Відкрити головне меню

Кириче́нко Степа́н Андрі́йович (27 березня [9 квітня] 1911(19110409), с. Чоповичі30 квітня 1988, Київ) — український живописець, графік, художник монументально-декоративного мистецтва, заслужений діяч мистецтв України (1963), народний художник УРСР (1981).

Степан Андрійович Кириченко
Кириченко Степан Андрійович 1960.jpg
С. А. Кириченко. Автопортрет. 1960 рік, олія
Народження 27 березня (9 квітня) 1911(1911-04-09)
с. Чоповичі, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Смерть 30 квітня 1988(1988-04-30) (77 років)
  Київ, Українська РСР, СРСР
Національність українець
Громадянство Російська імперія, УНР, УСРР, УРСР, СРСР
Навчання Київський художній інститут
Діяльність художник
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора
Звання
Народний художник України — 1981 Заслужений діяч мистецтв України — 1963

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в селі Чоповичі (нині Малинський район, Житомирська область, Україна]]) в українській сільській християнській родині Андрія Ігнатійовича і Варвари Кириченків.

Потяг до мистецтва у Степана Кириченка проявився в ранньому дитинстві під впливом старшого брата Івана.

З 1934 по 1941 рік навчався в Київському художньому інституті у відомих художників Ф. Кричевського, А. Тарана та М. Рокицького.

З 1942 року брав участь у республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках. Його мозаїка «Україна» експонувалася на Всесоюзній художній виставці в Москві, а також 1958 року на Всесвітній виставці в Брюсселі, де була відзначена срібною медаллю. Разом з іншими колегами брав участь у монументально-декоративному оформленні Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві (розпис Головного павільйону та павільйону УРСР, 19521955).

Помер 1988 року у Києві.

Твори зберігаються у ДТГ, Національному художньому музеї України, Національному музеї Т. Шевченка та Севастопольському художньому музеї.

ТвориРедагувати

МозаїкиРедагувати

  • Пандус біля підніжжя пам'ятника М. Ватутіну в Києві (1946–1947),
  • Портрет Кобзаря (1940);
  • В. І. Ленін (1947),
  • Урожай (1957, у співавторстві),
  • триптих «Наша дума, наша пісня» (1959–1960, у співавторстві),
  • Радянська Україна (1960, у співавторстві),
  • мозаїки в курзалі санаторію «Миргород» у Миргороді (1972–1976, у співавт. з Н. Клейн),
  • мозаїка в Морському порту в Ізмаїлі (1978, у співавторстві)
  • мозаїка в Палаці культури в с. Шевченкове Кілійського р-ну Одес. обл. (1978, у співавторстві).
  • мозаїчні панно на станції «Червоноармійська» (нині «Палац „Україна“», 1984, спільно з Романом Кириченко) Київського метрополітену, 2015 року панно приховано[1].

ПанноРедагувати

  • Україна (1969, с. Мрин Носівського р-ну Черніг. обл.),
  • Лісова пісня (1970–1971, парк у Ялті, у співавторстві).

НагородиРедагувати

Громадянська позиціяРедагувати

Підписав громадський лист (1968) на ім'я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна та Миколи Підгорного з вимогою припинити практику протизаконних політичних судових процесів.

ЗображенняРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. На станції метро «Палац Україна» прибрали радянську мозаїку Архівовано 7 November 2017[Дата не збігається] у Wayback Machine. // Вечірний Київ. — 2015. — 16 липня.

ДжерелаРедагувати