Кондрашов Андрій Олегович
Андрій Олегович Кондрашов (нар.. 30 червня 1973, Алма-Ата, Казахська РСР, СРСР) — російський пропагандист, шовініст, журналіст і телеведучий, сценарист, політичний оглядач ВДТРК (Росія). Генеральний директор ТАРС (з 5 липня 2023 року), перший заступник генерального директора ВДТРК (з 2018 року).
| Кондрашов Андрій Олегович | |
|---|---|
| рос. Андрей Олегович Кондрашов | |
.jpg) | |
|
Нині на посаді | |
| Народився |
30 червня 1973 (50 років) Алма-Ата, Казахська РСР, СРСР |
| Відомий як | журналіст, документаліст |
| Місце роботи | Всеросійська державна телевізійна і радіомовна компанія |
| Країна | Росія і СРСР |
| Alma mater | International Independent University of Environmental and Political Sciencesd |
| Нагороди | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
З 2023 року перебуває під санкціями всіх країн Євросоюзу та Канади за підтримку російського вторгнення в Україну та «поширення російської дезінформації та пропаганди»
.
Життєпис ред.
Народився 30 червня 1973 року в столиці Казахської РСР — Алма-Аті. Закінчив факультет журналістики Міжнародного незалежного еколого-політологічного університету (МНЕПУ) в Москві.
З 19 серпня 1991 року працює в програмі «Вісті»[1][2]. З листопада 1992 року перебуває у штаті ВГТРК, власний кореспондент у Центральній Азії. З 1999 року — в московській редакції «Вістей»[3]: спеціальний кореспондент[4]. Акредитований при Державній думі РФ. У свій час працював у кремлівському пулі[5].
Висвітлював події в «гарячих точках» — Інгушетії, Північній Осетії, Таджикистані, Чечні, на Балканах, в Афганістані, а також погроми на Манежній площі в червні 2002 року[6].
З 2003 року — політичний оглядач «Вістей»[7]. З 2005 року — ведучий програми «Вісті». Також вів програму «Вісті+»[8]. З лютого 2007 по липень 2008 року вів телепрограму «Вісті тижня»[9].
Найскладнішим інтерв'ю, за його власним зізнанням, була розмова з Олександром Солженіциним, яка виявилася останнім спілкуванням зі ЗМІ для письменника[10].
З вересня 2008 року — ведучий програми «Вісті» о 20:00[11] у парі з Марією Сіттель, Мариною Кім, Салімою Заріф, Тетяною Ремезовою та Фаридою Курбангалеєвою. З червня 2016 по жовтень 2017 року був одноосібним ведучим програми, щотижня чергуючись з Ернестом Мацкявічюсом. З березня 2014 року також ведучий розширених випусків «Вістей о 20:00» у неділю (виходять замість програми «Вісті тижня», в період відсутності Дмитра Кисельова)[12]. Влітку в 2014—2017 роках він чергувався з Євгеном Поповим[13], у 2017—2018 роках — з Ігорем Кожевіним.
28 серпня 2014 року стало відомо, що включений владою України до списку санкцій «нев'їзних» на територію країни російських журналістів, що складається з сорока дев'яти осіб[14][15]. У березні 2015 року оголошено персоною нон грата в Молдавії, йому було заборонено в'їзд до країни на п'ять років[16].
У липні 2016 року був призначений директором дирекції програми «Вісті»[17].
З січня по березень 2018 року працював прес-секретарем виборчого штабу кандидата в Президенти Росії Володимира Путіна.
2 квітня 2018 року стало відомо про призначення першим заступником генерального директора ВДТРК. На цій посаді займається інформаційним напрямом холдингу[18].
У червні 2018 року — ведучий телевізійної програми «Пряма лінія з Володимиром Путіним» у парі з Кирилом Клейменовим[19].
5 липня 2023 року призначений генеральним директором російської державної пропагандистської агенції — ТАРС, замість Сергія Михайлова, який звільнився «за власним бажанням» (обіймав цю посаду з 2012 року)[20][21].
Особисте життя ред.
Одружений. Є донька Ганна (нар. 2002), займалася музикою, готувалася виступати за Москву на всеросійському конкурсі гри на фортепіано.
Хобі: політична література, фотографія, авіація.
Фільмографія ред.
Андрій Кондрашов є автором і ведучим наступних телевізійних документальних фільмів :
- 2011 — «„Вісті“. Перші двадцять років» (приурочений до 20-річчя першого виходу в ефір інформаційної телевізійної програми «Вісті (телепрограма)|Вісті]]»)[22]
- 2012 — «Березовський» (фільм-розслідування окремих моментів біографії російського олігарха Бориса Березовського)[23]
- 2014 — «Афган» (присвячений до 25-річчя виведення радянських військ з Афганістану 15 лютого 1989 року)[24]
- 2015 — «Крим. Шлях на Батьківщину» (про події весни 2014 року в Криму, які згодом призвели до його анексії Росією)[25]
- 2016 — «Війна за воду» у рамках документального циклу телепередач «Спеціальний кореспондент» (фільм-попередження про проблеми дефіциту прісної води на Землі)[26]
- 2017 — «Час Росії» (присвячений до Дню Росії — 12 червня)[27][28].
- 2018 — «Валаам» (у фильмі — два інтерв'ю В. В. Путіна, чотири сезони зйомок на Валаамському архіпелазі, артефакти Валаамського монастырю, вперше зняті у Фінляндії, та кадри унікальної кінохроніки)[29][30][31].
- 2018 — «Путін» (про президента Російської Федерації Володимира Путіна, про життя глави держави — з перших вуст)[32].
- 2019 — «Червоні вітрила» (про зародження та традиції щорічного свята випускників шкіл «Червоні вітрила» в Санкт-Петербурзі)[33].
- 2020 — «Війна за пам'ять» (про Подвиг народу радянського народу у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки німецько-радянської війни у спогадах ветеранів з Росії, України, Німеччини, Італії та Британії, а також у листах, що ніколи не публікувалися раніше німецьких солдат з фронту)[34][35].
- 2020 — «Стіна» (присвячений 30-річчю возз'єднання Німеччинии; розповідає про історію створення та падіння Берлінського муру, про дії керівництва, що суперечать національним інтересам Радянського Союзу, на чолі з президентом СРСР Михаилом Горбачовим)[36].
- 2022 — «Зерно».
Санкції ред.
14 жовтня 2022 року був внесений до списку санкцій Канади «російських агентів дезінформації» за «створення умов і підтримку невиправданого вторгнення Росії в Україну та спроби анексії української території»[37][38][39].
9 травня 2023 року Кондрашов був внесений Фондом боротьби з корупцією (ФБК) до списку корупціонерів і розпалювачів війни з пропозицією введення проти нього міжнародних санкцій, оскільки «Кондрашов продавав сюжети в програмах Симоньян — Кеосаяна, які курував особисто. При цьому, гроші йшли не до державного каналу, а в його особисту фірму»[40]. 23 червня 2023 року Євросоюз включив Андрія Кондрашова разом з кількома іншими пропагандистами та «воєнкорами» до 11-го пакету санкцій у відповідь на агресію Росії проти України:[41][21]
Під час агресивної війни проти України телевізійні канали та інші структури ВДТРК були одними з найактивніших і найзначніших інструментів поширення кремлівського наративу на підтримку війни своїми агресивними висловлюваннями, підриваючи українську територіальну цілісність та підтримуючи незаконну анексію Криму. Як один з її ключових керівників, Андрій Кондрашов несе пряму відповідальність за дії цієї медіакорпорації. Як перший заступник генерального директора, який відповідає за інформаційно-політичне мовлення, він безпосередньо впливає на те, як ВДТРК інформує людей про агресивну війну Росії проти України.— «Офіційний вісник Європейського Союзу», Брюссель, 23 червня 2023 року[42]
Нагороди та визнання ред.
Державні нагороди Росії ред.
- 2000 — Медаль ордена «За заслуги перед Батьківщиною» II ступеня — за мужність, відвагу та самовідданість, виявлені при виконанні професійного обов'язку, та об'єктивне висвітлення подій у Північно-Кавказькому регіоні[43];
- 2006 — Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» І ступеня — за заслуги в галузі культури, друку, телерадіомовлення та багаторічну плідну роботу[44];
- 2008 — Подяка Президента Російської Федерації — за інформаційне забезпечення та активну громадську діяльність з розвитку громадянського суспільства в Російській Федерації[45];
- 2014 — Орден Дружби — за високий професіоналізм та об'єктивність у висвітленні подій у Республіці Крим[46];
- 2023 — Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня — за визначні заслуги у розвитку телебачення та радіомовлення, багаторічну плідну діяльність[47].
Громадські нагороди ред.
- 2015 — Почесна грамота Ради МПА СНД (26 листопада 2015 року, Міжпарламентська асамблея СНД) — за активну участь у проведенні міжнародного телекінофоруму «Разом», внесок у зміцнення дружби між народами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав [1[48]
Примітки ред.
- ↑ «Вести недели» без Сергея Брилёва. «Новая газета». 15 лютого 2007. Архів оригіналу за 5 вересня 2014. Процитовано 11 травня 2014.
- ↑ Андрей Кондрашов, ведущий «Вестей»: «Успех новостей – это крепкие репортажи. Умничаньем ведущих их не заменишь». Журнал «Журналист». 1 червня 2009. Архів оригіналу за 11 травня 2014.
- ↑ Успешный – и успевший: параллельные позиции. Независимая газета. 25 січня 2008. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 4 червня 2017.
- ↑ ВЕСТИ: «25 лет вместе!». Т7 Пермь. 15 травня 2016. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 3 червня 2017.
- ↑ Владимир Путин посетил Добродеево. Как ВГТРК отметила 25 своих лет в Сочи. Коммерсантъ. 13 травня 2016. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 30 червня 2017.
- ↑ Погромы на Манежной площади во время ЧМ-2002. Почему жгли машины и били милицию?. Sports.ru. 10 червня 2018. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 4 липня 2018.
- ↑ Анри Вартанов (22 травня 2003). Пейзаж перед битвой. Газета «Труд». Архів оригіналу за 12 травня 2014. Процитовано 11 травня 2014.
- ↑ Арина Бородина, «Коммерсантъ» (3 жовтня 2006). Думать — непопулярно. Газета «Время новостей». Архів оригіналу за 26 червня 2020. Процитовано 27 травня 2014.
- ↑ Брилёв не знает, кто заменит его в «Вестях недели». «Новая газета». 14 лютого 2007. Архів оригіналу за 11 вересня 2014. Процитовано 11 травня 2014.
- ↑ Ведущий «Вестей» Андрей Кондрашов расскажет в Таллине о своём фильме «Березовский» и о политических расследованиях в СМИ. [Архівовано 2015-04-02 у Wayback Machine.] Газета «Postimees» (Таллин) // rus.postimees.ee (27 мая 2013 года)
- ↑ Наталья Кочеткова (25 серпня 2008). Генеральный директор ВГТРК Олег Добродеев: «Историческая мудрость народа всегда избегала крайностей». Газета «Известия». Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 10 травня 2021.
- ↑ МЕДИАФРЕНИЯ. МИРОВАЯ ВОЙНА В ЭФИРЕ: КВАШЕНАЯ КАПУСТА VS ПАРМЕЗАН. Ежедневный журнал. 12 серпня 2014. Архів оригіналу за 1 травня 2018. Процитовано 1 травня 2018.
- ↑ Игорь Яковенко (5 серпня 2014). МЕДИАФРЕНИЯ. БОЕВАЯ КАПСУЛА. Ежедневный журнал. Архів оригіналу за 2 травня 2018. Процитовано 1 травня 2018.
- ↑ В Киеве обнародован список «невъездных» российских журналистов. [Архівовано 2015-02-13 у Wayback Machine.] «Интерфакс» // interfax.ru (28 августа 2014 года)
- ↑ Власти Украины опубликовали список невъездных российских журналистов. Информационное агентство «Росбалт» // rosbalt.ru. 28 серпня 2014. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 28 серпня 2014.
- ↑ Журналисты Киселев, Кондрашов объявлены персонами нон грата в Молдавии | РИА Новости. Архів оригіналу за 19 березня 2015. Процитовано 19 березня 2015.
- ↑ В ВГТРК поступила новая информация. www.kommersant.ru (рос.). 8 липня 2016. Процитовано 6 липня 2023.
- ↑ Пресс-секретарь предвыборного штаба Путина стал топ-менеджером ВГТРК [Архівовано 2018-04-03 у Wayback Machine.] «РБК», 02.04.2018
- ↑ Ведущими прямой линии с Путиным стали Кондрашов и Клейменов. РИА Новости. 7 червня 2018. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 13 червня 2018.
- ↑ Генеральным директором информационного агентства ТАСС назначен Андрей Кондрашов. government.ru (рос.). 5 липня 2023. Процитовано 5 липня 2023.
- ↑ а б detector.media (5 липня 2023). Підсанкційний російський пропагандист Кондрашов став гендиректором ТАСС. detector.media (укр.). Процитовано 6 липня 2023.
- ↑ "Вести". Первые двадцать лет. Россия-1. 15 травня 2011. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 27 квітня 2022.
- ↑ Сусанна Альперина, обозреватель (25 грудня 2012). Телеканал «Россия 1» показал сенсационный фильм «Березовский». — В эфире телеканала «Россия 1» прошёл фильм-расследование Андрея Кондрашова «Березовский», вызвавший большой интерес телеаудитории, − уже известно, что его «рейтинговая» доля по Москве 21.7. Такая доля − не у каждого популярного сериала. Обозреватель «РГ» побеседовала с автором картины Андреем Кондрашовым. Интернет-портал «Российской газеты» // rg.ru. Архів оригіналу за 27 травня 2014. Процитовано 27 травня 2014.
- ↑ Сусанна Альперина, обозреватель (7 лютого 2014). Телеканалы покажут фильмы об Афгане. — Документальные фильмы: «Афганцы» Алексея Поборцева − 15 февраля на «НТВ», «Афган» Андрея Кондрашова − 14 февраля на «России 1», «Афганистан. Спрятанная война» − 16 февраля на «НТВ». Интернет-портал «Российской газеты» // rg.ru. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
- ↑ Автор та ведучий: Андрій Кондрашов. ВИДЕО. Документальный фильм «Крым. Путь на Родину» (Россия, ВГТРК, 2015 год). Премьера — 15 марта 2015 года. [Архівовано 2015-03-15 у Wayback Machine.] Офіційний сайт телеканалу «Росія-1» // russia.tv (15 березня 2015 року)
- ↑ Автор та ведучий: Андрій Кондрашов. ВИДЕО. Документальный фильм «Война за воду» (Россия, ВГТРК, 2016 год). [Архівовано 2019-02-02 у Wayback Machine.] Офіційний сайт телеканалу «Росія-1» // russia.tv (19 вересня 2016 року)
- ↑ Автор та ведучий: Андрій Кондрашов. ВИДЕО. Документальный фильм «Время России» (Россия, ВГТРК, 2017 год). Премьера — 12 июня 2017 года. [Архівовано 2020-10-14 у Wayback Machine.] Офіційний сайт телеканалу «Росія-1» // russia.tv (12 червня 2017 року)
- ↑ Слава Тарощина, обозреватель «Новой газеты», колумніст (13 червня 2017). Выше руки, Красная площадь! Как отличить реконструкцию от реальности в День независимости. Официальный сайт «Новой газеты» // novayagazeta.ru. Архів оригіналу за 12 січня 2018. Процитовано 30 червня 2017.
- ↑ Автор та ведучий: Андрій Кондрашов. ВИДЕО. Документальный фильм «Валаам» (Россия, ВГТРК, 2018 год). Премьера — 14 января 2018 года. [Архівовано 2020-10-15 у Wayback Machine.] Офіційний сайт телеканалу «Росія-1» // russia.tv (14 января 2018 року)
- ↑ Телеканал «Россия-1» 14 января покажет документальный фильм «Валаам» с участием Путина. — Авторы обещают показать «кадры уникальной кинохроники, которых ещё никогда не было в эфире». [Архівовано 2018-08-01 у Wayback Machine.] Информационное агентство России «ТАСС» // tass.ru (10 січня 2018 року)
- ↑ На ВГТРК к выборам подготовили ещё один фильм о Путине, пообещав раскрыть его характер «так, как он ещё не раскрывался». [Архівовано 2018-01-11 у Wayback Machine.] // newsru.com (11 січня 2018 року)
- ↑ Автор та ведучий: Андрій Кондрашов. ВИДЕО. Документальный фильм «Путин» (Россия, ВГТРК, 2018 год). [Архівовано 2018-04-05 у Wayback Machine.] Офіційний сайт телеканалу «Росія-1» // russia.tv
- ↑ ВИДЕО. Документальный фильм «Алые паруса» (Россия, ВГТРК, 2019 год). [Архівовано 2019-06-14 у Wayback Machine.] Офіційний сайт телеканалу «Росія-1» // russia.tv (11 червня 2019 року)
- ↑ Автор та ведучий: Андрій Кондрашов. ВИДЕО. Документальный фильм «Война на память» (Россия, ВГТРК, 2020 год). Премьера − 8 мая 2020 года. — Прошло почти 80 лет, сменилось несколько поколений, а мы всё равно помним о том, как в 1941 году нас пришли убивать. Это тяжёлые воспоминания, которые сегодня старательно вымарывают из памяти целых народов. Западные историки не признают понятия «Великая Отечественная война», для них всё, что происходило с 22 июня 1941 года по 9 мая 1945 года − это лишь сражения на восточном фронте. Но для нас эти годы стали не просто испытанием на прочность. 75 лет назад наши отцы и деды победили, отстояли Родину, освободили Европу и внесли решающий вклад в спасение мира от нацизма. [Архівовано 2020-10-15 у Wayback Machine.] Офіційний сайт телеканалу «Росія-1» // russia.tv (8 травня 2020 року)
- ↑ Сегодня в полночь на телеканале «Россия 1» вышел фильм Андрея Кондрашова «Война за память». — В нём использованы фрагменты интервью ветерана Великой Отечественной войны, жителя Тарусы Александра Ильича Фетисова. [Архівовано 2020-06-25 у Wayback Machine.] // m.vest-news.ru (9 травня 2020 року)
- ↑ Автор та ведучий: Андрій Кондрашов. ВИДЕО. Документальный фильм «Стена» (Россия, ВГТРК, 2020 год). Премьера − 4 октября 2020 года. — Фильм рассказывает о событиях конца 1980-х годов, когда Берлинская стена уже рушилась, а в Кремле всё ещё не могли поверить, что такое вообще возможно. Затем последовало и вовсе немыслимое — объединение ФРГ и ГДР, которое стало переломным моментом для СССР. Позиция руководства во главе с Горбачёвым противоречила национальным интересам и обернулась для страны одним из самых дорогих дипломатических поражений в истории. [Архівовано 2020-10-07 у Wayback Machine.] Офіційний сайт телеканалу «Росія-1» // russia.tv (4 жовтня 2020 року)
- ↑ В санкционные списки Канады вошли Машков, Певцов и Канделаки. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 17 жовтня 2022. Процитовано 17 жовтня 2022.
- ↑ Канада ввела санкции против 34 пропагандистов и актеров РФ – DW – 17.10.2022. dw.com (рос.). Процитовано 26 лютого 2023.
- ↑ Canada, Global Affairs (4 лютого 2022). Sanctions – Russian invasion of Ukraine. GAC. Процитовано 25 червня 2023.
- ↑ KONDRASHOV Andrey Olegovich. OpenSanctions (англ.). Процитовано 25 червня 2023.
- ↑ В новый пакет санкций ЕС вошли военкоры и журналисты. Парламентская газета (рос.). Процитовано 25 червня 2023.
- ↑ Official Journal of the European Union L159I. Eur-Lex (англ.). 23 червня 2023. Процитовано 6 липня 2023.
- ↑ Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 8 декабря 2000 года № 1982 «О награждении государственными наградами Российской Федерации работников средств массовой информации». Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 6 листопада 2015.
- ↑ Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 27 ноября 2006 года № 1314 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 листопада 2015.
- ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 23 апреля 2008 года № 214-рп «О поощрении». Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 1 грудня 2018.
- ↑ СМИ: 300 журналистов получили от Путина награды за Крым. «Русская служба Би-Би-Си» // bbc.co.uk (5 мая 2014 года)
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 27 июня 2023 года № 477 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»
- ↑ Постановление Совета Межпарламентской Ассамблеи государств — участников Содружества Независимых Государств от 26 ноября 2015 года № 56 «О награждении Почётной грамотой Совета Межпарламентской Ассамблеи государств — участников Содружества Независимых Государств»[недоступне посилання]
Посилання ред.
- Кондрашов Андрій на сайті «Вістей» // vesti.ru (рос.)