Катя Гранофф
Катя Гранофф (16 липня 1896[2], Миколаїв — 16 квітня 1989, Париж) — французька художниця та поетеса російського походження, власниця і засновниця картинної галереї Larock-Granoff.
| Катя Гранофф | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 16 липня 1896 Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Померла | 16 квітня 1989[1] (92 роки) Париж, Франція |
| Поховання | цвинтар Монпарнас |
| Країна |  Російська імперія Франція |
| Діяльність | поетеса, письменниця, арт-дилерка |
| Знання мов | французька[1] |
| Нагороди | |
Життєпис
ред.Ранні роки
ред.Катя Гранофф народилася в Миколаєві в єврейській сім'ї.[3][4][5] Її батьками були Федір Гранів і Євдокія Фельдман. Її дід, Володимир Костянтинович Гранів, був відомим одеським адвокатом, присяжним повіреним, потім повіреним при комерційному суді, секретарем правління Єврейського ремісничого училища товариства «Труд»; дядько (молодший брат батька) — інженер і промисловець Олександр Володимирович Гранів (1893—1963); двоюрідний брат — французький психоаналітик з кола Лакана Володимир Олександрович Гранів.[6][7][8][9][10]
Катя провела дитинство в Одесі. Батьки померли, коли їй було всього 16 років. Опікуни відіслали Катю і її сестру Розу (1897—1980) на навчання в Швейцарію, де Катя отримала ступінь ліценціата з літератури.
Вона вийшла заміж за лікаря, але незабаром розлучилася. Після цього, в 1924 році, Катя Гранофф переїхала в Париж і почала працювати секретарем в Салоні Тюїльрі[fr].
Картинна галерея
ред.Катя Гранофф відкрила свою першу галерею в 1926 році в Парижі за адресою Бульвар Осман, 166. Галерея стала популярною і переїхала на набережну Конті, а її господиня в 1937 році отримала французьке громадянство.
Коли в Париж увійшли німці-гітлерівці, Катя Гранофф була змушена тікати. Разом із сестрою, племінником і художником Жоржем Бушем вона сховалася від окупантів у середньовічному замку в комуні Ла-Вульт-сюр-Рон (департамент Ардеш). Після війни вона відкрила дві галереї в провінціях Онфлер і Канни, а також нову галерею в Парижі на площі Буво[fr]. У 1955 році вона заново відкрила і виставила картину Клода Моне «Кувшинки», які раніше не були доступні публіці.
Пізніше Катя Гранофф вирішила виставляти роботи жінок-художників, серед них роботи скульптора російського походження Хани Орлової. Крім того, в її галереях виставлялися роботи основоположника субконсціентизму П'єра-Андре де Віша[fr], а також Жоржа Дюфренуа, П'єра Брюна[fr] Жоржа Жімеля, Данила Соложева[fr], Едіт Дестернесс і Шарля Андре Вольфа, письменника і поета, який присвятив їй в січні 1981 року один зі своїх віршів.
У 1987 році Катя Гранофф відійшла від справ і передала управління галереєю своєму племіннику П'єру Ларока.
Творчість
ред.Катя Гранофф також відома як поетеса. Перу Каті Гранофф належить збірник «Amants maudits», до якого увійшли близько п'ятдесяти віршів, написаних олександрійським віршем, і присвячених поетам (Марцеліна Деборд-Вальмор, Леопарді, Нерваль, Бодлер) і літературним та історичним персонажам (Цариця Савська, Дон Жуан, Принцеса Клевська та інші).
Твори Каті Гранофф виходили в різних збірниках. Читання деяких її віршів було записано на плівку у виконанні автора та у виконанні П'єра Брассера. У 1967 році Моніка Мореллі[fr] виконала кілька пісень на слова Каті Гранофф. А в 1984 році Едіт Дестерн[fr] опублікувала картини, що ілюструють її твори.
На старості Катя Гранофф зайнялася складанням мемуарів. Свою останню книгу, видану в 1986 році, вона присвятила відносинам між християнами та юдеями.
Катя Гранофф померла у 1989 році в Парижі у віці майже 93 років.
Нагороди
ред.- Кавалер Ордена почесного легіону
- Офіцер Національного ордену «За заслуги» (Франція)
- Національна медаль мистецтв, наук і літератури (Médaille nationale des arts, sciences et lettres)
Бібліографія
ред.Katia Granoff. Anthologie de la poésie russe. — Paris : Gallimard, 1993. — P. 537. — (coll. « Poésie ») — ISBN ISBN 978-2-07-032814-7.
Примітки
ред.- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Надгробный памятник на кладбище Монпарнас: Катя Гранофф (1896—1989). Архів оригіналу за 9 травня 2014. Процитовано 8 травня 2014.
- ↑ Dictionnaire des femmes juives en France. Архів оригіналу за 4 червня 2009. Процитовано 23 лютого 2021.
- ↑ Marc Chagall and His Times
- ↑ La Batalla de cien años: historia del psicoanálisis en Francia
- ↑ Elisabeth Roudinesco «Jacques Lacan & Co: A History of Psychoanalysis in France, 1925—1985»
- ↑ Дом-музей Марины Цветаевой: Владимир Гранов
- ↑ Александр Владимирович Гранов
- ↑ Еврейская улица. От улицы Пушкинской до улицы Ришельевской [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]: Дом 24 — присяжный стряпчий Владимир Константинович Гранов.
- ↑ Базарная улица. От улицы Белинского до улицы Канатной. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 23 лютого 2021.
