Відкрити головне меню

Канібалізм під час Голодомору

Франсіско Гойя. Сатурн, що пожирає своїх синів, 18211823.

Канібалізм під час Голодомору — вживання людського м'яса окремими особами, доведеними до божевілля штучним Голодомором у 19321933 роках.

Канібалізм у СРСРРедагувати

В історії відомі численні випадки вимушеного канібалізму, коли люди, що опиняються у небезпеці голодної смерті, змушені були заради виживання вживати в їжу м'ясо тих, хто помер раніше них природною смертю, або, рідше, самі їх вбивали; за такої ситуації інстинкт самозбереження зазвичай виявляється сильніше морального табу на канібалізм.

Випадки канібалізму в Радянському Союзі в 1930-ті роки траплялись неодноразово. Вони були поширеним явищем під час спроби групової втечі з таборів системи ГУЛАГу, та з періодичними голодними катастрофами[1].

Випадки канібалізму в 1932—1933 рокахРедагувати

Факти людожерства підтверджували очевидці з різних регіонів України.[2][3] Водночас, на думку дослідників, канібалізм не носив масового характеру.[4] За донесенням ДПУ УСРР, «випадків людоїдства зареєстровано 28. Більша частина їх належить до 3-ї декади лютого і початку березня [1933 року]. 19 випадків людоїдства припадає на Київську область. У лютому також мали місце 13 випадків трупоїдства».[5]

За переконаннями дослідників, підтвердженням того, що канібалізм мав випадковий характер, є свідчення очевидців, які переповідали той самий факт людожерства. «Адже, коли подібне траплялося, воно наскільки обурювало селян, що запам'ятовувалося надовго й переказувалося іншим».[4]

З районів від місцевих партійних керівників у Київський обком КП(б)У, а по лінії секретних служб — по інстанції аж до ДПУ УСРР надходили повідомлення про кількість жертв голодомору, про факти канібалізму. Величезна більшість з них мала чисто інформативний характер, була всього лише закритою статистикою з надписами «Цілком таємно» для службового користування вищих державних посадовців. Наводимо лише декілька уривків з них.

«…в Богуславському районі у с. Мисайлівка громадянка Авраменко, 48 років, одноосібниця, середнячка, зарізала та з'їла свою 8-річну дочку. В Тетіївському районі в с. Черепин одноосібниця громадянка Березнюк зарізала і з'їла дочку 10 ро- ків. Тепер Березнюк та друга її дитина при смерті. У с. Скибинці того ж району родина колгоспника, що складається з 3 дітей, з яких найстарший має 15 років, забила та з'їла чужого хлопчика, а також з'їла частину трупа померлої матері.

В Білоцерківському районі в с. Трушки два брати Богомази задушили 3-річного сина колгоспника * Український Голокост 1932—1933. Свідчення тих, хто вижив. Т.1, 2-ге вид. — К., 2005. — С. 14. ** ЦДАГО України, ф. 1, оп. 1, спр. 2191, арк. 103—105. Федіна, який зайшов до них, і з'їли його.

В с. Греблі того ж району в колгоспниці Проценко 35 років померла 3-річна дочка. Труп дочки вона зварила та з'їла.» (не пізніше 15.02. 33 р.)*

«Володарський район. В с. Руде, залишивши вдома 3 малолітніх дітей, з села виїхала одноосібниця Яремчук Ганна. Не маючи абсолютно продуктів харчування, за домовленістю із старшою сестрою 9-річний хлопчик убив 3-річну дівчинку (сестру), після чого відрізали в неї голову і в сирому вигляді їли м'ясо трупа.

Сквирський район. В с. Вороб'ївка колгоспниця Хронік Варя, залишивши вдома 4 дітей, пішла шукати їжу для них. В цей час 4-місячна дитина померла, і що залишилися діти почали гризти в сирому вигляді труп померлої дитини. Коли мати повернулася, вона розрубала на частини труп померлої дитини, зварила суп і нагодувала дітей. Через 3 дні помер друга дитина хроніки, 3 років. М'ясо трупа також вживалося в їжу. На другий день в цьому ж селі одноосібниця Ошевская розрубала на частини труп померлого 9-річну дитину, мізки засмажити і ними годувала інших дітей. М'ясо трупа вона посолила і склала в бочку. »(12.03.33 р.)[6]

Зі спогадів Катерини Никогда, 1922 року народження (село Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області):

«Тоді пропало багато селян. Люди з голоду втрачали розум і їли один одного. У селі був випадок, коли одна мати зламала хребет своїй дитині, зварила її в казані й з'їла».[7]

З таємної інформації дільничного прокурора Волноваської ділянки про факт канібалізму в с. Гринталь Старо-Каранського району Донецької області:

«У колонії Гринталь Старокаранського району 9.07.1933 р. виявлено людоїдство. Гр. Нежикова Олександра, 40 років, забила своїх двох дітей: хлопця Лук’яна, 9 років, і дівчину Варьку, 2 років, яких з’їла разом зі своєю матір’ю Нежиковою Феодосією, 64 років.

Нежикова Олександра в ніч проти 9.07. ц.р. померла. Є підозра, що її вбила мати Нежикова Ф.»[8]

Оцінка явищаРедагувати

На думку дослідників, «факти канібалізму та психічні розлади від голоду помітно змінювали систему морально-етичних цінностей, люди починали миритися з такими діями й учинками, які ще недавно здавалися абсолютно неприпустимими…

Людоїдство цього періоду — це зрушення рівноваги народної психіки, безтямний лемент душі, невтримний рефлекс, зрештою повна відсутність відчуття гидування…

Відомі випадки, коли багатодітні батьки приносили в жертву когось із своїх дітей, щоб порятувати інших. Інколи їли також померлих родичів. Людей, що вдавалися до канібалізму, засуджували і найчастіше вироком їм був розстріл. Очевидці свідчать, що заарештовані за людожерство селяни до села більше не поверталися… Спричинені вони були виключно божевіллям, розладом психіки виснажених багатомісячним голодом людей…

Явище канібалізму під час голодоморів носило історико-психологічний характер. Тоталітарна система своїми діями спричинила страшенне голодування, яке в свою чергу змінило психічний стан українського селянина, штовхнуло деяких його представників на антилюдські вчинки. Людоїдство в Україні не носило релігійного характеру й не повернуло суспільство до стану дикості. Канібалізм не був спадковим і як явище завершився із закінченням голоду. Зрозуміло, що це явище перехідне і викликане важкими тимчасовими умовами».[4]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Див. наприклад: Fanny Facsar. Als Stalin die Menschen zu Kannibalen machte, Spiegel Online, 21 лютого 2007 (переглянуто 23 березня 2010). Також: Werth. Cannibal Island. — S. 141. Також: Верт. Государство против своего народа // Чорна книга комунізму. Також: Applebaum. Гулаг. Паутина большого террора — С. 373. та Khlevniuk, The History of the Gulag. — S. — 54. Про випадки на Донбасі див.: Tanja Penter. Kohle für Stalin und Hitler. Arbeiten und Leben im Donbass 1929 bis 1953, Klartext-Verlag, Essen 2010, ISBN 978-3-8375-0019-6. — S.  102—104. Широкий огляд Steven Bela Várdy, Agnes Huszar Várdy. Cannibalism in Stalin's Russia und Mao's China // East European Quarterly, XLI. — No. 2, June 2007.  — S. — 223—238, 226—233. (pdf, перглянуто 23 березня 2010).
  2. Голодомор и каннибализм в 1932-33 гг. Архівовано 3 грудень 2013 у Wayback Machine. Відео(рос.)
  3. 32-33: каннибалы рубили детей и продавали. (рос.)
  4. а б в Вашкевич В. М., Котляр Ю. В., Макарчук С. С. Страхи голодоморів: історико-філософсько-психологічний аспект.
  5. Трагічна пам'ять жертв голодомору 1932—1933 рр. : бібліогр. посіб. / уклад. : Н. Мельник, Н. Гуцул, О. Островий; ред. : C. Чачко, В. Кучерява ; Держ. б-ка України для юнацтва. — К., 2008. — 54 с.
  6. Київський обласний том Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Архів оригіналу за 2017-06-22. 
  7. Свідчення про Голодомор
  8. Таємна інформація дільничного прокурора Волноваської ділянки про факт канібалізму в с. Гринталь Старо-Каранського району
  9. Голодомор 1932-1933 років у селах Троїцької сільради — Великовасилівської ЗОШ І-ІІ ст. — 2019
  10. Врятована пам'ять. Голодомор 1932-33 років на Луганщині: свідчення очевидців. — Т. 1 / Упорядник Ірина Магрицька. — Луганськ: Промдрук. — 2008. — С. 45.
  11. Мокряк Марина. Голодомор 1932-1933 рр. на території Врадіївщини в спогадах очевидців жахливої трагедії
  12. Слідча справа № 137 Мурованокуриловецького райвідділу ДПУ на Галинича Андрія Олександровича і Галинич Варвару Опанасівну, яких звинувачено у вбивстві власних дітей. 7 липня 1933 р.
  13. Спецповідомлення про випадок людожерства в с. Шапарському Ново-Псковського району. 21 лютого 1933 р.
  14. Витяг з постанови Шполянського районного відділу НКВС по обвинуваченню жительки с. Коротине Гонтар П. А. у вбивстві людей з метою людоїдства і торгівлі людським м'ясом у квітні 1933 р. від 6 вересня 1934 р.

Архівні джерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Капустян Г. Голод і селянська ментальність / Голод-геноцид 1933 в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків. Міжнародна науково-теоретична конференція. Київ, 28 лист., 1988 р. — К.; Нью-Йорк, 2000. — С. 188.
  • Голодна правда устами очевидців. З історії голодомору 1932 1933 р у місті Ромни і Роменському районі / Упоряд. Виконавчий комітет Роменської міської ради. — Суми, 2008. — 88 с.