Кентржинський Богдан Антонович

Богдан Антонович Кентржинський
Кентржинський Богдан Антонович.jpg
Псевдо Доктор, Орловський, Кент, В. Сіверський, Шапара
Народився 22 лютого 1919(1919-02-22)
Рівне
Помер 23 травня 1969(1969-05-23) (50 років)
Стокгольм
Поховання Скуґсчюркоґорден
Підданство Швеція Швеція
Національність українець
Діяльність історик, політичний діяч, журналіст, публіцист, перекладач
Мова творів українська, шведська, фінська, німецька
Роки активності від 1938 до кінця життя
Magnum opus «Мазепа»

Богда́н Кентржи́нський (* 22 лютого 1919, Рівне — † 23 травня 1969, Стокгольм, Швеція) — дослідник історії України XVII–XVIII ст., політичний діяч, публіцист, журналіст, перекладач, член НТШ, член-кореспондент УВАН.

ЖиттєписРедагувати

Народився в родині вчителів шляхетського походження. Його батько Антон був відомий кооператор і громадський діяч у Рівному, а матір за радянських часів заслали до Казахстану. У 1936 р. Богдан Кентржинський закінчив рівенську гімназію ім. Пекарського і вступив на гуманістичний відділ Варшавського університету, а з 1937 р. одночасно слухав лекції і у варшавській Високій школі журналістики. У 19381941 рр. він студіює в університетах Франкфурта-на-Майні, Осло і Берліна й активно працює в Українському національному об'єднанні в Німеччині.

Членом ОУН став наприкінці 1930-х рр. (псевдоніми: Доктор, Кент, Орловський, В. Сіверський, Шапара). Після розколу ОУН залишився серед прибічників полковника Андрія Мельника. У липні 1941 р. призначений головою Проводу українських націоналістів (ПУН), уповноваженим ОУН у Фінляндії й з січня 1942 р. постійно живе в Гельсинкі. У спогадах він писав, що Мельник поставив перед ним три завдання: «а) національна й соціальна опіка над українськими полоненими; б) створення з них національного леґіону; в) наладнання української інформаційної й пропаґандивної служби». У квітні 1942 р. він заснував Українське інформаційне бюро для Фінляндії і Скандинавії (УІФС), яке публікувало бюлетень фінською, німецькою і шведською мовами, а також готувало матеріали для української преси. Влітку цього ж року Кентржинський починає видавати часопис «Українець у Фінляндії». Завдяки діяльності УІФС у фінській пресі впродовж 19421944 рр. з'явилося приблизно 800 статей, присвячених Україні й українській тематиці. Зокрема, 22 січня 1943 р. у фінських газетах опубліковано майже 80 статей, присвячених 25-літтю проголошення державної незалежности України, з них 40 передовиць. Кентржинський виступав з лекціями про Україну в Географічному товаристві Фінляндії (лютий 1942 р.) та на спільному засіданні трьох історичних товариств.

У 1943 р. Б. Кентржинський якийсь час працював у міністерстві внутрішніх справ Німеччини у відділі статистики східноєвропейських країн, а також статистики українців у колишній Польщі, а далі знову повернувся до Фінляндії, де слухав лекції у Гельсинському університеті. 1943 року в Гельсинкі вийшла у світ його книга «Sanningen om Ukraina» («Правда про Україну»), у якій автор аналізує загарбницьку політику німецької окупаційної влади в Україні. У січні 1944 р. німці масово арештували членів ОУН, і Кентржинський втратив зв'язок з Проводом, а у вересні 1944 р., коли уряд СРСР оголосив ультиматум уряду Фінляндії з вимогою капітуляції, Кентржинський, щоб не потрапити до рук агентів НКВС, мусив майже нелегально добиратися до Швеції. Перші роки перебування у Швеції були важкі через те, що не було змоги взятися до фахової журналістики й доводилося заробляти на хліб торгівлею. Про це він написав в одному зі своїх листів: «В 1944 р. осінню прийшлось давати дряпака до Стокгольму, не обійшлось без перипетій, бо моя книжка „Правда про Україну“ викликала там гостру реакцію Коллонтаїхи, а шведи тоді трясли штанами і від менших погроз. Через те мені на початку було тут дуже тяжко, бо впустили мене під умовою, що „не робитиму політики“, не вестиму відкритої журналістичної роботи і взагалі сидітиму тихо… В мене повстала доволі дошкульна матеріяльна, а також моральна кріза, бо прийшлось зрікатися фаху». Проте все ж таки до кінця війни він співпрацював з «Dagens Nyheter», а в 1948 р. дістав роботу кореспондента «Daily Telegraph». З часом він засновує в Стокгольмі Українське інформаційне бюро на Скандинавію (УІБ), створює й очолює Український академічний клуб у Стокгольмі (листопад 1949 р.). З 1949 р. Кентржинський був представник Виконного органу (ВО) УНРади у Скандинавії. У ці ж роки він стає членом Проводу ОУН. У 19491950 рр. Б. Кентржинський слухає лекції в Стокгольмському університеті, а 1951 р. захищає докторську дисертацію в Українському вільному університеті в Мюнхені на тему «Союз Карла ХІІ з Мазепою в освітленні найновішої шведської історіографії». Його дисертацією опікувався професор Борис Крупницький. У 19551956 рр. Кентржинський досліджував архівні джерела XVII–XVIII ст. в Упсалі. Він також співпрацював зі шведським історичним товариством «Karolinska förbundet», у щорічнику якого публікував свої наукові праці, присвячені відносинам Швеції та України в епоху Богдана Хмельницького.

У 1957 р. Кентржинський захистив габілітаційну дисертацію в мюнхенському УВУ на тему «Карл Х Ґустав і східньоевропейська криза 16541655 рр.» За внесок у розвиток української історичної науки його обрали членом НТШ та членом-кореспондентом УВАН. Богдан Кентржинський був кореспондент багатьох видань: фінського журналу «Itsenäinen Suomi» (1942), стокгольмської газети «Svenska morgonbladet», копенгагенської газети «Politiken». 1950 р. він був співробітник стокгольмської редакції американського агентства Associated Press. Також співпрацював з українськими часописами: «Український вісник» (видання УНО, Берлін), «Краківські вісті» (1942–1943), українськими виданнями США і Канади, був співредактор газети «Українське слово» (Париж).

Ще змалку Кентржинський був хворобливий. Згодом на здоров'ї також відбилися важка праця й випробування воєнного та повоєнного часу. Вже у Швеції довелося кілька разів на тривалий час опинитися в лікарні, зокрема через виразку шлунка (1947), весь час долягало хворе серце. 21 травня 1969 р. Богдан Кентржинський перебув важку операцію на серці й за два дні помер у шпиталі. Поховали його у Стокгольмі на цвинтарі Скуґсчюркоґорден[1].

Українською мовою перекладено такі твори Богдана Кентржинського:

ТвориРедагувати

Книги і монографіїРедагувати

  • «Zwischen Gestern und Morgen» («Між учора і завтра» — книжка про історію, культуру, народне господарство України, машинопис нім. мовою; понад 200 с., брак деяких сторінок) — 1942 р.
  • «Sanningen om Ukraina» («Правда про Україну»), Söderström & Co. Förlagsaktiebolag. Helsingfors 1943 (214 стор.)
  • «Mazepa». Wahlström @ Widstrand, Stockholm 1962, 539 sidor.
  • «Союз Карла XII з Мазепою в освітленні найновішої шведської історіографії» (докторська дисертація, УВУ, Мюнхен, 1951), 62 стор.
  • «Карл Х Ґустав і східньоевропейська криза 1654–1655 рр.». Мюнхен, 1957 (габілітаційна дисертація).

Публіцистика, наукові та науково-популярні статтіРедагувати

  • «Kampen om Ukrainas självständighet» («Боротьба за самостійність України»). Helsingfors 1942.
  • «Ukrainan vapaustaistelu», Helsinki, 1942.
  • «Ukraina och Norden», Finsk Tidskrift, липень — серпень 1942
  • «Ukraina ja sen ’vapauttajat’» в журналі Itsenäinen Suomi, 12, 1943, стор. 33—35.
  • «Katajaisena kasvaa vapautemine». Helsinki 1944.
  • «Katajaisena kasvaa vapautemme», Helsingfors, 1944. 228 стор.
  • «Скандинавські делюзії» (Статті, опубліковані 1950 р. в укр. періодиці: «Українські вісті», Н. Ульм; «Українське слово», Париж; «Америка», Філадельфія].
  • «Mazepa і ukrainsk historieskrivning». Dagens Nyheter, 25.2.1951.
  • «Скандинавські розчарування». «Мета». Торонто, 1951. n № 7, 8 (67, 68).
  • «На скандинавському секторі ОУН в ІІ світовій війні». «ОУН 1929–1954, на чужині», 1955, с. 301–329.
  • «Політична пропаганда в Україні напередодні полтавської битви». Календар-альманах «Українського слова». Париж, 1955.
  • «На скандінавському секторі ОУН у другій світовій війні». Організація Українських Націоналістів 1929–1954, на чужині, 1955, стор. 301–329.
  • «Karl X Gustav inför Krisen і öster 1654–1655». Karolinska förbundets årsbok. Stockholm, 1956. 140 стор.
  • «Propagandakriget i Ukraina 1708–1709». Karolinska förbundets årsbok. Stockholm, 1958, pp. 81—124.
  • «Till den Karolinska Ukraina politikens förhistoria». Karolinska förbundets årsbok, 1959.
  • «The Political Struggle of Mazepa and Charles XII for Ukrainian independance». The Ukrainian Quarterly, v. XII, No. 3, Sept. 1959, pp. 241–261.

ЛекціїРедагувати

  • «Die Ukraine. Land und Volk» (лекція, прочитана 25.02. 1942 перед членами Географічного товариства в Гельсинкі, машинопис, 48 с.).
  • «Die Jüngste politische Geschichte der Ukraine» (лекція, прочитана 12.03. 1942 в університеті Гельсинкі перед членами трьох історичних товариств, машинопис нім. мовою, з рукописними правками, 30 с.).
  • «Die Ukraine und der Weltkrieg» (лекція, прочитана 23.03. 1943 р. в університеті Гельсинкі, машинопис, 25 с.).
  • «Im Osteuropäischen Minderheitenkessel. Zum problem der imperialistischen Strömungen im Osten Europas» (лекція, прочитана 30.03. 1943 р. в університеті Гельсинкі, машинопис, 20 с.).
  • «Die Ukraine und Finnland» (текст німецькою мовою, 13 с.) — перша половина 1940-х рр.

Літературні перекладиРедагувати

  • Юхані Ахо, «Ти погасиш, а я засвічу!».
  • Карл Гайнріх Ваґґерль, «Дорога до коханого», «Марта», «Переказ про смерть», «Сотворення світу», «Волоцюги».
  • Вернер фон Гейденстам, «Мазепа і його амбасадор».
  • Ейно Лейно, «Чолом, Україно!».
  • Два вірші з «Фінських сонетів». Автора не вказано (переклади датовано 11 і 24 липня 1942 р.).

Джерела та літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати