Ковч Григорій

український греко-католицький священник, богослов, сповідник, громадський діяч, капелан УГА

о. Григорій Ковч (30 березня 1861, с. Малий Любінь — 19 грудня 1919, м. Старокостянтинів) — український греко-католицький священник, богослов, сповідник, громадський діяч, капелан УГА.

о. Григорій Ковч
Народився 30 березня 1861(1861-03-30)
с. Малий Любінь, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер 19 грудня 1919(1919-12-19) (58 років)
м. Старокостянтинів, Волинська губернія
·захворів на тиф
Поховання м. Старокостянтинів
Країна  Австро-Угорщина
 ЗУНР
Національність українець
Діяльність священик (висв. 1885 р.), богослов
Alma mater Богословські студія
Військове звання капелан ІІ галицького корпусу УГА[1]
Батько Дмитро Ковч (1827-1888 рр.)
Мати Марія (з роду Кориляк) (1831-1891 рр.)
У шлюбі з Марія (з роду Яськевич)
Діти Омелян (1884-1944 рр.)
Ольга (1886 рн.)
Євстахій (1888 рн.)
Софія (1890 рн.)
Наталя (1892-1988 рр.)
Нагороди Крилошанські відзнаки (1906 р.)

Життєпис ред.

Дитинство, юність, освіта ред.

 
c. Малий Любінь, подвір'я церкви Пресвятої Трійці, могила Дмитра Ковча і його сина Івана, батька і брата о. Григорія Ковча, багатолітніх паламарів цього храму.

Григорій Ковч народився 30 березня 1861 року[2] (у літературі зустрічається інша — помилкова дата його народження 20 березня 1856 року[3]) в с. Малий Любінь (тепер Городоцький р-н., Львівська обл.) в сім'ї Дмитра Ковча (1827—1888 рр.) і Марії (з роду Кориляк) (1831—1891 рр.). Батько, Дмитро Ковч був заможною людиною, мав багато землі, велику пасіку (понад 100 вуликів), працював лісником, а ще був паламарем при церкві Пресвятої Трійці, організував відбудову церкви після страшної пожежі в 1885 р., пожертвував на неї чимало власних коштів. В подяку за ці заслуги перед Божою святинею і сільською громадою, за пропозицією пароха о. М. Гелітовича і дідича барона К. Бруніцкого його поховали, після смерті, на церковному подвір'ї. Брат Григорія — Іван (1867—1943 р.р.), успадкувавши батькову хату, за його прикладом, дбав про сільську церкву, 55 років був її паламарем. Коли у 1912 р. організувалась в селі школа на один клас і не було відповідного приміщення, відпустив половину своєї хати для учнівських занять. Упокоївся Іван Ковч в віці 86-ти років. За заслуги перед храмом і громадою села його, також, поховали на церковному подвір'ї, біля батька. Молодший брат Григорія — Василій Ковч, також вивчився на священника, був багатолітнім парохом в с. Капустинці, Чортківського р-ну на Тернопільщині.[4]

  30 березня цього року (2011 р.) виповнилося 150 років від дня народження зачинателя священничого родоводу о. Григорія Ковча. Ось що пише у листі автору (Василю Дрозду) цієї книги Іван Михайлович Ковч – один із нащадків (внучатий племінник), літератор, дослідник роду Ковчів, що нині мешкає у Городку Львівської області: „На основі вивчення метричних книг повідомляю, що Григорій Ковч народився у багатодітній селянській родині (дев'ятеро дітей) 30 березня 1861 року у селі Любень Малий – нині Городоцького району на Львівщині. Двоє дітей померло у дитячому віці. Одна з сестер Григорія Ковча – Софія – є прабабкою Івана Васюника, колишнього віце-прем'єра України, а мій дід Іван був рідним братом Григорія Ковча…“.[5]  

Після закінчення церковної школи в Малому Любені батько віддає хлопця на Богословські студії. Перед їх закінченням він одружується з дочкою о. Яськевича з Косівщини — Марією Яськевич (Вольфельд). Батько п'яти дітей:

  В родині Батька було п'ятеро дітей; сестра Ольга — замужня за о. А. Наконечним, Софія — за о. Ю. Свістелем, Наталія — за о. В. Чужаком і брат Евстахій учасник УГАрмії, одружений з Л. Лозинською. Усі вони вже покійні.[6][7]  

Душпастирська праця ред.

7 жовтня 1883 році — був висвячений на священника.
01.11.1983–26.02.1884 рр. — призначений сотрудником на парохію в с. Добростани, Городоцького деканату.
26.02.1984–01.01.1885 рр. — призначений на парохію в с Космач, Пістиньського деканату
З 01.01.1985 р — на парохії м. Тисмениця, Пістиньського деканату
З 1987 р. служить сотрудником на парохії в с. Ганусівка, Устенського (Галицького) деканату.
У 1889 р. служить в с. Рошнів, Єзупільського деканату.
з 04.10.1889 р. — завідательу с. Давидківці, Скальського деканату.
30.09.1890 р. — сотрудник в Гусятині, Скальського деканату, а від 24.02.1892 р.- завідатель.
1894  р. — перебирає парафію у селі Лисівці (Заліщанщина), Скальського деканату де служить до 1908 року. Тут про нього донині, уже з переказів, відгукуються дуже позитивно.

  Розквіт Греко-Католицької віри у селі припадає на служіння тут о. Григорія Ковча. Він ревно працював у лоні Христового виноградника, сповна віддавався душпастирським обов’язкам. Священник, як пишуть літописці, був на той час єдиним моральним провідником громади. Його енергійна діяльність на цьому фоні виглядала маленьким, але яскравим факелом…[8]  

.

Послідовно о. Григорій здійснює освітню і шкільну політику на основі національної ідеї та її провідників. У 1907 році очолює товариство «Просвіта» у Лисівцях та Шипівцях.
09.03.1908 року о. Григорій Ковч переїжджає на парафію у село Кошилівці. Приділяє багато уваги викінченню внутрішнього оздоблення щойно збудованої церкви в Цапівцях. Отець Ковч брав активну участь у діяльності товариств «Просвіта», «Рідна школа». У 1910 році — організатор і голова «Сільського господаря» в Цапівцях. Він заохочував сільських хористів, аматорський колектив, підтримував бібліотеку. Не без впливу священника у селі панував патріотичний дух. Розповідають: коли у 1918 році організовувалась УГА, отець Ковч ходив попід вікна селянських осель і закликав: «Просніться, галичани, бо проспите волю…» Із благословення о. Григорія Ковча чимало сільських хлопців, чоловіків влилося у Січові Стрільці, воювали в УГА, були учасниками боїв під Бережанами, на Великій Україні. Отець Ковч всіляко сприяв місцевому населенню, вірним своїх громад у вирішенні насущних проблем, прислухався до народу. Маючи високий авторитет не тільки у своїй парафії, але й в околицях, він майже 10 років очолював Заліщицький деканат Греко-Католицької Церкви. Одночасно Григорій Ковч приділяв увагу навчанню своїх дітей, родинному згуртуванню. Це видно з того, що усі родинно служили у 12 сусідніх селах Заліщанщини, одночасно або почергово, а також разом виїжджали на служіння до українських емігрантів у Боснію.

  ...у 1914–1917 роках у Козарці позмінно служили заліщицький декан о. Григорій Ковч з двома зятями – отцями Ю. Свістелем та В. Чужаком. А до того, з 1912 року, тут служив син Григорія Ковча – отець Омелян, який багато зробив для згуртування громади, спорудження храму, дотримання традицій Греко-Католицької Церкви серед українських поселенців[9]  

У розпал воєнного лихоліття о. Григорій Ковч повернувся на парохію у Цапівці, Кошилівці, Попівці (перебуваючи у Боснії, священники зберігали за собою старе місце служби).
12.08.1915–30.06.1916 рр. — призначений на посаду завідеталя «ex currendo» в с. Білі Ослави, Надвірнянського деканату.
З 1906 р. був призначений радником епископської консисторії, дістав крилошанські відзнаки.[3]

Душпастирство у війську ред.

В 1918 р., вже немолодий (58 років) поступає на службу капеланом в ІІ галицький корпус УГА.

  Спис полєвих духовників УГА в 1918–1920 рр.
(...)
Ковч Григорій (батько) Нар. 1861 р. Висв. 1885 р. Був полевим духовником ІІ Галицького Корпусу. Був за Збручем. Помер 19 грудня 1919 р. в Староконстантинові на тиф.
Ковч Омелян (син). Нар. 1884 р. Висв. 1911 р. Обслуговував, як полевий духовник хворих і ранених в полєвій лічниці ч.4. Був за Збручем.Замордований тайною німецькою поліцією в концентраційному таборі в Майданку, біля Любліна, в 1943 р., за сприяння жидам.[1]
 

Помер від тифу 19 грудня 1919 році в Стпрокостянтинові (Волинь), де і похований.

  Опіку своїх польових духовників відчули стрільці УГА особливо в періоді поширення пошестей, бо тоді польові духовники заступали їм лікарів і санітетів, яких так бракувало зогляду на велике поширення й масовий характер недуг. У багатьох частинах польові духовники з допомогою ще здорових старшин організували «лічниці», які самі очолювали й вели. I тому стільки їх померло від тифу.[10]  

Вшанування пам'яті о. Григорія Ковча ред.

  • с. Малий Любінь, Львівщина, 03.04.2011 р. Урочистості по вшануванню пам'яті о. Григорія Ковча та його сина, блаженного свяшеномученика о. Омеляна Ковча.[4]
  • с. Малий Любінь, Львівщина, 31.03.2013 р., Біля входу до церкви Пресвятої трійці встановили пам'ятну таблицю:[11]
  У цьому храмі 31.03.1861 р. був охрещений о. Григорій Ковч, капелан УГА, батько блаженного священномученика о. Омеляна Ковча. Ктитор громада с. Любінь Малий, автори В. Гурмак, М. Гурмак  

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б о. Іван Лебедович. Полеві духовники Української Галицької Армії. — Вінніпег (Канада): видав о. Іван Лебедович, 1963 — C 83.
  2. ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 4А, спр. 3159: Метрична книга про народження мешканців с. Любінь Малий, арк. 18.
  3. а б Світлана Флис, о. Іван Лозинський. На перевалі духу. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2013 — C 35.
  4. а б Василь Мацелюх. Історія села Любінь Малий. — Львів: Тріада Плюс, 2016 — C 407.
  5. Василь Дрозд. Родина душпастирів Ковчів на Заліщанщині. — Чернівці: ТзОВ «ДрукАрт», 2012 — C 12.
  6. Анна-Марія Баран. За Божі правди і людські права. — Сакстаун (Канада): Друковано у Містер Зип Інстант Прінтінґ, 1994 — C 24.
  7. Анна-Марія Баран (Ковч) — старша донька о. Омеляна Ковча, внука о Григорія Ковча
  8. Василь Сопівник. Лисівське духовне джерело
  9. о. Антін Тарасенкою. Стаття у «Християнському календарі» за 1981 рік.
  10. Лев Шанковський. Українська Галицька Армія. — Вінніпег, 1974 передрук Львів: НТШ, 1999
  11. Роман Смілка. Освячено пам'ятну дошку отцю Григорію Ковчу. — Городок: Районний часопис Народна думка. — № 13(1866), 05.04.2013 — С 9

Джерела ред.

  • о. Іван Лебедович. Полеві духовники Української Галицької Армії. — Вінніпег (Канада): видав о. Іван Лебедович, 1963. — C 83.
  • Анна-Марія Баран. За Божі правди і людські права. — Сакстаун (Канада): Друковано у Містер Зип Інстант Прінтінґ, 1994. — C 21,24.
  • Василь Дрозд. Родина душпастирів Ковчів на Заліщанщині. — Чернівці: ТзОВ «ДрукАрт», 2012. — C 12-15. — ISBN 978-966-2021-57-8
  • Василь Мацелюх. Історія села Любінь Малий. — Львів: Тріада Плюс, 2016. — C 76. — ISBN 978-966-486-192-9
  • Лев Шанковський. Українська Галицька Армія. — Вінніпег: 1974, передрук Львів: НТШ, 1999. — ISBN 966-7155-34-X
  • Роман Смілка. Освячено пам'ятну дошку отцю Григорію Ковчу. — Городок: Районний часопис Народна думка № 13(1866), 05.04.2013 — С 9.
  • Світлана Флис, о. Іван Лозинський. На перевалі духу. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2013 — C 32-36. — ISBN 978-966-398-0

Посилання ред.