Відкрити головне меню

Кьо́рлінг[2], Кьо́рлінґ[3], Ке́рлінг, Ке́рлінґ[4], (англ. curling, від curl — «крутити») — олімпійський вид спорту, командна спортивна гра на крижаному майданчику. За своїм принципом гра схожа на боулінг на траві. Гра складна, як технічно, так і стратегічно.

Кьорлінг, Кьорлінґ, Керлінґ, Керлінг
Brier 045.jpg
Характеристика
Займаються у світі 1,500,000[1]
Спортсменів у команді 4
Перші змагання
Олімпійські ігри 1924
Чемпіонат світу 1959
Чемпіонат Європи 1975
Міжнародна федерація
Назва Всесвітня федерація кьорлінґу
Рік заснування 1966
Голова федерації Кейт Ке́йтнесс[en]
Веб-сайт Офіційний вебсайт
Національна федерація
Всеукраїнська федерація кьорлінгу
Пов'язані проекти

Кьорлінґ входить до програми Олімпійських ігор, починаючи з Олімпіади 1998 в Нагано[5]. У 1924 році кьорлінґ був демонстраційним видом спорту на перших Зимових іграх у Шамоні[6]. У 2006 Міжнародний Олімпійський комітет прийняв рішення ретроспективно визнати офіційними змагання з кьорлінґу, що проводилися в рамках Міжнародного спортивного тижня в 1924. Під час Олімпіади 1932 теж проводився показовий матч із кьорлінґу між командами США та Канади.

ІсторіяРедагувати

 
Гра в кьорлінґ у Еглінтоні, Шотландія, 2 лютого 1860. Картина Роджера Гріффіта

Кьорлінґ зародився у Шотландії в добу пізнього середньовіччя. Перша письмова згадка про гру датується 1541 роком. Камінь для кьорлінґу, на поверхні якого вибита дата його виготовлення «1511 рік», знайдений на дні осушеного ставка у Данблейні. Пітеру Брейгелю Старшому належать дві картини від 1565, на яких зображені гравці в кьорлінґ.

Шотландці розповсюдили гру у світі, особливо в Канаді, США та в континентальній Європі. Сьогодні в неї грають також в Японії, Кореї, Китаї, Австралії та Новій Зеландії.

Найстаршим кьорлінґовим клубом у світі є асоціація гравців міста Кілс, розташованого на півночі Шотландії. Асоціація заснована у 1716 році[7].

ПравилаРедагувати

 
Кьорлінґ: канадська монета 25 центів 2007 р.

У кьорлінґ грають дві команди по чотири гравці (скіп, віце-скіп, перший та другий скіпи), які почергово кидають гладенькі відполіровані гранітні бити крижаною доріжкою у напрямку до цілі, відзначеної на доріжці концентричними колами. Два гравці допомагають спрямувати шайбу в потрібну точку за допомогою спеціальних щіток, якими вони натирають лід у напрямку руху шайби, внаслідок чого на льодовій поверхні утворюється тонкий шар вологи, що сприяє збільшенню швидкості бити. Гра ділиться на 10 ендів, деякі фахівці називають енди іннінґами, у кожному з яких командам нараховуються очки, залежно від того, скільки своїх бит виявилося ближче до цілі, ніж найближча бита команди-супротивника. Протягом одного енду команди по черзі випускають по вісім каменів. Переможець визначається за сумою очок у всіх ендах. У разі рівності очок після десяти ендів, призначається додатковий енд — екстра-енд, переможець якого й стає переможцем матчу.

 
Майданчик для кьорлінґу

Майданчик для кьорлінґу являє собою прямокутне поле. Його довжина може бути від 44,5 до 45,72 м, ширина від 4,42 до 5 м. Мішень, звана «будинком», має діаметр 3,66 м. Відстань між центрами двох мішеней, нанесених на ігрову поверхню — 34,75 м. Битку, кам'яний диск із ручкою вагою 19,96 кг, виготовляється з певного виду граніту, видобутого на острові Ейлс-Крейґ в Шотландії. Він має циліндричну форму та кільцеподібну ковзаючу поверхню. Зверху в каменю є ручка. Температура льоду для кьорлінґу близько -5 °C.

Гравець, котрий кидає битку, одягає на взуття тефлоновий слайдер, що забезпечує гарне ковзання. Для запобігання травм гравці використовують наколінники.

Організації та змаганняРедагувати

Організацією змагань із кьорлінґу опікується Всесвітня федерація кьорлінґу, членом якої є також Всеукраїнська федерація кьорлінгу.

Найголовнішим змаганням світового рівня є Олімпійський турнір із кьорлінґу, що проводиться раз на чотири роки в рамках Зимових Олімпіад. Чемпіонат світу з кьорлінґу проходить щороку, окремо для чоловіків, жінок та змішаних команд.

Канадійка українського походження Сільвія Федорук у 1986 році, за вагомий внесок у розвиток спорту, внесена до Зали Слави кьорлінґу Канади[8].

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Лущик І. В. Керлінґ. Фізичне виховання в школах України: науково-методичний журнал. Харків: Вид. група «Основа». N 2(62). 2008

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати