Відкрити головне меню

Лизанівський Іван Миколайович (* 29 травня 1892, с. Заріччя, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — †1934) — український громадсько-політичний діяч. Член УПСР, УЦР. Один з керівників Галицько-Буковинського куреня УСС. Входив до Комітету охорони республіки з березня 1919. У квітні-серпні 1919 — керівник управління преси й інформації, держсекретар в уряді Б. Мартоса.

Лизанівський Іван Миколайович
Luzanivskuj.jpg
Народився 29 травня 1892(1892-05-29)
Золочів, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер 1934
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність літературознавець
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка

Жертва Сталінсього терору.

ЖиттєписРедагувати

Народився в селі Заріччя поблизу міста Золочів (нині у складі міста). Закінчив Золочівську гімназію та історико-філологічний факультет Львівського університету (1914), учень М. Грушевського.

У 1910—1912 — особистий секретар Івана Франка. Від 1914 жив у Наддніпрянській Україні.

Влітку-восени 1917 очолював Галицько-Буковинський комітет, один з організаторів Галицько-Буковинського куреня січових стрільців у листопаді 1917. В 1917 став членом Української Центральної Ради.

20 січня 1918 на вічі українців з Австро-Угорщини в Педагогічному музеї Києва Лизанівський наголосив — хоча австро-угорські українці є громадянами іншої держави, але повинні взяти участь у захисті Української Республіки і закликав усіх галичан та буковинців вступати в полки «січових стрільців», що вже формуються в Києві.

Після поразки національно-визвольних змагань залишився в УСРР. У 1920-х роках завідував видавництвом «Рух» (Харків). В травні 1921 році засуджений у справі УПСР разом з В. Голубовичем, Н. Петренком, Ю. Ярославом. Невдовзі амністований, працював у видавництві «Книгоспілка».

У 1924—1929 разом із Сергієм Пилипенком був редактором першого багатотомного зібрання творів Івана Франка. Автор літературознавчих студій про І.Франка, О.Кобилянську, В.Стефаника.

2 лютого 1931 заарештований удруге в «Українського національного центру» справі (1930—1932). Наприкінці 1931 у Харкові відбувся черговий судовий процес у цій справі; засудили до 6 років таборів. 9 вересня 1937 Особливою трійкою при Управлінні НКВС по Іванівській області засуджений до розстрілу. Згідно інших джерел, помер 1934 в засланні.

Джерела та літератураРедагувати