) Начиная с 1927 г. весь последующий период стоял на руководящих позициях; в 1930 г. поддерживал связь с активным троцкистом Манщем, через посредство которого впоследствии 1931 г. установил организационную связь с обвиняемым Раппортом.

От партии это скрыл.

г) В 1931 г. был инициатором создания контрреволюционной троцкистской организации, вошел в состав Харьковской троцкистской тройки, как руководитель.

От партии это скрыл.

д) В 1932 году был инициатором создания руководящего троцкистского центра в составе: Коцюбинский, как руководитель, Фалькевич, Раппорт, Наумов, Гук. Всеукраинский центр под руководством Коцюбинского на протяжении 1932–1934 г. провёл контрреволюционную деятельность, выразившуюся в выработке программ, положений, тактики и организационных принципов, в создании троцкистских групп и ячеек в Харькове и на периферии в Одессе, Киеве, Днепропетровске…

е) Являясь руководителем Госплана, Коцюбинский осуществлял сконцентрирование в аппарате Госплана УССР основного троцкистского актива,.. т.е. в преступлениях предусмотренных ст. 54-10; 54-11 УК УССР

Виновным себя признал частично.

 

У жовтні 1936 року Ю. Коцюбинського заарештовано на засланні й перевезено в Київ. Його разом із Василем Порайком, Миколою Голубенком, Титарем, Тирчуком, Володимиром Логіновим та Плескачевським звинувачено в організації за дорученням Юрія П'ятакова й керівництві діяльністю контреволюційною троцькістською організацією в Україні («Український троцкістський центр»):

 

а) является участником контрреволюционной троцкистской террористической организации, осуществившей 1 декабря 1934 года злодейское убийство С. М. Кирова…

б) будучи участником указанной контрреволюционной организации, Коцюбинський на протяжении 1933–1934 г. организовал ряд боевых террористических групп в Харькове, Киеве, готовил террористические акты против руководителей КП(б)У, а также знал о подготовке членом украинского троцкистского центра Голубченко терактов против вождей партии и правительства…

г) как один из руководителей троцкистско-террористического центра на Украине поддерживал связь через Пятакова с союзным троцкистско-террористическим центром, а также с национал-террористическим центром…

 

8 березня 1937 року — колегія Верховного суду СРСР засудила Юрія Коцюбинського до розстрілу. Того ж дня вирок виконано.

У грудні 1955 року Юрія Коцюбинського реабілітовано.

Участь у репресіях

ред.

Відомим є «Лист без конверта» Сергія Єфремова до Юрія Коцюбинського, де український учений звинуватив останнього в кривавих злочинах проти власного народу[4].

У листі до С.Косіора від 29 листопада 1932 року Коцюбинський пише російською про ситуацію в Летичівському районі:[5]

  Сопротивление хлебозаготовкам в обоих районах сломлено. Репрессий достаточно, но массовая работа поставлена очень скверно.  

Далі в листі дано опис ситуації в колгоспах та по хлібозаготівлі, з деякою зверхньою критикою бездарної політики радянських органів влади, але при цьому Коцюбинський зазначає

  кое-кого сильно ударили, поснимали с работы и пару человек арестовали. ГПУ в районе работает хорошо  

Родина

ред.
 
Михайло Коцюбинський з дружиною та дітьми. Зліва направо: Ірина, Віра Устимівна, Роман, Юрій, Михайло Михайлович, Оксана

Дружина з 1919 року — Ольга Петрівна Бош (пом. 1966) — більшовичка, донька Євгенії Бош.

Син — Олег (1923—1980), спеціаліст у верстатобудуванні та обробці металів; крім того ще до його народження подружжя взяло з сиротинця дівчинку[6].

Також в сім'ї жив син репресованого Віталія Примакова[7].

Батько — Михайло Коцюбинський, український письменник та громадський діяч, класик української літератури.

 
Погруддя Юрія Коцюбинського на території музею М. М. Коцюбинського в Чернігові

У Юрія Коцюбинського, було два кровних дядьки по батькові, Хома (1870—1956) і Леонід; та дві тітки, Лідія (пом. 1916) та Ольга. Хома, літературознавець, брав активну участь в увічненні пам'яті Михайла Коцюбинського. Його донька, кузина Юрія, Михайлина — філологиня та літературознавиця, активна учасниця руху шістдесятників, дисидентка.

Мати — Віра Устимівна Дейша (1863—1921) — українська письменниця і громадська діячка, походила з дворян, по материній лінії з роду Гортинських. Її мати Юлія Степанівна Дейша по смерті чоловіка переїхала до Чернігова, працювала начальницею Чернігівського єпархіального училища і виховувала самостійно трьох дітей.

Дядько Віри (брат матері) — відомий чернігівський лікар Василь Степанович Гортинський. Віра Дейша в молоді роки була пов'язана з революціонерами.

У Києві на першому з'їзді «Громади» наприкінці 1894 року, познайомилася з Михайлом Коцюбинським.

Після народження чотирьох дітей, Віра відійшла від революційної діяльності і присвятила себе родині. Вона пережила Михайла на 8 років і померла наприкінці 1921 року від тяжкого виснаження, запалення легенів та висипного тифу вдома на руках свого молодшого сина — Романа[8].

У Юрія Коцюбинського було дві молодші сестри і брат:

Увічнення пам'яті

ред.
 
Погруддя Юрію Коцюбинському на території Вінницького літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського.

2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» ім'я Юрія Коцюбинського Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію[10].

  • У Полтаві вулицю Коцюбинського перейменують на вулицю Михайла Коцюбинського.[11]
  • КОЦЮБИНСКИЙ Юрий Михайлович

27.02.37 Украина, Киев ----- Кат. 1

  • «Сталин, Молотов, Ворошилов, Каганович»[12]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. метрична книга
  2. Запис № 37(ч) про народження 25 листопада (ст. ст.) 1896 р. та хрещення Юрія (Георгія) Коцюбинського // Державний архів Чернігівської області. Ф. 679. Оп. 10. Спр. 992. Арк. 219зв–220.
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 29 червня 2016. Процитовано 21 липня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. 28 січня 1918: Лист без конверта
  5. Slobodi︠a︡ni︠u︡k, P. I︠A︡.; Osadcha, H. H.; Слободянюк, П. Я.; Осадча, Г. Г.; Ukraïnsʹkyĭ instytut nat︠s︡ionalʹnoï pam'i︠a︡ti; Khmelʹnyt︠s︡ʹka oblasna derz︠h︡avna administrat︠s︡ii︠a︡.; Український інститут національної пам'яті.; Хмельницька обласна державна адміністрація. (2008). Nat︠s︡ionalʹna knyha pam'i︠a︡ti z︠h︡ertv Holodomoru 1932-1933 rokiv v Ukraïni. Khmelʹnyt︠s︡ʹka oblastʹ. Khmelʹnyt︠s︡ʹkyĭ: Derz︠h︡arkhiv Khmelʹnyt︠s︡ʹkoï oblasti. с. 322. ISBN 978-966-96829-8-7. OCLC 527919034.
  6. Кульбицький О. Ю. Доля дітей Михайла Коцюбинського. [Архівовано 7 липня 2015 у Wayback Machine.] — Чернігів, 2004. — 56 с.
  7. https://gorod-812.ru/yurij-primakov-segodnyashnie-opravdaniya-stalina-opasnaya-oshibka/
  8. Дейша — Коцюбинська Віра Устимівна [Архівовано 15 липня 2015 у Wayback Machine.] // Блог Чернігівської обласної універсальної бібліотеки
  9. У Чернігові знесли погруддя Коцюбинського. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 квітня 2015.
  10. Підстава: «Головнокомандувач радянськими військами під час війни з УНР у 1918 р. Член ЦК КП(б)У.».
  11. «Дерусифікація» Полтави: які вулиці пропонують перейменувати на Павленках. Інтернет-видання «Полтавщина» (укр.). Процитовано 23 липня 2022.
  12. Архівована копія. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 12 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання

ред.

Джерела

ред.
Попередник: Посли України в Австрії
19201922
Наступник:
Залізняк Микола Кіндратович Бесєдовський Григорій Зіновійович