Відкрити головне меню
Кишинівське гетто
Євреї збираються в гетто.
Євреї відзначені шестикутною зіркою, серпень 1941 року
Інтер'єр гетто

Кишинівське гетто — єврейське гетто в Кишиневі, створене румунськими властями в період окупації міста. Гетто створено 25 липня 1941 року по розпорядженню військового губернатора Бессарабії Костянтина Войкулеску (рум. Constantin Voiculescu).

Зміст

Євреї в КишиневіРедагувати

Згідно з переписом 1930 року, в Кишиневі проживало 50 603 єврея[1]. На момент початку війни точне число єврейських жителів міста невідомо, різні джерела називають цифри від 60 до 80 тисяч.[2]

ІсторіяРедагувати

СтворенняРедагувати

Майже всіх, які не встигли евакуюватися, євреїв Кишинева і довколишніх містечок зігнали в найбідніші квартали міста і обнесли район парканом з колючим дротом (довжина 4 км по периметру). За різними оцінками в гетто виявилося від 9 до 13 тисяч євреїв. На 11 серпня в гетто було 10 578 чоловік, потім чисельність ув'язнених збільшилася за рахунок переселення євреїв з навколишніх населених пунктів до 11 525 чоловік.[3]

Офіційно гетто було створено 25 серпня 1941 року наказом румунського коменданта Кишинева. Цю дату називає в своєму рапорті в Берліні штурмбаннфюрер Цапп, командир айнзатцкоманди 11A (айнзатцгруп D).[4]

Особливістю управління цим гетто було те, що воно знаходилося в подвійному підпорядкуванні — румунської та німецької комендатур. Крім того, з території гетто були виселені місцеві жителі-християни, які отримали спеціальні перепустки на вхід і вихід з гетто.

Гетто підпорядковувалося військовому командуванню Кишинева, яке очолювали в 1941 році полковник Д. Тудос (18 липня — 1 вересня), генерал Костянтин Панаітіу (1-7 вересня) і полковник Євген Думітреску (7 вересня — 15 листопада).[5]

Життя в геттоРедагувати

З 5 серпня 1941 для євреїв Кишинева було введено обов'язкове носіння на одязі жовтої зірки.[3]

Був організований юденрат в складі 20 осіб під керівництвом Гутмана Ландау. В гетто були створені пекарні, лікарні і аптеки. Всі проживають в гетто жили за рахунок власних коштів. В гетто існував чорний ринок, якому сприяло наявність будинків прилеглих до гетто, проживання в ньому християн з правом вільного виходу і дорога, що проходила через гетто в аеропорт.[5]

Існують різні відомості про ставлення окупантів до жителів гетто. На першому виступі перед в'язнями військовий комендант полковник Тудос сказав: «Жиди, з сьогоднішнього дня ви — раби великої Румунії. Хто не буде виконувати накази, буде розстріляний…». Однак ряд свідків стверджує, що ставлення охорони і військового командування до в'язнів було гуманним і цивілізованим.

ОпірРедагувати

В гетто існувало організоване підпілля, яке влаштовувало акти саботажу. Були також випадки нападу на німців і румунів. Одним з ініціаторів підпілля в кишинівському гетто був комуніст Б. М. Дейч. Він був заарештований і розстріляний.[6]

Знищення жителівРедагувати

У жовтні 1941 року почалися депортації кишинівських євреїв до Трансністрії. За даними перепису румунської влади в 1942 році в Кишиневі залишалося всього 100 євреїв, з них 99 — в гетто[7]. Коли радянські війська увійшли до Кишинева, тих хто вижили в гетто залишилося 6 осіб.[8]

Пам'ятьРедагувати

В СРСР замовчувався антиєврейський характер геноциду. Так, в книзі «Історія Кишинева, 1466—1966», випущеної до 500-річчя міста було сказано, що «на початку серпня район вулиць Ірінопольская — Катеринівська був перетворений в гетто. В цей табір фашисти зігнали 25 тисяч осіб, які були приречені на смерть від голоду і хвороб». Про те, що це були євреї, не згадується.[9]

Пам'ятник жертвам гетто був встановлений за ініціативою і на кошти Асоціації колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів в 1992 році на території гетто (скульптор Наум Епельбаум і заслужений архітектор Молдови Семен Шойхет)[8].

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Дорон (Спектор) Д. Кишинівське гетто - останній погром = Ghetto Kishinev — the Final Pogrom. — Кишинів : Ліга, 1993. — 236 с. — (Бібліотека Алія) — 3000 прим.
  • Paul A. Shapiro. The Kishinev Ghetto 1941—1942: A Documentary History of the Holocaust in Romania's Contested Borderlands. With chronology by Radu Ioanid and Brewster Chamberlin. The University of Alabama Press, 2015. — 280 pp.
  • Paul A. Shapiro. Ghetoul din Chișinău 1941—1942: O istorie documentară a Holocaustului în interiorul frontierelor contestate ale României. Бухарест: Curtea Veche, 2016. — 304 pp.
  • Samuel Aroni. Memories of the Holocaust: Kishinev (Chișinău) 1941—1944. University of California, Los Angeles (UCLA), 1995. — 172 pp.

ПосиланняРедагувати