Карл Вільгельм Тіло (нім. Karl Wilhelm Thilo; 23 лютого 1911, Лар8 квітня 1997, Обераммергау) — німецький штабний офіцер і воєначальник, оберст Генштабу вермахту, генерал-лейтенант бундесверу.

Карл Вільгельм Тіло
Народився 23 лютого 1911(1911-02-23)[1][2][3]
Лар
Помер 8 квітня 1997(1997-04-08)[1] (86 років)
Обераммергау, Ґарміш-Партенкірхен, Верхня Баварія, Баварія, Німеччина[1]
Країна  Німеччина[3]
Діяльність солдат, офіцер, career soldier
Знання мов німецька
Учасник Друга світова війна[3] і Балканська кампанія[3]
Членство 1-а гірсько-піхотна дивізія (25 липня 1944)[3]
Посада Deputy Inspector of the Armyd
Військове звання Generalleutnantd
Нагороди
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Великий офіцерський хрест ордена За заслуги перед ФРН
Великий офіцерський хрест ордена За заслуги перед ФРН

Біографія ред.

Після закінчення середньої школи в 1930 році вступив в 19-й (баварський) піхотний полк 7-ї дивізії. Як ад'ютант 40-го піхотного полку брав участь в Німецько-радянській війні, бився піл Брянськом, Орлом і Тулою. Після закінчення Військової академії в грудні 1942 року служив в оперативному відділу ОКГ. В кінці Другої світової війни взятий в полон.[4] В жовтні 1947 року звільнений. У доповідній записці він писав: "Всі стрільці будуть розстріляні. Села, з яких лунають постріли, спалити, всіх чоловіків розстріляти". Як перший офіцер Генерального штабу (Ia) 1-ї гірської дивізії, відповідальний за оперативне планування, Тіло віддавав накази про розстріл підозрюваних у партизанській діяльності в Греції та Чорногорії.[5] У квітні 1992 року борці за мир з Pax Christi і Раймунд Камм (Bündnisgrüne), член земельного парламенту, представили матеріали справи, які доводять причетність Тіло до заходів з відшкодування збитків на Балканах. Наприкінці війни Тіло брав активну участь в оперативному плануванні ОКХ. Серед іншого, Бреслау, Данциг, Кенігсберг і Берлін мали утримуватися як фортеці до останньої людини, не зважаючи на цивільне населення.[6]

Після звільнення працював на паперовій фабриці в Аугсбурзі. В серпні 1956 року вступив в бундесвер й очолив 2-й штаб сухопутних військ і штаб 2-го корпусу в Ульмі. З 1 жовтня 1961 по 31 грудня 1964 року — заступник інспектора сухопутних військ. З 16 квітня 1965 року — командир 1-ї гірської дивізії, з 1 жовтня 1967 року — 2-го корпусу. 1 жовтня 1970 року звільнений у відставку.[7]

Нагороди ред.

Бібліографія ред.

  • Ein junger Offizier erlebt Hitler; In: Europäische Wehrkunde, München, 30 (1981), S. 413–419.
  • Der Einsatz auf dem Balkan; In: Hubert Lanz: Gebirgsjäger. Die 1. Gebirgsdivision 1935–1945, Bad Nauheim 1954.
  • Gedanken zur Tradition der Gebirgstruppe; In: Die Gebirgstruppe, Zeitschrift des Kameradenkreises der Gebirgstruppe, 2/1985.

Література ред.

  • Hermann Frank Meyer: Blutiges Edelweiß. Die 1. Gebirgs-Division im Zweiten Weltkrieg, Ch. Links Verlag, Berlin 2008, ISBN 978-3-86153-447-1 (Online)
  • Conny Neumann, „Besonders grausam gewütet“/ Protest gegen einen alten Krieger/ Wehrmachtsgeneral soll nicht mehr am Volkstrauertag reden, in: Süddeutsche Zeitung vom 18. April 1992

Примітки ред.

  1. а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #124864287 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. Munzinger Personen
  3. а б в г д Nuremberg Trials Project — 2016.
  4. Hermann Frank Meyer, Blutiges Edelweiß. Die 1. Gebirgs-Division im Zweiten Weltkrieg, Ch. Links Verlag, Berlin 2008, ISBN 978-3-86153-447-1, S. 123
  5. National Archives (NA): T-315/70-1134, Tagesmeldung vom 3. Oktober 1943
  6. Aus: Aufzeichnung Thilos vom 6. April 1945, Der Wert von Festungen im gegenwärtigen Stadium des Krieges, BA-MA, RH 2/335, S. 203–206.
  7. http://www.spiegel.de/spiegel/print/d-45439711.html. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |titel= (можливо, |title=?) (довідка); Проігноровано невідомий параметр |zugriff= (можливо, |access-date=?) (довідка)