Каширіна Глафіра Олексіївна

Глафіра Олексіївна Каширіна (Іра Каширіна) (1920, село Сергіївка, Тамбовська губернія — 1 серпня 1943, Красний, Краснодарський край) — льотчиця, учасниця Другої Світової війни, штурман 46-го гвардійського бомбардувального жіночого авіаполку, кавалер Ордена Червоного Прапора.

Каширіна Глафіра Олексіївна
рос. Глафира "Ирана" Каширина
Файл:Глафира Алексеевна Каширина.jpg
Прізвисько	Іра
Народження	1920 село Сергіївка, Лебедянський повіт, Тамбовська губернія (тепер Сергієвське Перше, Краснинський район Липецької області
Смерть	1 серпня 1943(1943-08-01) Красний / Червонийd, Кримський район, Краснодарський край, РРФСР, СРСР загиблий у бою
Поховання	Краснодарський край
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	ВПС СРСР
Рід військ	Бомбардувальна авіація
Роки служби	жовтень 1941 — 1943
Звання	Молодший лейтенант авіації
Командування	46-й гвардійський нічний бомбардувальний авіаційний полк
Війни / битви	Друга Світова війна
Нагороди

Біографія

Глаша Каширіна народилася в 1920 році в селі Сергіївка, потім жила в селі Семенецке (нині Краснинського району Липецької області). Пізніше переїхала з матір'ю в місто Перово в Підмосков'ї.

Закінчила школу № 3 в Перово. Під час навчання вступила до Московського аероклубу, адже з дитинства мріяла бути авіатором, і закінчила його до початку війни.

Друга Світова війна

З початком Другої Світової війни добровольцем вступила до Червоної Армію . Закінчила Енгельську авіаційну школу. Була розподілена до 588-й нічного легкобомбардувального авіаполку, зарахована авіамеханіком у 1-шу ескадрилью під командуванням Серафими Амосової.

Наприкінці травня 1942 р. полк прибув на фронт. Виконував бойові завдання на річках Міус, Сіверський Донець, Дон, в передмістях Ставрополя.

У серпні 1942 року був отриманий наказ терміново перебазуватися на нову точку. Полк швидко знявся з місця, залишивши на аеродромі всього два літаки. У одного з них був несправний мотор, його ремонтом займалися механік Каширіна та старший інженер полку Софія Озеркова . Машина, що доставила необхідні деталі, прибула надто пізно, до села вже підступали німці. Літак було вирішено спалити і добиратися в розташування своїх військ на автомобілі, а коли він зламався, — пішки. Близько трьох тижнів дівчата вибиралися з нацистського тилу. Нарешті, вони вийшли до Моздока, де розташовувалися частини Червоної Армії. До цього часу Глафіра вже була хвора на тиф. Озеркова, розшукавши коменданта міста, здала її у фронтовій шпиталь, а сама повернулася в полк. Понад місяць про їхню долю нічого не було відомо. Згідно з офіційними документами, Каширіна та Озеркова вважалися зниклими безвісти.

Після лікування Каширіна повернулася в свою частину. Через деякий час була зарахована до штурманської групи, вчилася і продовжувала працювати авіамеханіком. Іспити на штурмана Глафіра здала на відмінно і незабаром отримала дозвіл вилітати на завдання.

В ніч з 22 на 23 квітня 1943 року бомбили скупчення військ противника на висотах між Новоросійськом і «Малої землею». Глафіра Каширіна вилетіла з заступником командира ескадрильї Євдокією Носаль. На зворотному шляху їх літак був атакований німецьким винищувачем.

Блиснув спалах, і не встигла передати Іра про це льотчиці, як в кабіні Дусі спалахнула вогненна куля. На якусь мить Каширіну засліпило, але вже через секунду вона побачила, що голова Дусі схилилася на плече. Літак почав кренитися, швидко втрачав швидкість. Іра не встигла по-справжньому зрозуміти, що трапилося, а машина з дедалі більшою швидкістю мчала назустріч землі.

— Дуся, Дусенька, рідна! — кричала Іра. Вона стала згадувати дії льотчика в повітрі. Взялася за управління, але відразу зрозуміла, що педалі затиснуті сповзаючим з сидіння тілом льотчиці. Тоді Іра однією рукою намагалася стримати на сидінні мертве тіло подруги, а інший взялася за управління. Літак продовжував падати, ще мить — і все було б скінчено. Неймовірним зусиллям їй вдалося на малій висоті вивести машину в горизонтальне положення, а потім знову набрати висоту. Після цього Іра розгорнула «ластівку» курсом на аеродром. У неї оніміли руки. Вести літак ставало все важче. Раптом в моторі пролунав тріск: з землі, ймовірно, били зенітки. З'явилися пробоїни у фюзеляжі, на стабілізаторі і плоскістях. «Дотягнути до аеродрому, — думала Іра, — чого б це не коштувало». З'явилася лінія фронту.

Мертве тіло Дусі продовжувало натискати на управління, заклинювало його, тому весь шлях Ірі довелося вести літак однією рукою. Іншою вона підтримувала тіло подруги. Бовтанка в повітрі забирала останні сили. Але ось і аеродром. Каширіна довго кружляла над полем, не наважуючись приземлитися. Потім зробила посадку, першу самостійну посадку в нічних умовах. Зуміти посадити поранений літак без навичок керування машиною! Таке під силу тільки людині міцної волі і неабиякої мужності.

— М. П. Чечнева, 2006

Див. також оригінал:                        

Блеснула вспышка, и не успела передать Ира об этом летчице, как в кабине Дуси вспыхнул огненный шар. На какое-то мгновение Каширину ослепило, но уже через секунду она увидела, что голова Дуси склонилась на плечо. Самолет начал крениться, быстро терял скорость. Ира не успела по-настоящему понять, что случилось, а машина со все возрастающей быстротой неслась навстречу земле.

— Дуся, Дусенька, родная! — кричала Ира. Она стала вспоминать действия летчика в воздухе. Взялась за управление, но сразу поняла, что педали зажаты сползающим с сиденья телом летчицы. Тогда Ира одной рукой попыталась удержать на сиденье безжизненное тело подруги, а другой взялась за управление. Самолет продолжал падать, еще миг — и все было бы кончено. Неимоверным усилием ей удалось на малой высоте вывести машину в горизонтальное положение, а затем снова набрать высоту. После этого Ира развернула «ласточку» курсом на аэродром. У неё онемели руки. Вести самолет становилось все труднее. Вдруг в моторе раздался треск: с земли, вероятно, били зенитки. Появились пробоины в фюзеляже, на стабилизаторе и плоскостях. «Дотянуть до аэродрома, — думала Ира, — чего бы это ни стоило». Показалась линия фронта.

Мертвое тело Дуси продолжало нажимать на управление, заклинивало его, поэтому весь путь Ире пришлось вести самолет одной рукой. Другой она поддерживала тело подруги. Болтанка в воздухе отнимала последние силы. Но вот и аэродром. Каширина долго кружила над полем, не решаясь приземлиться. Потом совершила посадку, первую самостоятельную посадку в ночных условиях. Суметь посадить израненный самолет без навыков управления машиной! Такое по силам только человеку крепкой воли и незаурядного мужества.

30 квітня 1943 року за проявлену мужність і вміння та порятунок літака Каширіна була нагороджена Орденом Червоного Прапора.

9 червня 1943 року відбулася церемонія вручення полку гвардійського прапора. Прапороносцем була призначена Наталія Меклін, асистентами — Глафіра Каширіна та Катерина Титова.

Загибель

З березня по вересень 1943 року льотчиці полку брали участь у прориві «Блакитної лінії» — системи німецьких укріплень на Таманському півострові.

В ніч з 31 липня на 1 серпня Каширіна вилетіла на завдання в екіпажі Валентини Полуніної. Їх літак з сьомим номером був збитий вогнем зенітної батареї. Крім них, в ту ніч загинули екіпажі Висоцької, Рогової, Крутової.

Похована в братській могилі в селі Руське (Кримський район Краснодарского края).

Спогади подруг

Ось як згадували Глафіру Олексіївну Каширіну подруги:

Її любили за те, що вона була полковим поетом, відмінно малювала, за те, що будь-яке завдання, поставлене командуванням, завжди виконувала. Глафіра була найкрасивіша серед нас. І це була не тільки зовнішня краса, а й внутрішня.

— Ксения Карпунина

Див. також оригінал:                        

Её любили за то, что она была полковым поэтом, отлично рисовала, за то, что любую задачу, поставленную командованием, всегда выполняла. Глафира была самая красивая среди нас. И это была не только внешняя красота, но и внутренняя.

У мене не було рідних братів і сестер. Я заздрила дівчатам, які розповідали про свої великі родини, і ставилася до Іри як до сестри. Все в ній подобалося мені: м'які риси обличчя, брови врозліт, чарівна усмішка, що відкриває рівні білі зуби. Іра була для мене втіленням жіночності, тієї самої жіночності, якої, на мою думку, дуже бракувало мені самій, непосидючій дівчині з короткою хлоп'ячої стрижкою.

Іра була дуже вразливою, емоційною і тонкою натурою…

…Іра Каширіна була дивовижною людиною. Вона привертала до себе і лагідною усмішкою, і дивовижною чуйністю. Її не тільки любили, до неї всі тяглися. Чи заповзла в душу туга, чи було кому-небудь важко, чи спіткала кого невдача, Іра завжди однією з перших помічала недобре. Підійде своїм легким нечутним кроком, ласкаво загляне в очі подрузі, і відразу під поглядом Ірки-Глафіркі ставало тепло, просто, легко.

— М. П. Чечнева, 2006

Див. також оригінал:                        

У меня не было родных братьев и сестер. Я завидовала девчатам, которые рассказывали о своих больших семьях, и относилась к Ире как к сестре. Все в ней нравилось мне: мягкие черты лица, брови вразлет, обаятельная улыбка, открывающая ровные белые зубы. Ира была для меня воплощением женственности, той самой женственности, которой, по моему мнению, очень недоставало мне самой, непоседливой девчонке с короткой мальчишеской стрижкой.

Ира была очень впечатлительной, эмоциональной и тонкой натурой…

…Ира Каширина была удивительным человеком. Она привлекала к себе и мягкой улыбкой, и удивительной чуткостью. Её не только любили, к ней все тянулись. Заползла ли в душу тоска, было ли кому-нибудь трудно, постигла ли кого неудача, Ира всегда одной из первых замечала неладное. Подойдет своим легким неслышным шагом, ласково заглянет в глаза подруге, и сразу под взглядом Ирки-Глафирки становилось тепло, просто, легко.

Мені досі не віриться, що Іри немає. Відчувається іноді, що вона живе десь далеко-далеко і так само зігріває людей теплом своєї щедрої душі. І вона дійсно продовжує жити в пам'яті бойових подруг, в їх серцях.

Іра була поетичної натурою. Ось чому мені хочеться закінчити розповідь про неї рядками віршів, які я прочитала в 1961 році в журналі «Робітниця». Поет ніколи не бачив мою дорогу Ірку-Глафірку, але присвятив вірші пам'яті героїчно загиблої дівчини-комсомолки штурмана Іри Кашириної:

…А я солдат іншого покоління,
І совісно мені нині перед тобою,
Що, запізнившись на рік, як на мить,
Не поквапився з тобою разом в бій.

— М. П. Чечнева, 2006

Див. також оригінал:                        

Мне до сих пор не верится, что Иры нет. Чудится иногда, что она живет где-то далеко-далеко и так же согревает людей теплом своей щедрой души. И она действительно продолжает жить в памяти боевых подруг, в их сердцах.

Ира была поэтической натурой. Вот почему мне хочется закончить рассказ о ней строчками стихов, которые я прочла в 1961 году в журнале «Работница». Поэт никогда не видел мою дорогую Ирку-Глафирку, но посвятил стихи памяти героически погибшей девушки-комсомолки штурмана Иры Кашириной:

…А я солдат другого поколенья,
И совестно мне нынче пред тобой,
Что, опоздав на год, как на мгновенье,
Не поспешил с тобою вместе в бой.

Нагороди

• Орден Червоного Прапора (27.4.1943)
• Орден Вітчизняної війни II ступеня (2.9.1943)

Література

• Кравцова Н. Ф. Трудными дорогами // От заката до рассвета : Повесть : [рос.]. — М. : Дет. лит., 1974. — 176 с. — (Военная б-ка школьника).
• Чечнева М. П. Фронтовая сестра // Боевые подруги мои. — М. : Патриот, 2006. — 365 с. — 1000 прим. — ISBN 5-7030-0943-X.

Посилання

• Портрет Глафіри Каширіної [Архівовано 8 Вересня 2019 у Wayback Machine.]
• Вручення гвардійського прапору. Кадри хроніки на YouTube (починаючи з 2:42) [Архівовано 16 Жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• Советские асы [Архівовано 20 Лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Аронова Р. Е. «Ночные ведьмы»
• Чечнева М. П. «„Ласточки“ над фронтом»
• Глава «О подругах, которых помню…» [Архівовано 16 Лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Еженедельник «Миг», 10 мая 2007 «Ночная ведьма» из Бурчака
• «Голубая линия» [Архівовано 23 Лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Таманский полк. Каширина Ирина [Архівовано 20 Лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Магид А. С. «Гвардейский Таманский авиационный полк» [Архівовано 21 Лютого 2020 у Wayback Machine.]

Див. також

• У небі «нічні відьми»