Консервативна партія (Велика Британія)
Консервати́вна па́ртія (англ. Conservative Party, офіційна назва: Консервати́вна та юніоні́стська па́ртія англ. Conservative and Unionist Party; неофіційна історична назва — «торі», англ. tory) — британська політична партія, заснована в 1834 році внаслідок перетворення партії Торі. Одна з двох (нарівні з Лейбористською партією) основних партій у Великій Британії.
Країна | Велика Британія |
---|---|
Лідер | Кемі Баденок |
Голова | Грег Гендс[1] |
Засновник | Роберт Піль |
Дата заснування | 1834 |
Штаб-квартира | Conservative Campaign Headquartersd |
Ідеологія | консерватизм, unionism in the United Kingdomd і економічний лібералізм |
Молодіжна організація | Young Conservativesd |
Членство в міжнародних організаціях | Міжнародний демократичний союз |
Кількість членів | 180000 (07.2019) |
Офіційний сайт | conservatives.com |
Історія
ред.Першу програму Консервативної партії (Tamworth Manifesto[en]) розробив Роберт Піль і опубліковував її у 1834 році. Маніфест містив традиційні консервативні тези, підтримував елітизм. Пізніше Бенджамін Дізраелі у 1868–1874 роках дещо реформував програму, відкривши Консервативну партію для більш широкої групи виборців.
На початку XX століття Консервативна партія, у тому числі під впливом зростаючої впливовості Лейбористської партії, стала більш «близькою до народу». Консерватори продовжили зміцнювати позиції і після Другої світової війни.
Значне зрушення в програмі партії пройшло у 1976, під час керівництва Маргарет Тетчер. З 1979 Тетчер як прем'єр-міністр послідовно проводить політику економічного лібералізму та монетаризму, приватизацію багатьох галузей промисловості, небажання поглиблення європейської інтеграції. Після відставки Тетчер в 1990 році, ця політика була дещо згладжена за рахунок нового лідера партії і прем'єр-міністра Джона Мейджора, зокрема підписання Великою Британією Маастрихтський договір.
Консерватори залишили владу тільки в 1997 році, після програшу лейбористам на чергових виборах. Новим лідером був обраний Вільям Хейг, противник тіснішої європейської інтеграції. Після послідовної поразки на виборах в 2001 році, Хейг був замінений на Ієна Дункана Сміта, ще більшого євроскептика. Зміна керівництва не поліпшила рейтинг партії, які були найгіршими за багато років. 2003–2005 головою партії був Майкл Говард, а 2005–2016 р. консерваторів очолював Девід Камерон, який з 11 травня 2010 став прем'єр-міністром.
З 11 липня 2016 до 24 липня 2019 року партію очолювала Тереза Мей. З 2019 до 2022 року головою британських консерваторів був Борис Джонсон, який оголосив про відставку з посади голови уряду й лідера Консервативної партії 7 липня 2022 року внаслідок урядової кризи, спричиненої скандалом довкола Кріса Пінчера, однак виконував обов'язки голови уряду й партії до обрання нового керівника[2][3]. З 5 вересня 2022 року лідером була Ліз Трасс, яка виграла вибори очільника партії та, відповідно, наступного прем'єра[4], однак 20 жовтня цього ж року подала у відставку на тлі економічної та політичної кризи, яка виникла через її реформи[5]. 24 жовтня Ріші Сунака було обрано новим лідером партії після того, як Пенні Мордонт та Борис Джонсон відмовились від участі у виборах керівника партії[6].
Примітки
ред.- ↑ Прем’єр Британії провів перестановки в уряді. Європейська правда (українською) . 8 лютого 2023. Процитовано 27 лютого 2023.
- ↑ Джонсон йде у відставку з посади прем'єра та лідера Консервативної партії. Слово і Діло (українською) . 7 липня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.
- ↑ Двоє британських міністрів пішли у відставку, відмовившись працювати з прем’єр-міністром. Радіо Свобода (українською) . 6 липня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.
- ↑ Новою прем’єркою Великої Британії обрана Ліз Трасс. Радіо Свобода (українською) . 5 вересня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.
- ↑ Ліз Трасс подала у відставку з посади британського прем'єра. BBC News (українською) . 20 жовтня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.
- ↑ Ріші Сунак стане новим прем'єр-міністром Великої Британії. Європейська правда (українською) . 24 жовтня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.
Джерела та література
ред.Консерватизм: консервативна традиція політичного мислення від Едмунда Берка до Маргарет Тетчер: антологія. [упоряд.: О. Проценко, В. Лісовий]. 2-ге вид. К: Простір; Смолоскип, 2008. 788 с.
Bale T. The Conservatives since 1945: The Drivers of Party Change. Oxford: Oxford University Press, 2012. 372 p.
Conservative Party general election manifestos. [Ed. by I. Dale]. London & New York: Routledge, 2000. 480 p.
Eccleshall R. English Conservatism Since the Restoration: An introduction and anthology. L: Unwin Hyman, 1990. 254 p.
Heppell T. Choosing the Tory Leader: Conservative Party Leadership Elections from Heath to Cameron. London & New York: Tauris Academic Studies, 2008. 254 p.
Посилання
ред.- Офіційний сайт [Архівовано 22 липня 2016 у Wayback Machine.]
- Архів Черчилля [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Фундація Маргарет Тетчер [Архівовано 31 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Консерватори та Brexit із ними: що чекає найстарішу партію Британії [Архівовано 15 липня 2019 у Wayback Machine.]
Це незавершена стаття про політичні партії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Це незавершена стаття про Велику Британію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |