Комітет охорони республіки

Коміте́т охоро́ни респу́бліки — комітет, створений 22 березня 1919 лідерами Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) та Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) на міжпартійній нараді представників соціалістичних партій у Кам'янці-Подільському і тоді ж проголошений вищим органом державної влади в Українській Народній Республіці. По суті це була спроба здійснити державний переворот у країні, щоб не допустити укладання союзницького договору з Антантою та формування єдиного антибільшовицького фронту.

Комітет охорони республіки
Тип	комітет
Засновано	22 березня 1919 Кам'янець-Подільський
Розпущено	27 березня 1919
Країна	УНР
Штаб-квартира	Кам'янець-Подільський
Керівник	Чехівський Володимир Мусійович
Ключові особи	Лизанівський Іван Миколайович Мазепа Ісаак Прохорович Степаненко Аркадій Степанович

До складу комітету увійшли по два представники від ЦК УСДРП, УПСР, Кам'янецької трудової ради і Козацької ради кам'янецької залоги. Головою комітету було обрано В. Чехівського (УСДРП–незалежні), членами: А. Степаненка (заступник голови, УПСР), І.Лизанівського (УПСР), І. П. Мазепу (УСДРП), І.Романенка (УСДРП), М.Ткаченка (УСДРП–незалежні), Є.Малика (секретар), Волошина (від Трудової ради), Грищенка (УПСР), Казимиріва, Свистуна.

У відозві від 22 березня 1919 комітет проголосив себе тимчасовим представництвом центральної влади республіки і визначив свої головні завдання:

• стабілізувати внутрішнє життя країни,
• припинити переговори Директорії УНР з французьким командуванням в Одесі,
• налагодити контакти із радянськими урядами Росії та України на умовах визнання ними самостійності й незалежності УНР,
• налагодити легальне існування українських соціалістичних партій,
• вивести російські війська з території УНР,
• створити новий український уряд на Всеукраїнському з'їзді рад робітничих і селянських депутатів.

Комітет не отримав підтримки з боку державних і політичних інституцій, і тому 27 березня 1919 (через 5 днів свого існування) сповістив про припинення своєї діяльності.

Усіх членів КОР заарештовано комендантом Кам’ян­­ця-Подільського, згодом звільнено за наказом С. Петлюри, який планував змінити склад уряду, що було неможливо зробити без лідерів українських есерів і соціал-демократів.

Події в Ка­­м’янці-Подільському висвітлили зростання прорадянських політичних наст­­роїв у суспільстві та політичному проводі УНР й прискорили падіння уряду С. Остапенка.

Джерела та література

• Лупандін О.І. КОМІТЕТ ОХОРОНИ РЕСПУБЛІКИ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Христюк П. Українська революція. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917–1920 рр. — Відень, 1922. — Т. 4.
  • Довідник з історії України : у 3 т. / Бондаренко К., Гордієнко В., Грицак Я.. Шуст Р., Підкова І. [та ін.] ; за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. — К. : Генеза, 1995. — Т. 2 : К–П. — 440 с. — ISBN 5-7707-8552-7.
  • Гриценко А.П. Політичні сили у боротьбі за владу в Україні: рік 1919-й. — К., 1996.
• В. П. Капелюшний. Комітет охорони республіки // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. — ISBN 978-966-02-7304-7.
  • Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. — Мюнхен, 1950;
  • Гай-Нижник П., Лейберов О. УНР у період Директорії: пошук моделі державного устрою (кінець 1918–1919 рр.). — Ніжин, 2013.