Відкрити головне меню

Мрин — село в Україні, в Носівському районі Чернігівської області. Населення становить 2343 осіб. Орган місцевого самоврядування — Мринська сільська громада.

село Мрин
Mryn new gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Носівський район
Рада/громада Мринська сільська громада
Код КОАТУУ 7423883501
Основні дані
Засноване 1550
Населення 2343
Площа 5,38 км²
Густота населення 435,5 осіб/км²
Поштовий індекс 17113
Телефонний код +380 4642
Географічні дані
Географічні координати 51°03′08″ пн. ш. 31°33′09″ сх. д. / 51.05222° пн. ш. 31.55250° сх. д. / 51.05222; 31.55250Координати: 51°03′08″ пн. ш. 31°33′09″ сх. д. / 51.05222° пн. ш. 31.55250° сх. д. / 51.05222; 31.55250
Середня висота
над рівнем моря
117 м
Водойми Остер
Місцева влада
Адреса ради 17113, Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Мрин, вул. Броварця, 1 , тел. 2-92-31
Карта
Мрин. Карта розташування: Україна
Мрин
Мрин
Мрин. Карта розташування: Чернігівська область
Мрин
Мрин
Мапа

Мрин у Вікісховищі?

ІсторіяРедагувати

Заснований в кінці XVI ст., вперше згадується на початку XVII ст. 12 червня 1628 польський король Владислав IV спеціальною грамотою передав Мрин Орденові Домініканців. Мрин також згадується у грамотах московських царів Олексія Михайловича та Катерини II, гетьмана Богдана Хмельницького.[1]

Під час народно-визвольної війни 1648-54 Мрин перейшов у володіння Ветхорождественского монастиря.

Згодом (після 1657 року) чернігівський архієпископ Л. Баранович приєднав село до садиби чернігівського Борисоглібського монастиря. Мрин був центром Мринський сотні Ніжинського (з середини XVII ст.- Київського) полку.

За описом 1781 в Мрині було невелике укріплення, оточене земляним валом. Найбільшими землевласниками в Мрині були Коробки, останній з яких — П. С. Коробка став членом Державної думи. Він мав в Мрині велику садибу з житловими будинками, господарським двором, стайнею (в 2-х житлових будинках тепер розміщена лікарня). У 1866 році в с. Мрин — 268 дворів, 1617 мешканців; в 1897—389 дворів, 2190 мешканців.

У ХІХ столітті містечко Мрин було волосним центром Мринської волості Ніжинського повіту Чернігівської губернії — у волость входило дев'ять навколишніх сіл.[1]. У селі була Успенська та Миколаївська церква.

У Мрині були церковно-парафіяльна школа в кам'яному будинку, земська школа (1895), Мринська Леонідівска нижча реміснича школа (1901), Мринська Людмилівська жіноча семінарія (1903), лікарня, яку звів П. Коробка, Успенська церква (1897, знесена на початку 30-х рр.).

ЕкономікаРедагувати

Поруч із селом розташоване найбільше в Європі газове сховище. На глибині понад 400 метрів природа створила ємність площею 14 км на 6,5 км. Щорічно ДП «Укртрансгаз» закачує в неї стратегічний запас країни — 1,5 млрд кубометрів газу, що регулює споживання блакитного палива трьох областей — Київської, Сумської та Чернігівської.[2]

В селі працює паркетний цех, діє своє професійно-технічне училище, швейна майстерня, низка магазинів, меліорація та школа.[2]

КультураРедагувати

В селі з 2011 діє літературний клуб, випускається газета «Літературний Мрин» — один раз на місяць на десяти сторінках, накладом у чотириста примірників.[2]

Завдяки літературному клубові видано дві збірки віршів:[2]

  • «Соборність сердець», до якої увійшли вірші 22 авторів. Зображення на обкладинку малювала місцева художниця Юлія Бобок. Наклад — 210 примірників.
  • «Миттєвості життя». Наклад у 200 примірників.

Видатні людиРедагувати

  • Байда Анатолій Ілліч (1906—1978) — будівельник, керуючий трестом Південзахідтрансбуд, Герой Соціалістичної Праці (1966, за спорудження Палацу культури «Україна»), кавалер ордена Леніна та інших урядових нагород.
  • Живкович Владислав Хайдарович (1975—2015) — старший прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.
  • Малинка Олександр Никифорович (1865—1941) — український етнограф, фольклорист кінця ХІХ століття та доби Розстріляного відродження. Член Чернігівської та Полтавської археографічних комісій Російської імперії. Член Етнографічно-фольклорної комісії при ВУАН. Голова Ради Всеукраїнського етнографічного товариства. Співредактор журналу «Побут». Праці О. Малинки стали одним із фольклорно-етнографічних джерел для багатьох українських письменників.
  • Коробка Павло Степанович (1846—1919) — український правознавець, освітній діяч і доброчинець.
  • Тягнієнко Михайло Іванович (1936—) — Народний артист України, провідний майстер сцени Харківського академічного російського драматичного театру імені О. С. Пушкіна.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Іван Борисовець (16 серпня 2013). Чи настане час відродження?. Газета «День». Процитовано 3 січня 2017. 
  2. а б в г Віталій Назаренко. Оптимістичний Мрин. газета «День», №158, (2013). 

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Моє рідне село / Бруханда Семен Федотович. — Ніжин: Аспект-Поліграф, 2013. — 87 с. : іл. — 150 прим. — ISBN 978-966-340-506-3