Вікіпедія

Ковчі

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Ковч.

Ковчі — давній український рід.

Ковчі з Малого Любіня ред.

Перша згадка про Ковчів у Малому Любені датується XVII століттям (у центральному державному історичному архіві України у Львові є документ, що свідчить про шлюб Якова Ковча і Марії, з дому Куйбіди)[1].

  • Дмитро Ковч (1831 — 1891) — був заможною людиною, мав багато землі, велику пасіку (понад 100 вуликів), працював лісником, був паламарем при церкві Пресвятої Трійці, організував відбудову церкви після страшної пожежі в 1885 р., пожертвував на неї чимало власних коштів. У подяку за ці заслуги перед Божою святинею і сільською громадою, за пропозицією пароха о. М. Гелітовича і дідича барона К. Бруніцкого його поховали, після смерті, на церковному подвір'ї[1]
  • Іван Ковч (1867 — 1943) — 55 років був паламарем при церкві. Коли у 1912 році організувалась у селі школа на один клас і не було відповідного приміщення, відпустив половину своєї хати для учнівських занять. За заслуги перед храмом і громадою села його поховали на церковному подвір'ї, біля батька[1].
  • о. Григорій Ковч (30.03.1861 — 19.12.1919) — український греко-католицький священик, богослов, сповідник, громадський діяч, капелан УГА, батько блаженного священномученика о. Омеляна Ковча.[1][2][3][4][5]
  • о. Василій Ковч (1868 — 28.03.1941) — український греко-католицький священик, богослов, сповідник, громадський діяч, багаторічний парох с. Капустинці, Чортківський р-н, на Тернопільщині.[1][4][5]
  • о. Омеля́н Ковч (20 серпня 1884, Космач — 25 березня 1944) — український греко-католицький священик-місіонер, ісповідник, капелян УГА, громадський діяч, патріот, праведник України (9.09.1999 р.), блаженний священомученик (27.06.2001 р.), покровитель душпастирів УГКЦ (24.04.2009 р.)[1][2][3][4]
  • о. Сергій Ковч, син блаженного священномученика о. Омеляна Ковча — священик УГКЦ. Після успішного навчання у Львівській українській гімназії поступив учитись на Богословіє, у Львові. У 1941 висвятили його на священика митрополит Андрей Шептицький і архієпископ Чарнецький (близький друг батька). Був направлений помічником на парафію в Перемишляни і Коросно, де парохом був його батько. Одночасно почав викладати релігію у Перемишлянській і Коростенській школах. Після арешту о. Омеляна йому чудом вдається врятуватись. Отець Сергій повернувся у Перемишляни, правив замість свого батька. Однак не довго. Парафіяни повідомили своєму молодому парохові, що готують йому місцеві поляки (помсту за свого ксьондза). При допомозі Мирона Шпіцера, продавця «Маслосоюзу», у розпорядженні якого була вантажна машина, священику вдалося вирватися з Перемишлян. На якийсь час зупинився у Рогатині, а як наблизився фронт — подався на захід, через Карпати — у Словаччину. Поселившись тут, хотів попроситися на парафію, але йому поставили вимогу: присягнути православ'ю. Відмовився. Лише після 1968 року — о. Сергій служить у Греко-католицькій церкві. У 1988 році, у рік 1000-ліття хрещення України за заслуги перед Церквою отримав Мітру з рук Блаженнішого кардинала Любачівського[2].
  • о. Мирон — Яків Ковч, син блаженного священномученика о. Омеляна Ковча — священик УГКЦ. Попри теологічні студії закінчив фармацептику[2].
  • Іван Михайлович Ковч (09.09.1932 р.н.) — український поет, громадський діяч.[1]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж Василь Мацелюх. Історія села Любінь Малий. — Львів: Тріада Плюс, 2016. — С. 71—77, 409. — ISBN 978-966-486-192-9
  2. ↑ а б в г Анна-Марія Ковч-Баран. За Божі правди і людські права. — Саскатун: Містер Зип Інстант Прінтінґ, 1994. — С. 19—105
  3. ↑ а б о. Іван Лебедович. Полеві духовники Української Галицької Армії. — Вінніпег (Канада): видав о. Іван Лебедович, 1963. — C. 83
  4. ↑ а б в Василь Дрозд. Родина душпастирів Ковчів на Заліщанщині. — Чернівці: ТзОВ «ДрукАрт», 2012. — C. 12—23. — ISBN 978-966-2021-57-8
  5. ↑ а б Світлана Флис, о. Іван Лозинський. На перевалі духу. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2013. — C. 32—36. — ISBN 978-966-399-098-0

Джерела ред.

  • Василь Дрозд. Родина душпастирів Ковчів на Заліщанщині. — Чернівці : ТзОВ «ДрукАрт», 2012. — C. 12—23. — ISBN 978-966-2021-57-8.
  • Анна-Марія Ковч-Баран. За Божі правди і людські права. — Саскатун : Містер Зип Інстант Прінтінґ, 1994. — С. 19—105.
  • о. Іван Лебедович. Полеві духовники Української Галицької Армії. — Вінніпег (Канада) : видав о. Іван Лебедович, 1963. — C. 83.
  • Василь Мацелюх. Історія села Любінь Малий. — Львів : Тріада Плюс, 2016. — С. 71—77, 409. — ISBN 978-966-486-192-9.
  • Світлана Флис, о. Іван Лозинський. На перевалі духу. — Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2013. — C. 32—36. — ISBN 978-966-399-098-0.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ковчі


  Це незавершена стаття з генеалогії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ковчі&oldid=38458397