Відкрити головне меню

Керецьки́ (угор. Kerecke) — село у Свалявському районі Закарпатської області. Знаходиться за 22 км на південний схід від районного центру, з усіх боків оточене горами. На півночі розкинулась полонина Стій, на заході — Бужора. Через село протікає річка Боржава, в яку впадає струмок Бистрий. Село знаходиться на межі Свалявского та Іршавського районів.

село Керецьки
Керецьківська сільська рада Свалявського району Закарпатської області, 1.jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Свалявський
Рада/громада Керецьківська
Код КОАТУУ 2124082901
Основні дані
Засноване 1132[джерело?]
Населення 4 324
Поштовий індекс 89334
Телефонний код +380 3133
Географічні дані
Географічні координати 48°28′48″ пн. ш. 23°13′00″ сх. д. / 48.48000° пн. ш. 23.21667° сх. д. / 48.48000; 23.21667Координати: 48°28′48″ пн. ш. 23°13′00″ сх. д. / 48.48000° пн. ш. 23.21667° сх. д. / 48.48000; 23.21667
Середня висота
над рівнем моря
260 м
Водойми Боржава (річка), Бистрий
Місцева влада
Адреса ради 89334, с. Керецьки, вул. Головна, 52
Карта
Керецьки. Карта розташування: Україна
Керецьки
Керецьки
Керецьки. Карта розташування: Закарпатська область
Керецьки
Керецьки

ІсторіяРедагувати

Керецьки - один з найдавніших населених пунктів Закарпаття. В архівних документах Керецьки вперше згадуються як Kerechkey в 1389 році, коли воно разом з іншими селами Приборжавської долини було подароване угорським королем Ласло V Мукачівському замку. У 1463 році село одержав феодал Амбруш Долгаї.

 
Пам'ятник односельчанам загиблим у Великій Вітчизняній Війні

Під час визвольної війни угорського народу під керівництвом Ференца ІІ Ракоці жителі Керецьок теж вели боротьбу проти габсбурзького панування. Дьєрдь Долгаї, власник земель у басейні річки Боржави, був призначений Ференцом ІІ Ракоці ішпаном Мараморощини та головним управляючим Хустського замку. За це маєтки Довгая в 1708 році були конфісковані урядом Габсбургів, і село Керецьки перейшло у власність держави. У 1728 році його передали графу Шенборну.

В 1910 році населення села становило 2505 человік, з них 2222 Русини, 242 німці, 206 євреїв та 34 угорця. За віросповіданням 2249 були грекокатоликами і 40 католиками.

1930 році в Керецьках більше половини орної землі належало баронесі Загер

У 30-х роках ХХ ст. у Керецьках було три церкви: греко-католицька, православна і єврейська синагога (бужня).

Зерно мололи у двох водяних млинах: один належав єврею Бюмину на Старомлинській вулиці, а другий був у центрі села – громадський. Млин був три- або чотирикамерним: сіни, кімната для мельника, приміщення для механізму і для видавлювання олії. Біля громадського млина було і валило для обробки вовняних тканин, здебільшого гунь. В урочищі Лаврів була ступа – сукновальня, в якій збивали виткане сукно, з якого потім кроїли «уйоші» і холошні. у 1940–1941 роках угорські власті проклали вузькоколійну залізницю (штреку) від села Кушниця, через Керецьки, в село Березники. У Березниках були прокладені чотири вітки в урочищах Андріча, Боржава, Головчин, Дулятин. Усі вони під полонинським хребтом Боржава, звідси вивозили ліс, в основному бук, у Кушницю, де був лісопильний завод, і далі в Угорщину. Угорські власті побудували дерев’яні лотоки (плавачку) від урочища Борсучини до транспортної дороги довжиною 5 км, по яких сплавляли ліс. Люди возами і саньми возили ліс і заробляли гроші. Саме за часів Угорщини в Керецьках відкрили хлібопекарню.

Церква св. Миколи Чудотворця. 1847.

У 1801 р. згадують дерев’яну церкву в доброму стані.

Теперішня мурована церква є типовою базилічною спорудою з бароковою вежею. Храм збудовано італійськими майстрами. Висота вежі – 30 м. У вежі були три малі дзвони (в Першу світову війну найбільший дзвін переплавили на зброю).

У 1908 р. виставили на продаж старий іконостас. У 1945 р. православні вірники на чолі із священиком В. Опіярі зайшли до церкви і вона стала православною, а наприкінці 1940-х років сюди перенесли два великі дзвони з колишньої православної церкви.

Церква складається з нави, вівтаря, ризниці і пригінка. Триярусний гконостас вирізьблено з липи в 1880-х роках. У 1983 році проведено ремонт храму, зовні споруду поштукатурено мармуровою дрібкою. Можливо, тоді храм посвячено св. Петру і Павлу. У 1988 р. художник Василь Якубець розмалював інтер’єр церкви. Саме у цій церкві у травні 1867 року вінчалися батьки Августина Волошина – отець Іван та Емілія Зомборі.

Відомі уродженці селаРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати