Коломієць Трохим Калинович

Коломієць Трохим Калинович (28 вересня 1894, Єлизаветград, — 4 квітня 1971, Волгоград) — радянський воєначальник, генерал-лейтенант (1943).

Коломієць Трохим Калинович
Народження 28 вересня 1894(1894-09-28)
Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть 4 квітня 1971(1971-04-04) (76 років)
Волгоград, РРФСР, СРСР
Поховання Dimitrievsky cemeteryd
Країна  СРСР
Приналежність Російська імперіяСРСР СРСР
Рід військ Піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби Російська імперія 19151917
СРСР СРСР 19181948
Партія КПРС
Звання Російська імперія молодший унтер-офіцер
СРСР СРСР генерал-лейтенант
Командування 25-а стрілецька дивізія і 51-а армія
Війни / битви Перша світова війна, Громадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Нагороди
Орден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Суворова II ступеняОрден Суворова II ступеняОрден Кутузова II ступеняОрден Богдана Хмельницького II ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеняОрден Червоної Зірки
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Життєпис ред.

Трохим Калинович Коломієць народився 28 вересня 1894 року в Єлисаветграді (нині Кропивницький). Освіта початкова. Працював в Єлисаветграді литейщиком на заводі сільськогосподарських машин Булгарта, з 1913 року на заводі Краузе, а у 1914 році перейшов на завод Клочко.

Під час Першої світової війни був призваний до Російської імператорської армії в серпні 1915 року. Служив у 31-му запасному батальйону в Сімферополі, потім у 42-му піхотному Якутському полку 11-ї піхотної дивізії. Брав участь у Першій світовій війні. З червня 1916 роки воював в 657-му Прутському піхотному полку 165-ї піхотної дивізії на Південно-Західному фронті. Дослужився на фронті до унтерофіцера[1]. У 1917 році служив на посаді командира взводу.

Після Лютневої революції брав активну участь у революційних подіях на фронті, був обраний до складу ротного і полкового солдатських комітетів. Після Жовтневої революції вступив до загону Червоної Гвардії 8-ї армії, став там начальником кулеметної команди.

У 1918 році Трохим Коломієць вступив до лав Червоної армії. Брав участь у Громадянській війні. З початку 1918 року був командиром взводу і помічником командира особливого загону при штабі 45-ї стрілецької дивізії в 12-й армії, воював на Південному фронті. З жовтня 1919 року — комісар 400-го стрілецького полку 14-й армії. Воював з військами Директорії УНР під командуванням Симона Петлюри, а також з білогвардійцями Антона Денікіна, в 1920 році — проти польсько-українських військ, в 1921 році — проти загонів Нестора Махна. За особисту хоробрість нагороджений орденом Червоного Прапора.

Після війни продовжував служити комісаром 33-го і 135-го стрілецьких полків 45-ї стрілецької дивізії. У 1924 році навчався в повторній школі старшого командирського складу в Харкові, яку не закінчив через те, що школу розформували. Коломієць повернувся на колишню посаду. З лютого по грудень 1926 року обіймав посаду командира-комісара 134-го стрілецького полку в тій же 45-ї стрілецької дивізії Українського військового округу.

У 1927 році закінчив Стрілково-тактичні курси удосконалення комскладу РККА «Постріл» імені Комінтерну. З серпня 1927 року — командир-комісар 299-го стрілецького полку 100-ї стрілецької дивізії Українського військового округу, з травня 1929 по листопад 1932 років — командир-комісар 19-го стрілецького полку 7-ї стрілецької дивізії Українського військового округу.

У 1934 році Трохим Коломієць закінчив Військову академію РСЧА імені М. В. Фрунзе. У листопаді 1934 року був призначений помічником командира 7-ї стрілецької дивізії Українського ВО. З вересня 1937 року командував 46-ю стрілецькою дивізією Київського військового округу. З листопада 1939 року командував 32-м стрілецьким корпусом (16-та армія Забайкальського військового округу).

З початком німецько-радянської війни корпус був перекинутий на Західний фронт, де брав участь в Смоленській битві. У серпні 1941 року Трохим Коломієць було знято з посади та направлено на навчання до особливої групи при Академії Генерального штабу РСЧА.

У жовтні 1941 року він знову був направлений на фронт і призначений начальником тилу Приморської армії. Добре проявив себе при обороні Одеси.[2]

А з 5 жовтня 1941 року[3] по 30 липня 1942 року командував 25-ю стрілецькою дивізією. Дивізія під командуванням Трохима Коломійця беззмінно боролася в ході оборони Севастополя, будучи основою його північно-східного сектора оборони в районі Мекензієвих гір. Одночасно Т. К. Коломієць був комендантом 3-го сектора оборони Севастополя. В останні дні оборони міста був легко поранений, а 1 липня 1942 року був евакуйований з Севастополя літаком. До кінця липня його дивізія була розформована, оскільки практично вся загинула в Севастополі[4].

29 липня 1942 року Коломієць був призначений на посаду командувача 51-ю армією Північно-Кавказького фронту, з 1 серпня — на Сталінградському фронті. 7 жовтня 1942 року знижений до заступника командувача цією армією. На чолі армії брав участь в оборонному етапі Сталінградської битви, на такому високому посту проявити себе не зміг і за невдалі дії ще був знижений на посаді. Як заступник командувача брав участь в контрнаступ радянських військ під Сталінградом, в Котельниковській та Ростовській наступальних операціях і в подальших діях на Міус-фронті .

У червні 1943 року був призначений на посаду командира 54-го стрілецького корпусу 51-ї армії, успішно діяв під час Міуської, Донбаської, Мелітопольської операцій, а також при звільненні Дебальцевого, Мелітополя. У лютому 1944 року корпус передали до складу 2-ї гвардійської армії, в якій вона боролася в ході Кримської наступальної операції і відзначилася при звільненні Бахчисарая, Севастополя та інших міст. У липні 1944 року корпус був переведений на 1-й Прибалтійський фронт, де взяв участь у Білоруській наступальній операції. 28 серпня 1944 роеку Трохим Коломієцьсбув направлений госпіталь через хворобу. У жовтні 1944 року його призначили на посаду заступника командувача 2-ю гвардійською армією. З 27 квітня по 5 травня 1945 року тимчасово виконував посаду командира 60-го стрілецького корпусу цієї армії. Брав участь в Східно-Прусській наступальній операції.

Із закінченням війни генерал Трохим Коломієць після розформування армії з серпня 1945 року був в розпорядженні Головного управління кадрів НКО СРСР, в січні 1946 року призначений заступником командувача 57-ї армії Південної групи військ. Пізніше на її базі була сформована 9-та механізована армія, в якій Т. К. Коломієць залишився заступником командувача. У грудні 1948 року генерал-лейтенант Т. К. Коломієць звільнений у відставку через хворобу.

Жив в Волгограді. Автор мемуарів.

Помер Трохим Коломієць 4 квітня 1971 року. Похований на Димитріївському кладовищі Волгограда.

Його ім'ям названа вулиця в Севастополі (1974).

Військові звання ред.

Нагороди ред.

Праці ред.

  • Коломієць Т. К. На бастіонах — чапаєвці. — Сімферополь: Крим, 1970.

Примітки ред.

  1. У публікаціях іноді вказується, що Трохим Коломієць мав чин підпрапорщика.
  2. Савченко В. А. Оборона Одессы: 73 дня героической обороны города. — Москва: Центрполиграф, 2011. — 445 с. — (На линии фронта. Правда о войне).; ISBN 978-5-227-03050-4.
  3. Дата вступу на посаду вказана відповідно до даних нагородного листа до ордена Червоного Прапора. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 8 грудня 2019. 
  4. Нуждин О. И. Севастополь в июне 1942 года: хроника осажденного города. — Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 2013. — 749 с.; ISBN 978-5-7996-0845-3.
  5. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 12.09.44. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 8 грудня 2019. 
  6. Наградной лист. Подвиг народа. Архів оригіналу за 25 лютого 2014. Процитовано 9 лютого 2014.  {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |accessyear= (довідка)

Література ред.

  • Коллектив авторов. Великая Отечественная. Командармы. Военный биографический словарь / Под общей ред. М. Г. Вожакина. — М.; Жуковский: Кучково поле, 2005. — С. 98—99. — ISBN 5-86090-113-5.
  • Коллектив авторов. Великая Отечественная: Комдивы. Военный биографический словарь. — М.: Кучково поле, 2015. — Т. 4. — С. 313—315. — 330 экз. — ISBN 978-5-9950-0602-2.
  • Соловьев Д. Ю. Все генералы Сталина. Том 6. — М., 2019. — С.24-26.
  • Сталинградская битва. Энциклопедия. — Волгоград, ОАО "Альянс «Югполиграфиздат», 2010. — С.292.

Посилання ред.